Прогноз на другу воєнну зиму: буде складно, але з перспективами для ЗСУ

Прогноз на другу воєнну зиму: буде складно, але з перспективами для ЗСУ 07.12.2023 16:34 Укрінформ Ситуація на фронтах не зайшла в «глухий кут». Настрій, який нагнітається в інформаційному полі, не сумісний з дійсністю

Нас всіх тривожать питання: «Скільки ще Росія буде здатна атакувати, «м’яса» та озброєння в окупантів ще багато? Адже має ж бути десь кінець цій навалі? Чому попри низку прогнозів як вітчизняних, так і західних аналітиків, ворог не видихається?» Часто складається враження, що росіяни атакують практично всюди, і вони забезпечені технікою та озброєнням, зокрема, снарядами, що на фронті їх фізично менше не стає – лізуть із усіх дір, як таргани, хоча й несуть ледь не щодня важкі втрати на рівні 1000 «туш», а то й більше. Ну, Путін з людськими життями ніколи не рахувався. Водночас не варто думати, що ресурси у РФ безмежні.

І всіх нас цікавить те, як Україна пройде цю зиму, якою бачиться ситуація на фронтах, чи підуть ЗСУ наглухо в оборону?

Якщо відповісти коротко, то в наступні три місяці буде дуже складно, втім, далеко небезнадійно.

ПУТІН ГОТОВИЙ ДО ЩЕ ЖАХЛИВІШИХ ВТРАТ, АЛЕ РЕСУРСИ У РФ НЕБЕЗКІНЕЧНІ

«Попри те, що завдяки жорсткій відсічі агресору з боку Сил оборони України, задекларовані Кремлем «цілі СВО» виявилися недосяжними, кремлівський карлик наразі поступатись не збирається», – коментує Укрінформу керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.

Путін, нагадує він, перевів економіку Росії на воєнні рейки – наступного року російська влада має намір направити майже третину всіх бюджетних витрат на утримання армії та військово-промислового комплексу. Відповідно до проєкту бюджету РФ, наступного року витрати на оборону мають перевищити всі разом узяті соціальні витрати.

«Усе поставлено на кін, Путін готовий до ще більш жахливих втрат на фронті – сьогодні в «м’ясних штурмах» російська армія щодня втрачає близько тисячі людей щодня, чи не найбільше з моменту початку широкомасштабного вторгнення, – «все заради перемоги», фейкової перемоги Путіна на виборах, – наголошує військовий експерт. –  У зимовій військовій кампанії Кремль очевидно матиме на меті довести Заходу безперспективність подальшої підтримки України».

За словами керівника Центру військово-правових досліджень Олександра Мусієнка, недооцінювати ворога та його спроможності не варто, але й надто переоцінювати – також.

«Після того, як вони отримали рішучу відсіч з боку Сил оборони України біля Куп’янська, Лимана тощо, після того, як загрузли у двомісячній кривавій бійні в районі Авдіївки – у РФ зрозуміли, що сил і потужностей для наступу широким фронтом, як планувалося, їм не вистачає. Тож почали перекидати додаткові війська з інших напрямків, наприклад, з Луганщини. Але так і не отримали відчутних результатів, – акцентує військовий експерт. – Відтак командування ворога вирішило: сконцентруватися на спробі захопити хоча б Авдіївку. Битва за це містечко буде одна з основних узимку. І незалежно від того, чи матимуть росіяни там успіх, чи ні – вони в будь-якому разі були б змушені брати паузи на перегрупування, на переукомплектування своїх підрозділів».   

А враховуючи той факт, що ЗСУ на лівому березі Дніпра створили для ворога додатковий «геморой»…

«Наші війська продовжують вести наступальні дії на лівобережній Херсонщині. Окупанти змушені реагувати, перекидаючи на цей напрямок підкріплення, які хотіли застосувати на сході. Ресурси в росіян точно небезмежні, як може здатися. Це не означає, звісно, що у ворога вже закінчуються сили. Водночас усе це є певним індикатором того, що проблеми у російських військ таки є. І в зимовий період їм потрібна буде пауза для «зализування ран», для відновлення ресурсу».

