Вихід з Вугледара: необхідний крок, фронт не обвалився. А з КАБами – треба закінчувати

Вихід з Вугледара: необхідний крок, фронт не обвалився. А з КАБами – треба закінчувати 04.10.2024 19:41 Укрінформ Два роки українські титани з вугледарського гарнізону тримали оборону міста на межі можливостей, виконавши свою функцію на 100%

Після того, як 2 жовтня Генштаб офіційно підтвердив вихід українських військ з Вугледару, щоб уникнути оточення – деякі експерти та журналісти почали знову наганяти «чорну хмару»: «Це кінець», «Оборона посипалася, ворог прорвав фронт», «Наступний рубіж – по берегу Дніпра, Запоріжжю і Дніпру – приготуватися?»

Це справді так?

Якщо коротко, то ситуація з Вугледаром – містом, яке стало одним з символів української стійкості у Великій війні – справді вкрай неприємна і болюча, проте не катастрофічна. Зараз головне — не територія, а ЛЮДИ, які в режимі нон-стоп відбивали штурми ворога, що супроводжувалися обстрілами артилерії, мінометів, авіабомб, FPV-дронів… Вічна пам'ять загиблим, честь і слава живим героям з 72-ї бригади «Чорних запорожців»!

То ворог не прорвав фронт?

Обвал фронту – це коли противник у межах доби долає відстань по ширині 3-5 км, а вглиб – 10-15 км. Наразі нічого подібного там немає. Вугледар хоч і розташований на висотах, але не був основним елементом лінії оборони, а більше виконував роль міста-перешкоди.

Що зіграло головну роль у падінні міста, чи могли ЗСУ його відстояти?

За поточних умов – ні, не могли. Одна з ключових причин аналогічна тій, яка раніше призвела до вимушеного відступу наших військ з Авдіївки – це затримки й нестача зброї. А ще – про це сказав Президент – заборона партнерів бити вглиб Росії ракетами ATACMS, Storm Shadow/Scalp-EG тощо. Нагадаємо, що у ближній зоні ураження, а це 300 км, розміщено 20 авіабаз, які активно використовують ПКС РФ. Ці авіабази розміщують не лише ударні та багатофункціональні вертольоти, але й різні типи штурмової й тактичної авіації, яка скидає КАБи, рівняючи цілі міста з землею. Вугледар став одним із таких міст…

ЧОМУ ВТРАТА ВУГЛЕДАРА – ЦЕ НЕ КАТАСТРОФА

«У нинішніх умовах втрата Вугледара була неминуча. Особисто я рекомендував українцям морально та психологічно готуватися до різних сценаріїв. Проте інформація про вихід ЗСУ з Вугледару спричинила спалах паніки. Багато хто почав розповсюджувати версії, що росіяни прорвали нашу лінію оборони. Але нічого подібного не сталося. Втрата цього міста – не катастрофа, про ніякий обвал не йдеться», – наголошує військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.

Понад два роки місто дійсно служило серйозною перепоною для ворога, стримуючи його наступ. «Але Вугледар, у принципі, не був важливим елементом оборони. Основні оборонні рубежі починаються північніше Вугледара, по лінії Новоукраїнка-Богоявленка. Це не є військовою таємницею», – переконує експерт.

Після захоплення Вугледару окупанти намагатимуться використати його як майданчик для накопичення ресурсу, щоб згодом намагатися прориватися далі.

«Через Вугледар – на Богоявленку, а через Пречистівку – на Новоукраїнку. На підтвердження цієї версії говорить той факт, що росіяни вже розпочали завдавати ударів КАБами по Богоявленці», – акцентує пан Коваленко.

До слова, через Водяне росіяни також намагаються діяти, але є нюанс.

На думку оглядача, місцевий рельєф і особливості ландшафту Вугледара грають на нашу користь, створюючи природні бар'єри для російського просування.

«Крім цього, наші війська побудували там міцні оборонні укріплення. На сьогодні відстань до Богоявленки становить приблизно 7 км по прямій, але цей шлях буде важким і кровопролитним для окупантів», – підкреслив військовий оглядач.

Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко теж наголошує на тому, що втрата Вугледару не є катастрофою для українських сил: «Через загрозу потрапити в пропагандистську пастку, яку могли б розіграти росіяни, захопивши наших військових у полон, було ухвалено правильне рішення — залишити місто. Я абсолютно підтримую слова Президента Зеленського про те, що важливіше зберегти життя людей».

Вугледар тривалий час виконував дуже важливу роль: «Особливо в останні тижні оборона Вугледару відіграла вирішальну роль у стримуванні ворога, зокрема в напрямку Покровська».

Росіяни намагалися просунутися до Покровська, і ситуація могла б стати критичною, якби не зусилля оборонців Вугледару. Саме вони зупинили ворога та дали можливість іншим українським підрозділам перегрупуватися, доукомплектуватися і стабілізувати ситуацію на цій ділянці фронту.

«Ще на початку осені багато експертів прогнозували масштабну битву за Покровськ, але вона так і не відбулася. І це значною мірою завдяки тому, що Вугледар успішно виконав свою роль. Захисники Вугледару зв'язали значні сили росіян, які в іншому випадку могли б бути швидко перекинуті на Курахівський та Покровський напрямки. Завдяки цьому ворог не зміг розвинути свій наступ так швидко, як він того хотів», – вважає військовий експерт.

Тож, попри втрату Вугледару, його оборонці зробили більше, ніж могли — виконали свою функцію 100%.

«Відступ з Вугледару був необхідним рішенням, яке не є катастрофою чи трагедією. Наша армія продовжує концентруватися на активній обороні, – акцентує Олександр Мусієнко. – Ми розуміємо, що найближчі місяці можуть бути важкими, адже Росія прагне досягти максимальних результатів на Донбасі до кінця року, не рахуючи власних втрат. Тому перед нами стоїть важливе завдання — не триматися за кожен населений пункт за будь-яку ціну, а зберігати боєздатність наших підрозділів. Якщо ми воюватимемо так, як воює Росія, виснажуючи власні ресурси без стратегічної переваги, це приведе до поразки».

А це – Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI»: «То з усіх боків чути: «Наші здають Покровськ – наступні Дніпро і Запоріжжя», а тепер ще «Наші здали Вугледар – наступні Дніпро і Запоріжжя». На чому ґрунтуються такі зойки? Та ні на чому! Так, У ВИПАДКУ РОЗВИТКУ УСПІХУ противником на Вугледарському напрямку, оперативна загроза створюється для південної частини Курахівської ділянки фронту – з півночі ворог просувається від Георгіївки в бік Курахового до Курахівського водосховища, цей «язик», в разі успіху, «розірве» нашу оборону на два відокремлені відрізки північний і південний. Як будуть розвиватись події на півночі, на правому фланзі Покровського напрямку – це одна історія, а на півдні – між Вугледаром і Кураховим – швидше за усе росіяни сконцентруються на спробах відсікаючого удару на північний захід з боку Водяного».

Але, підрозділи які вийшли з Вугледару уникаючи оточення, відходять на рубіж між Новоукраїнкою та Богоявленкою, де лінія оборони як була, так і залишається.

«Підрозділи 72-ї бригади та придані сили ПРОТЯГОМ ДВОХ РОКІВ сковували під Вугледаром переважаючі сили противника. Та що «сковували»? Били! Одна тільки 155-та бригада морської піхоти Тихоокеанського флоту вимушена була відкатуватись і відновлюватись з нуля двічі. Кількість спаленої під Вугледаром ворожої техніки можете порахувати самі – Oryx в поміч».

Але використовуючи перевагу у вогневих засобах ворог змінив тактику – пішов на охоплення Вугледару з північного сходу з боку Водяного і з заходу створивши плацдарм на північному березі Кашлагача.

«Операція відходу – напевно найскладніший тактичний прийом, адже потребує не тільки повної скритності, чіткої координації дій основних сил і ар’єргардів. А ще й надзвичайно ризикована для підрозділів, які прикривають вихід основних сил. З цим іспитом «Чорні запорожці» впоралися».

Тож ніякого армагеддону!

«Боротьба триває. Важка. На усіх фронтах. В Україні і в стані ворога теж, до слова», – підкреслив експерт Центру глобалістики «Стратегія XXI».

ДВА ВАЖЛИВІ ПИТАННЯ

Питання №1. Яке ще значення мало це місто, окрім того, що сковувало сили противника, які наслідки через втрату контролю над ним? 

За словами Павла Лакійчука, Вугледар був стратегічно важливий з погляду потенційного (контр)наступу ЗСУ в південно-східному напрямку: «Вугледар, а точніше наш «Вугледарський виступ» (оберніть карту на 45° – вклинення нашої оборони між східною, умовно «Донецькою», і південною, умовно «Запорізькою», ділянками фронту створювало загрозу розриву оборони русні в загальній дирекції Вугледар – Маріуполь зі всіма відповідними наслідками для їх південної групи військ»

В оперативному плані Вугледар потенційно нависав над Волноваським залізничним вузлом (Доля – Волноваха-Камиш-Зоря – Маріуполь) — логістика «схід-південь» противника залишалася під перманентним знаком питання.

«Тож Вугледар «муляв» росіянам від 2022 постійно. Тому стільки зусиль ними було докладене аби відсунути лінію фронту на північний захід», – каже військовий експерт.