У цьому ж ключі експерт звернув увагу на суперечливі меседжі роспропаганди.

«З одного боку, у РФ продовжують говорити про «мы сильные, мы победим», а з іншого – все частіше лунають заяви про переговори. Визнати свою слабкість, нездатність досягнути поставлених цілей вони не можуть та й не будуть, хоча розуміють, що їм конче потрібна передишка, пауза».

Цю думку з конкретними прикладами продовжив колишній командир роти батальйону «Айдар» Євген Дикий, який відзначає окремі успіхи російської оборонної промисловості: масове конвеєрне виробництво «Ланцетів» та ліцензійних «Шахедів», а також далеко не масове, але все ж таки дещо збільшене, порівняно з мирним часом, виробництво ракет дальнього радіуса дії. Саме це, за його словами, створило ілюзію, що з озброєннями та БК у РФ все добре.

«І от саме ця ілюзія є ключовим елементом нинішнього російського блефу, адресованого Заходу. Мовляв, склади бездонні, арсенали повні, воюй хоч до скону віків… А насправді ситуація не просто відмінна від описаної пропагандою, а якраз дуже сутужна для нашого ворога. І слабкою ланкою виявились не новомодні дрони (з дроноробством, каже пан Дикий, у росіян якраз усе більш-менш налагоджено. – Ред.), а важке «залізяччя», – розповідає військовий експерт.

Тобто з танками, гарматами та снарядами у РФ дійсно є проблеми. Санкції працюють. Хоча загалом до них питання є.

«Російський оборонпром стоїть перед потребою масштабного імпортозаміщення, до якого виявився абсолютно не готовим після трьох десятиліть тотальної залежності від західних комплектуючих. Це може виглядати парадоксом, але путінська РФ не випускає сама навіть підшипники для танків, не кажучи про оптику або електроніку. А в танку їх не заміниш «приблизним аналогом з цивільного авторинку», так не працює. Тож наразі ми спостерігаємо титанічні потуги кремлівського режиму поновити довоєнні оборонні виробництва, але поки результати більш ніж скромні», – стверджує пан Дикий.

Наприклад, нових танків весь російський оборонпром випускає від 10 до 20 на місяць, і це верхня стеля, навіть при тризмінній роботі заводів.

«Усе впирається у комплектуючі. Втім, навіть ці танки новими можна назвати досить умовно, бо оптику та низку деталей для них «канібалять» із тих старих радянських машин, які стоять на складах зберігання і вже не придатні для відновлення, – звертає увагу експерт. – Але ж воювати можна не лише новими машинами. Розконсервація – процес тривалий, потребує заміни багатьох деталей. За місяць «переведений на військові рейки» російський оборонпром прихитряється розконсервувати максимально до 50 машин».

Отже, разом із «новими» на фронт приїздить до 70 танків щомісяця. Якщо порівняти це з темпами постачання танків Україні від наших союзників, то може скластися апокаліптична картина. Але ж порівнювати, наголошує Євген Дикий, треба зовсім не з цим, а з цифрами втрат, на заміну яким прибувають «нові» та розконсервовані танки. І отут, навіть якщо брати до уваги лише підтверджені незалежними спостерігачами (наприклад Oryx, – ред.) по фото- та відеоматеріалах втрати, картина виглядає невтішно для ворога.

«Нові сім десятків машин щомісяця мають собою замінити півтори – дві сотні (!) спалених за цей же час машин. І оця різниця між «дебетом та кредитом» зростає щомісяця, – акцентує аналітик. – Та більше, РФ створює міф про свої «безмежні запаси», але машини розташовані просто неба, тож легко обліковуються на супутникових знімках. Станом на літо цього року ці запаси скоротились на 40%».

По артилерії та легкій бронетехніці картина схожа, тільки ще гірша для РФ: при виробництві до 10 нових САУ за місяць доводиться знімати зі складів старі буксировані гармати, які в сучасній війні довго не виживають: «А брак готових БМП та БТР призводить до появи на фронті все цікавіших «шушпанцерів» на кшталт незграбних комбінацій із спиляними з катерів гарматними баштами».

Окремо варто порахувати ворожі снаряди. Їх на російських складах близько 4 мільйонів. Плюс нещодавно Путін наклянчив ще мільйон в Кім Чин Ина.

«Річне виробництво – 1,1 мільйона, без шансів швидко його наростити. Навіть за бравурним російським планом на 2 мільйони на рік вони сподіваються вийти лише за 3 роки».

Знов-таки, цифри можуть здатися страшними, якщо порівняти їх із виробництвом снарядів на Заході. Нагадаємо, що весь ЄС так і не спромігся протягом року виробити для нас обіцяний мільйон 155-мм снарядів, і отут вже мова не про політику. Бо порівнювати варто не з нашими союзниками, а з ворожими потребами. А воювати РФ, як відомо, вміє виключно за умови дуже щільного і дуже неточного артилерійського вогню.

«При витраті 20 тисяч снарядів на добу їхні «ваєнкори» вже стогнуть про «снарядний голод», – каже військовий експерт, – тоді як для нас 10 тисяч на день – омріяна цифра, до якої майже ніколи не доходило. Станом на літо цього року росіяни вистріляли від 10 до 12 мільйонів снарядів! Отже, при їхніх апетитах – запасу, що лишився разом із річним виробництвом, вистачить далеко не до кінця 2024-го, десь максимум до літа чи на літо. Тобто в «бездонних складах» вже відверто просвічує днище».

На фоні проблем із гарматами, здавалося б, що з «гарматним м’ясом» на Росії все добре. Втім, картина виглядає далеко не так переможно.

«При загальному мобілізаційному ресурсі від 7 до 9 мільйонів (що звісно більше за наші 3-4 мільйони, але ж далеко не на порядок, – ред.) Росія впирається в «пляшкове горлечко» у вигляді пропускної здатності мобілізаційної системи. Експериментально встановлено, що одночасно російська система здатна призвати та «перетравити» не більш як 200-250 тисяч мобілізованих, і це одночасно означає період від 4 до 6 місяців на кожну хвилю мобілізації.

«Отже, навіть якщо ми візьмемо гірші для нас цифри (250 тисяч та 4 місяці), за рік Росія здатна виставити на фронт не більш як 750 тисяч бійців, і то не одноразово, а в три хвилі (хоч направду реалістичнішими виглядають цифри 500-600 тисяч за рік). Це багато, навіть дуже багато. Але не безмежно і зовсім не незнищенно. І не більше, аніж можемо і повинні призвати та виставити ми. Тим більше, що ці цифри лишають за дужками низку критичних потреб, проблеми з якими з часу минулорічного «мобілізєца» поглибились та загострились.

Вже минулої осені всі ці ланки виявились критичними та слабкими, а за рік, що минув, у наших ворогів значно поменшало що техніки, що досвідченого особового складу.

«Реальний для рашки масштаб мобілізації ми побачимо наступної весни, він може бути значним, але далеко не вражаючим. Звісно ж, у ворожому Генштабі чудово розуміють реальний стан речей. Але сильною стороною Путіна завжди було вміння блефувати та тримати «покер фейс» у поганих для Кремля ситуаціях. Саме це відбувається і зараз», – переконує Євген Дикий.

«ОКОПНА СТАДІЯ» ВІЙНИ: УКРАЇНА СПРАВДІ ПЕРЕХОДИТЬ У «ГЛУХУ» ОБОРОНУ?

Євген Дикий лаконічно закликав не будувати ілюзій – паузи не буде: «Триватиме знищення одне одного на лінії фронту, але не буде якогось значного пересування. Карта рухатись не буде. Буде оце ремарківське «Im Westen nichts Neues» («На Заході без змін»)».