Олександр Коваленко доповнює: «Вугледар дозволяв українським силам контролювати ключову логістичну артерію ворога — залізницю на Волноваху, яка забезпечувала російські сили на напрямку Схід-Південь. Постійний вогневий контроль ствольною артилерією з боку ЗСУ не давав можливості окупантам відновити це сполучення та ефективно постачати свої війська».

Після захоплення Вугледару ситуація зміниться.

«Росія створює навколо Волновахи зону безпеки на відстані до 20-30 кілометрів, що дозволить їм спробувати відновити залізничне сполучення найближчими місяцями чи навіть тижнями. Тепер для ураження залізниці доведеться використовувати високоточну більш далекобійну зброю, таку як HIMARS або ATACMS із касетними та фугасними боєголовками, а також крилаті ракети Storm Shadow або SCALP», – розповідає він.

Втрата Вугледару може відкрити ворогу шлях до відновлення сполучення між Маріуполем і Запорізькою областю.

«Це дещо ускладнить для нас ситуацію, оскільки зміцнить російські позиції на цих напрямках», – підкреслив оглядач групи «Інформаційний спротив».

Питання №2. Чи був узагалі шанс запобігти втраті Вугледару і при чому тут КАБи?

«Я уже говорив, що в нинішніх умовах втрата Вугледара була неминуча, хоча запобігти їй можна було. Але, не все тут залежало тільки від нас», – коментує пан Коваленко.

Він нагадує, що вирішальна битва за Вугледар почалася не 20 вересня 2024 року, коли передові підрозділи окупантів по трасі 0532 впритул підійшли до східної частини міста, а набагато, набагато раніше.

«Січень 2023 року – це початок наступу на Новомихайлівку і формування північного флангу з виходом через Костянтинівку на трасу 0532. Дев'ять місяців тому росіян почали наступ, метою якого був вихід на 0532 і, фактично, до Вугледара. Саме тоді битва і почалася», – акцентує експерт.

У ворога була кількісна перевага в особовому складі, техніці, артилерії, але ключову роль зіграла авіація.

«Домінування тактичної авіації в повітряному просторі та відсутність ефективної протидії призвело до того, що лінії оборони, позиції, щоденно засипалися не тільки реактивними снарядами та ствольною артою, а й КАБами та НАРАми (некерованими авіабомбами, – Ред.)».

Дев'ять місяців ворог методично перемелював наші позиції й повз до своєї мети, до 0532, втрачаючи десятки тисяч солдатів, тисячі одиниць техніки, але маючи незаперечний і дієвий козир – авіацію.

«Коли почалася генеральна битва за Вугледар, місто буквально стиралося з лиця землі ударами КАБ, 24/7, ставши епіцентром застосування цих засобів ураження. Утримання жодної з локації в місті не уявлялося можливим при настільки інтенсивних ударах 250, 500 і 1 500 кілограмовими бомбами. Чи змогли б ми відстояти Вугледар? Так. Якби російська авіація виявилася недієздатною і боялася б сунутися в наш повітряний простір, або частина її бойових літаків, Су-25, наприклад, просто фізично не змогли б долітати до лінії зіткнень».

Якби російським літакам довелося злітати з авіабаз за межами 300-кілометрової зони від кордону з Україною, то 80% ударних засобів, задіяних в українському повітряному просторі, просто до нього не долітали б! Можливість оперування в такому радіусі залишалася б здебільшого у Су-34 і Су-35, при цьому з неповним бойовим навантаженням.

«Якби росіяни позбулися 80% підтримки своєї авіації, то сьогодні ми б обговорювали не окупацію Вугледара, а те, як ворог успішно збагачує своїми тілами Калинів кар'єр або як загруз біля Широкої балки… Але цього не сталося, а безкарне панування тактичної авіації окупантів триває».

Причина – відсутність дозволу бити вглиб території РФ.

«Незалежно від якості наших фортифікацій, якщо ворог домінує в повітрі, навіть найміцніші укріплення можуть бути знищені авіаударами. Ми вже бачили це на прикладах Бахмута, Авдіївки та Вовчанська, де міста та оборонні позиції були буквально стерті з лиця землі через інтенсивні бомбардування КАБами», – коментує Олександр Мусієнко.

Ракети, особливо балістичні, мають набагато більше шансів знищити авіацію ворога ще на землі, адже вони летять значно швидше, ніж дрони.

«На відміну від дронів, ракети вражають цілі буквально за кілька хвилин, що не дає російській авіації часу на евакуацію чи передислокацію. Знищення аеродромів, які знаходяться поблизу лінії фронту, є важливим стратегічним завданням, щоб зменшити можливості російської авіації завдавати ударів по наших позиціях і дати українським військам більше простору для маневру та оборони.

Але партнери не поспішають…

Мирослав Ліскович. Київ

Источник: www.ukrinform.ua