Павло Лакійчук звертає увагу, що на Заході, на фоні необґрунтованих очікувань від літньої кампанії ЗСУ, говорять, що війна нібито зайшла в «глухий кут». Деякі проросійські діячі вже договорилися, що бойові дії перейшли в стадію «замороженого конфлікту».

«Нічого собі «заморозка»! – обурюється експерт. – Наше військове командування прийняло рішення про перехід від стратегічної контрнаступальної операції до стратегічної оборони. А стратегічна оборонна операція – це не «заритися в окопах».

Наше військове командування прийняло рішення про перехід від стратегічної контрнаступальної операції до стратегічної оборони

Тактика активної оборони передбачає завдання противнику дошкульних втрат контрударами і контратаками на тих напрямках, де це можливо, де проявиться його слабина».

«Ворога потрібно поставити в таку позу, щоб він не міг зрозуміти звідки «прилетить» і куди – так досягається стратегічна ініціатива в обороні. Наша задача на зиму – «переформатувати» фронт, в оборонних боях знекровити ворога, накопичити потужний (кількісно і якісно) резерв сил, створити умови для переходу до наступальної операції», – переконує пан Лакійчук.

Подібним чином висловився Олександр Мусієнко: «Коли остаточно зупиняться наші наступальні дії на лівому березі Дніпра – це для мене стане індикатором того, що ми вже зайшли у фазу «глухої» оборони. А поки ми там просуваємося, хай і не так масштабно, але просуваємося. Можливо, нашим військам таки вдасться прорватися далі й розширити зайнятий плацдарм. Якщо ж ні, якщо в силу певних причин чи задумів командування цього не станеться – тоді, звісно, ми увійдемо у фазу оборони. Втім, не «глухої», а стратегічної оборони».

Стратегічна оборона – це не про стояння на місці, як дехто собі думає, а про активність. Зайнявши стратегічну оборону, наші війська завдаватимуть максимального ураження по логістиці, по тиловому забезпеченню ворога, діятимуть малими групами, завдаватимуть те, що називається турбуючий вогонь, з метою морально-психологічного впливу на противника.

«Аби не дати йому реалізувати його плани на зиму, а саме – спокійно проводити ротацію, доукомплектування, перегрупування тощо. Можна перебувати в обороні або з метою виграшу часу й підготовки до наступу, або з метою виснаження ворога, щоб він зрозумів, що не може вести цю війну. От ми й увійдемо в одну із таких фаз».

Експерт наголошує, що не бачить безвихідної для ЗСУ ситуації.

«Нічого страшного немає у переході війни взимку в окопну фазу. З одного боку, для нас це можливість накопичити більше ресурсів й підготуватися до наступальних дій навесні. А з іншого – зайнявши стратегічну оборону, ми міцно триматимемо фронт, відбиваючи всі атаки ворога, завдаючи йому максимального ураження, знищуючи його можливості. І ми це добре вміємо».

Водночас, попереджає пан Мусієнко, у цей період нас можуть накрити потужні емоційні гойдалки.

«І в Україні, і на Заході з’являються спекулятивні публікації, підбиття підсумків контрнаступу: мовляв, він не вдався – і чому, і хто винен… Звісно, все це робиться не без втручання РФ, якій вигідно роздувати тему, що, мовляв, партнери в Україні розчарувалися, втомилися від війни, а тому вже не будуть підтримувати нас так, як раніше. Саме тому зараз важливо не зламатися. Бо насправді я не бачу того, що наша держава програла, що сталася якась катастрофа й нам «світить» апокаліптичний сценарій. Ні, цього насправді немає. Але війна триває, війна буде довгою, стратегічна оборона взимку – це нормально», – каже наш експерт.

ПРОГНОЗИ: ЯК РОЗВИВАТИМУТЬСЯ ПОДІЇ НА ФРОНТАХ У НАСТУПНІ ТРИ МІСЯЦІ ЗИМИ?

  • Прогноз Павла Лакійчука.

Павло Лакійчук

Керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» найперше наголосив, що є декілька точок напруги.

Перша – Куп’янський напрямок. «Тут задача наших сил утримати Куп’янськ-Вузловий, не дати ворогу відновити логістичний маршрут «північ-південь» Валуйки – Куп’янськ – Сватове – Рубіжне», – каже пан Лакійчук.

Друга точка – Лиманський напрямок. «Тут противник намагатиметься витіснити наші війська за річку Оскіл в районі Куп’янська і за річку Чорний Жеребець у напрямку Лимана – створити собі безпечний район розгортання сил для наступу на південь. Цього допустити теж не можна», – наголошує експерт.

Третя точка – Бахмут. «Тут все складно. Задача мінімум для наших Сил оборони – зберегти досягнення на південному фасі», – переконує експерт.

Четверта точка – ключова – Авдіївка. «Росіяни тут очевидно керуються не військовою доцільністю, а політичним замовленням,  і добиваються результатів, не зважаючи на втрати. Ситуація складна для ЗСУ – оборона тримається на героїзмі і самопожертві наших воїнів», – каже Павло Лакійчук.

Ситуацію в районі вщент зруйнованої Мар’їнки, продовжує наш співрозмовник, треба розглядати як бої на південному фасі Авдіївського напрямку. Ворог намагатиметься витіснити наші підрозділи з західних околиць Мар’їнки з метою розвити успіх на північний захід.

Також інтенсифікувалися бої на Вугледарському напрямку.

«Ворог намагатиметься врешті-решт ліквідувати Вугледарський виступ. Це йому потрібно для убезпечення логістики», – переконує військовий аналітик.

На Оріхівському (Запорізькому напрямку) росіяни намагатимуться анулювати успіхи ЗСУ, досягнуті в ході літньої наступальної операції 2023 року, відновити лінію оборони. Зокрема, контратакуватимуть у районі Роботиного та Вербового, але там не припиняться і активні дії з українського боку.

«Складна ситуація в пониззі Дніпра, де наші морпіхи утримують плацдарм на Лівобережжі. «Підбрюшшя лінії Суровікіна» – вразливе місце оборони ворога. Росіяни за будь-яку ціну намагатимуться скинути українські війська з цього плацдарму і відновити лінію оборони по водному рубежу. Коротше, «гаряча» буде зима. Дуже. Такий от активний «глухий кут», – вважає пан Лакійчук.

  • Прогноз Олександра Мусієнка.  

Олександр Мусієнко

«По Лиманському і Куп’янському напрямках, а також Луганському загалом ворог триматиме нас у тонусі, але не зможе досягти якихось цілей на оперативному рівні. З метою сковування наших сил і підрозділів там росіяни намагатимуться наступати. Хоча сумніваюся, що матимуть успіх», – каже пан Мусієнко.

Бахмутський напрямок також залишатиметься непростим.

«Ворогу важливо, аби ми зосереджували там свої війська. Плюс – росіяни намагатимуться повернути раніше втрачені позиції у районі Кліщіївки та Андріївки. Але якщо говорити про якісь масштабні прориви на сході, я не бачу таких перспектив для ворога, його війська виснажені».

Оборонна операція України в Авдіївці сковує значні сили агресора.

«Попри незначні тактичні здобутки ворога, про його наближення до захоплення Авдіївки не йдеться. Хоча такі ризики присутні. Перебуваючи в обороні, українські військові у величезних кількостях знищують сили й засоби агресора. Великі втрати вплинули на тактику агресора, який зараз діє малими штурмовими групами. Між тим, велика концентрація росіян на Донеччині дозволяє Силам оборони проводити операції на лівому березі Херсонщини», – відзначив він.

У районі Роботиного наші війська, скоріш за все, наразі не просуватимуться вглибину, а займатимуться питанням розширення плацдарму.

«Нам потрібно розширити плацдарм на 15-20 км, щоб зняти проблему флангових ударів росіян», – акцентує експерт.

Шанси розширити плацдарм на лівобережжі Херсонщини зберігаються.

«Зрештою, це логістичні шляхи, які забезпечують угруповання росіян на окупованих територіях півдня», – додав пан Мусієнко.

Загалом, підсумовує він, наші війська протягом зими сконцентруються на тому, щоб вести і далі успішну війну на морі, зокрема, завдаючи ударів по військових об’єктах в окупованому Криму.

Другий момент – будуть зростати наші удари по тилах противника.

«Ми вишукуватимемо важливі цілі, де присутні ворожі штаби, склади зі зброєю й те, від чого залежить логістика».

Третій момент – попри дії більше від оборони українські сили використовуватимуть кожний момент, який даватиме можливість проводити болючі для окупантів контратаки.

  • Прогноз Олександра Коваленка.      

Олександр Коваленко

За словами військового оглядача групи «Інформаційний спротив», на Донецькому фронті ситуація для нас складається 50 на 50. Наприклад, у районі Бахмуту триватимуть локальні наступальні дії ЗСУ.

«У південному секторі, у напрямку траси Бахмут-Горлівка, взимку нас можуть очікувати успіхи. Передумови для цього є», – прогнозує пан Коваленко.

Інша справа – Авдіївка.

«В Авдіївці у ворога сконцентровано ресурсу вдвічі більше, ніж було на початку року біля Бахмута, – наголошує пан Коваленко. – Довжина лінії фронту при наступі росіян на Бахмут була в межах 50 км, тоді як біля Авдіївки – трохи більш як 20 км. А чисельність противника у Бахмуті становила від 20 до 50 тисяч особового складу, а зараз біля Авдіївки – понад 40 тисяч. Тобто, десь 2 тисячі на кілометр фронту».

Протягом зими ворог продовжуватиме наступ на Авдіївку. Тиснутиме з півдня та півночі. Перед ним стоїть ціль – взяти місто до 31 грудня.

«Тепер противник використовує переважно піхоту без суттєвої підтримки бронетехніки. Значущого успіху це не дає, і ключові висоти залишаються за ЗСУ. На деяких ділянках противник навіть відступає, – розповідає експерт. – Це все вказує на те, що оточити Авдіївку тими силами, що задіяні, до Нового року ворогу не вдасться. Тоді наступний дедлайн – до президентських виборів у РФ».

Втім, ситуація в Авдіївці дуже складна.

«Треба бути реалістами. Авдіївка на сьогодні в першу чергу виконує роль пункту виснаження російських окупантів. А говорити про те, що за це місто слід триматися до останньої краплі крові… Як тільки з’явиться реальна загроза перерізання основної логістичної артерії – траси Т0542 – треба думати про виведення нашого гарнізону», – переконує Олександр Коваленко.

На Луганському напрямку ЗСУ наразі знаходяться в обороні. Втім, усе може змінитися.

«Претензії на Авдіївку, куди ворог стягує величезний ресурс, значно послаблюють його на інших ділянках фронту, – каже аналітик. – Наприклад, окупанти перетягують під Авдіївку підрозділи зі складу 2-ї загальновійськової армії, зона відповідальності якої – це Луганська область. На сьогодні для нас Луганщина не розглядається як плацдарм для наступу. Але я не виключаю, що подальше послаблення ворога може призвести до того, що у ЗСУ можуть з'явитися там цікаві можливості».

Щодо південного напрямку – там узимку відбуватиметься саме те, про що раніше говорив Валерій Залужний, тобто позиційна війна.

«Якогось прориву на Запоріжжі не очікується. Скоріш за все, протягом зими наші війська утримуватимуть ті позиції, на яких встигли закріпитися упродовж весняно-літньої кампанії. Втім, я б не виключав несподіванок через бої на лівобережжі Херсонщини. Цілком можливо, що росіяни будуть змушені перетягнути туди значний ресурс саме із Запорізької області. Тим самим відкривши для нас перспективи просування в напрямку Токмака», – запевняє Олександр Коваленко.

Мирослав Ліскович. Київ

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *