Жінка дуже швидко відвикає від чоловіка: зірка фільму Конотопська відьма зіткнулася з коханням на відстані
Зараз у Києві відбуваються зйомки нового детективного серіалу “Пес Альф” для телеканалу ICTV2, в якому злочини розслідує трійця молодих слідчих разом з собакою. Головну героїню зіграла Тетяна Малкова, котру глядачі знають за фільмом “Смак свободи” та серіалами “Дільничний з ДВРЗ” й “Морська поліція. Чорноморськ”. “Інформатор Україна” єксклюзивно поспілкувалися з актрисою, яка розповіла нам про те, наскільки важко співпрацювати з собакою на знімальному майданчику. А також згадала про те, як двічі втратила домашніх улюбленців.
Бачила, як пітбулі охороняють дітей та дають їм свого хвоста, щоб трималися
– Тетяна, ви зараз знімаєтеся у серіалі “Пес Альф”. Наскільки важко вам було встановити контакт с собакою?
– Я навіть не можу сказати, важко чи не важко. Це як маленька дитина, в якої є батьки, але це не заважає тобі її любити. Пес надзвичайно прекрасний та розумний. Я дуже класно до нього ставлюся і не уявляю, як можна не любити собаку. Це така істота, яка підключена до всесвітнього джерела кохання і безпосередньо його транслює. Як можна до цього не підключатися та не користуватися цим, якщо він дарує несамовиту любов, і я її приймаю й даю свою. У нас дуже класний контакт.
– Це німецька вівчарка, доволі агресивна порода…
– Для когось він агресивний, бо Альф мене захищає, якщо відчуває деякі нюанси. Агресивними називають різні породи бійцівських собак – пітбулі, боксери. Але я не пам’ятаю жодної собаки, яка б була агресивна. Навпаки, я бачила, як пітбулі охороняли дітей та оберігали їх у пісочниці. Навіть підтримували їх, щоб вони не падали та давали їм свого хвоста, щоб їм було легше ходити. Собаки віддзеркалюють наші емоції. Якщо ти її боїшся, вона віддзеркалить тобі якусь агресію. Якщо ти ставишся до неї з любов’ю, вона буде віддзеркалювати тобі виключно любов. За сюжетом, ми з нею стаємо друзями. Я граю слідчу, яка знаходить цю собаку під час одного з розслідувань.
– Ця собака слухається вас, виконує ваші команди?
– На даний момент, з урахуванням того, скільки часу ми провели разом до початку зйомок, а це було небагато часу – лише чотири дні, – виконує. Але є одна особливість. Якщо він тільки зі мною, виконує. Якщо поруч з нами був кінолог, то він слухає його. Тому що вони визнають авторитет. Коли на майданчику з ним я і ще хтось, то він слухає мене, тому що авторитет для нього я. Але якщо приходить кінолог, то він начебто каже: “Мала, ні. Прийшов батько, треба його слухати”.
Альф мене захищає та слухається
– У вас свій пес є?
– Були, але, на жаль, вже не стало. Спочатку був голден ретривер, а потім двортерьєр. Перший, на жаль, помер через те, що його вкусив кліщ. А десь через півтора роки до нас на майданчик прийшла маленька тримісячна дворянка. На вулиці було холодно – мінус 18 градусів, у неї стирчали ребра. Вийшло так, що ми знайшли з нею контакт, і ми її забрали. Вона прожила з нами більше двох років, і її отруїли. Я не знала, що в будинку, котрому ми живемо, кожної весни травлять щурів, розкидуючи отруту. Так вийшло, що моя мала пішла гуляти разом з нею і не догледіла, як собака з’їла цю отруту.
– Пес в детективному серіалі – вже дуже розповсюджена штука. Якого нового персонажа ви б додали у детективи?
– Я з дитинства люблю фільми з тваринами. Перший був “К-9” з Белуші та вівчаркою. Потім, звичайно, “Хатіко”, “Білий Бім, чорне вухо”. Але мені важко сказати, кого б я додала у детективи. Я просто люблю фільми з тваринами, тому що мені цікаво за ними спостерігати. Чесно скажу, що навіть перед сном, коли поганий настрій чи якісь думки не дуже, я завжди в Instagram дивлюсь всі ці ролики з дельфінами, котиками, собаками, восьминогами та китами. Мене це заспокоює, і там немає сюжету. Вони просто існують у природі, і мені подобається ця їх безтурботність та величність.
Наш улюблений з чоловіком жанр, це комедія
– Ви якось написали, що світ вас постійно дивує. Чим саме та яке здивування було останнім?
– Історія з “Альфом” став просто подарунком, тому що я сказала своєму чоловікові: “Як мені подобається серіал “Друзі”. Так класно, коли ти одинадцять років плечем до плеча поруч з людьми, які тобі приємні, які фактично є твоїми друзями”. Ви робите милу добру історію, яка надихає інших людей, – і це так круто. Я мріяла, щоб і у мене так було.
За всі ці роки моєю місією стало бути натхненною та надихати інших. Я хотіла якогось легкого фільму з тваринами, яких я так люблю. Але я розуміла, що такого зараз не знімають, особливо в Україні, бо це важко. І тут “Альф”. Мене запрошують на добру історію з собакою про дружбу. Я у дитинстві була фанаткою “Коломбо”. А тут виявляється, що фільм, на який мене запросили, ще й детектив. Я не хотіла важких та сумних історій. І вся ця історія як мед. Навіть “Конотопська відьма”, яка скоро виходить, вона все одно не випустить глядача спустошеним. Останні п’ять хвилин фільму дають надзвичайний катарсис, переродження й силу.
А ще нещодавнім здивуванням було запрошення у фільм, який будемо знімати у серпні. Я така людина, дуже багато мрію, але розумію, що для того, щоб мої мрії здійснювалися, треба щось робити. Але інколи стаються такі дива, які ти дуже хочеш, тільки здається, що такого бути не може. І ось це сталося. Мене запросили без проб, тому що хотіли, щоб я там була: це романтична комедія, як я мріяла. Мій улюблений жанр.
За останні два роки мені дуже багато довелося боротися, щоб довести хто я та що я. Це коли ти приїжджаєш в іншу країну й попри те, що у тебе є великий список своїх робіт, ти ніхто. Так трапилося у Польщі. Навіть студентам краще, тому що вони вчаться, а тебе звати ніяк. Та ще й без мови. Тому доводилося доводити, що я можу, на що я здатна. Знову починати з нуля. В такому шаленому ритмі отримати запрошення в кіно, тому що ти класна і ти це зробиш, – для мене просто подарунок з неба.
Руками відьми українці зроблять все, що їм хотілося зробити з росіянами
– “Конотопська відьма” за жанром хорор. Чи доречно зараз знімати такого плану картини про теперішню війну?
– Цей фільм трішечки не такий, як думає та уявляє собі більшість. Я категорично проти того, щоб знімати зараз фільми про війну, тому що вона не закінчена і треба розуміти, хто його буде зараз дивитись. Люди, які живуть у війні, навряд чи. За кордоном теж навряд чи. У “Конотопській відьмі” трішечки інша історія. Там закладана потужна психологічна допомога. Будемо відвертими, 99 відсотків людей хоче помсти дуже сильно. У своїй голові вони прокрутили все можливе й не можливе, щоб вони зробили з росіянами. І ця ідея в них сидить й вона нікуди не йде. Це ненависть, котра йде з середини.
Терапевтична історія цього фільму в тому, що люди, котрі прийдуть у кінотеатри і будуть асоціювати себе з героїнею, вони її руками за 90 хвилин зроблять все, що їм хотілося зробити з росіянами. Але є велике але. Чи вдасться їй залишитися при цьому людиною і чи вдасться людям, які подивляться це кіно, вийти звідти з новими сенсами життя та продовжити його без бажання помсти? В цьому головна мета фільму для мене. Я хочу, щоб люди з цієї картини пішли з новим фокусом уваги. Сенс, щоб перемкнути увагу на себе й почати жити для себе.
– Ви граєте відьму, чи спілкувалися ви для ролі з людьми, котрі себе такими називають?
– У фільма є сценарій, де є певні умови, які б я хотіла або не хотіла. Те, що особисто я знаю про відьомство, а я читаю дуже багато літератури на цю тему, звичайно там є свої нюанси, котрі не зовсім підходять до сценарію цього фільму. Але ми намагалися балансувати на межі між тим, як воно є, і тим, що закладено у сценарій. Відьма, яка була написана, трішечки не відповідала тій відьомській інформації, яка мені була відома.
Жінка дуже швидко відвикає від чоловіка
– Ваш чоловік режисер. Вам хотілося б скласти з ним постійний тандем? І які у вас з ним могли б скластися відносини на знімальному майданчику – він би вас оберігав чи давав найскладніше?
– Ми з чоловіком познайомилися на знімальному майданчику. Я була акторкою, він режисером. Це було на студії “Квартал 95” – він знімав “Пороблено в Україні”, і це була моя перша роль. Потім ми з ним сумісно написали сценарії для трьох повних метрів. До одного з них ми навіть зняли тізер, але через війну проєкт залишився не реалізованим. Потім у мене немає акторської освіти. Тому чоловік мені допомагав у професії і все робив, щоб я навчалася. Він мене порекомендував та організував заняття з Народною артисткою України Ніною Володимирівною Шаралаповою. Ще я займалася з Іванною Чабук.
Ще у нас був дуже відомий YouTube-проєкт “Будяки”. Це цікавий, абсолютно нестандартний досвід для актрис, особливо з моєю зовнішністю. Тут я багато чому навчилася, особливо працювати з моїм чоловіком. Найважливіше в них – це співтворчість. І ось ми з чоловіком пройшли всі етапи, від банальних стосунків режисер-актриса. Потім було багато сварок, бо не могли зрозуміти, хто ми та що ми робимо. А тепер ми розуміємо один одного з півслова. Разом ми дуже ефективні.
Чоловік Дмитро Малков зробив все, щоб я стала актрисою
– У вас двоє дітей. Хто з ними частіше сидить та як це позначається на їхньому вихованні?
– Оскільки останніх два роки ми живемо у Польщі, то з ними ніхто не сидить, тому що вони постійно з нами. Якщо нам потрібно на знімальний майданчик, то вони удвох залишаються вдома, тому що вони вже можуть це робити. Зараз, через мої зйомки в Україні, чоловік сидить з ними у Польщі. І це для нас питання й випробування часом, тому що пів року мене не буде. Можливо за місяць на день-два буду повертатися, але це, звичайно, складно. Якби ми тільки-тільки одружилися я б розуміла, що це небезпечно і це випробовування наших стосунків де ми можемо прийти до чогось нехорошого. Але ми вже майже дев’ять років разом і я абсолютно впевнена, що у нас все буде добре.
– Кохання на відстані існує?
– Ні. Так чи інакше потрібна взаємодія з людиною. Це біоенергетичні поля, ти маєш бути з ним в контакті. Жінка дуже швидко відвикає від чоловіка. Вчиться жити сама та з’являються нові звички й вони стають різними людьми. У мене є така теорія й вона зараз має місце. Люди як пазли. Вони зустрічаються один з одним, обточуються і йдуть далі. Але пазл вже вточився, відповідно далі ця людина вже буде іншою. Навіть якщо людина живе сама, вона все одно змінюється. Можливо стає грубішою. Вона вчиться бути самодостатньою. Що стосується мене, то я дуже тактильна людина і не уявляю, як довго я можу бути без чоловіка, а він від мене – рік, два, три. Це не реально. Зараз оці пів року мене немає – це дуже важко.
Зараз чоловік сидить з дітьми сам у Польщі
– Ви довгий час жили без повітряних тривог. Вже адаптувалися до них? Та як зараз проходять зйомки в таких умовах?
– Я не найкращий приклад. У перші дні війни це для мене була якась дивина. Мій організм абсолютно не сприймав війну. Мені здавалося, що це якийсь жарт і такого бути не може. Тільки коли я переїхала до Польщі, до мене дійшло як до жирафи.
Що стосується тривог, то звичайно це неприємний звук, який дуже дратує і викликає низькі вібрації в організмі. Наприклад, страх. Але, якось так мені щастить, що кожного разу, коли я приїжджаю, їх не так багато. Мій організм настільки сильно мене оберігає, що я просто сплю і навіть не чую тривог. Що стосується знімального майданчика, то якщо летить щось небезпечне, процес зупиняється.
– Ви знялися у фільмі “Смак свободи”. Ви для себе знайшли якийсь цікавий рецепт та взагалі, яка ви домогосподиня? Сама готуєте?
– Я обожнюю готувати. Коли мені було 14 років я пішла на свою першу роботу і це була робота офіціантки. Саме там я вперше потрапила на професійну кухню. У мене навіть з’явилася мрія – відкрити власний ресторан. Я знала, як там все буде влаштовано та яка там буде кухня. Навіть знала, які будуть серветки на столах. Для мене кухня – це найважливіше місце. Коли ми шукали з чоловіком квартиру, мені не було цікаво, яка там спальня чи ще щось. Мені найголовнішим було те, щоб там була класно обладнана кухня, щоб мені там хотілося творити.
Якщо говорити про фільм, який було знято за мотивами куховарської книги Ольги Франко, то в неї дуже крута кухня. Її вже випустили, і я її рекомендую всім господиням. Там дуже багато крутих рецептів, які не про стандартні банальні речі. Ми звикли, що українська кухня – це борщ з пампушками і сало. Там надзвичайна кількість крутезних рецептів – вергуни, гірчичне морозиво, особливо моє улюблене. Також пиріжки з рожею – це така смакота, що я просто вам передати не можу.
Якщо на утримання машини грошей іде більше ніж на моє, вона мені не підходить
– Ви рік працювали повітряною гімнастикою. Як ви опинилися в цій професії? Чи не було страшно, бо це ті, хто частіше працюють без страховки?
– Я тоді була маленькою дитиною, а у дітей страх, майже, відсутній. Вони нічого не бояться, тому що немає конструкцій, що це небезпечно, або ще щось. Мені тоді було 10 років, і для мене це була класна пригода.
– Ви це вміння використовуєте досі, чи все це вже залишилось у далекому минулому?
– Так. Використовую у лікаря, котрий мені зараз ремонтує спину. Фізкультура лікує, а спорт, навпаки, калічить. Це небезпечна історія з організмом, коли ти трошечки використовуєш свої надможливості, а потім вигрібаєш.
На Автомобільний канал мене взяли за мою зовнішність
– Ви були ведучою та продюсеркою автомобільного каналу – ще одне чоловіче захоплення. Хто навчив вас розбиратися в авто?
– На мій погляд, телебачення – це жіноча справа. Звичайно, коли я прийшла не Перший автомобільний канал, я не розбиралася в авто. Тому у мене є величезна підозра, що взяли мене туди за мою зовнішність. Попри те, що я дійсно любила автомобіль, їздила добре і трошечки ще з дитинства захоплювалась. Але сказати, що я відрізняла типи двигунів, або трансмісії, то ні. І коли мене запросили на роботу до цього каналу, то була як у вчителів – не знаєш сам, навчи іншого. В журналістиці так само, береш тему, котра тобі дуже цікава, і починаєш її вивчати разом з глядачем.
У мене так само і сталося. Я вивчала автомобілі по ходу того, як почала працювати там. Розбиралася з точки зору споживача – що може бути цікаво та корисно. Бо коли журналіст фактично автомеханік, то забуваєш про проблеми життєві та побутові. Тобто речі, які можуть бути цікаві звичайному глядачу. Мені дуже багато допомагав наш головний редактор, який знав абсолютно все про автомобілі, їхню історію та техніку. Він мене направляв й давав питання, які я мала вивчити, дізнатися у професіоналів.
– Уявіть, що ви не обмежені у грошах. Як буде виглядати ваш ідеальний автомобіль?
– Для мене найголовніше, це якість автомобілю. Щоб він не стояв довше на СТО, ніж я на ньому їжджу. Інколи буває таке, що не вистачає деталей, треба ремонтувати, поїхати перевірити та всіляке інше. Для мене автомобіль – це перш за все засіб пересування. Він має бути ідеальним для того, щоб доїхати від точки “А”, в точку “Б” і він немає їсти більше, ніж їм я. Якщо на його утримання грошей іде більше ніж на моє, то він мені точно не підходить.
– Кажуть, що жінки більш емоційні водії, ніж чоловіки. Ви з цим погоджуєтеся, та як самі почуваєте себе за кермом на дорозі?
– Обожнюю їздити за кермом, але не на довгі дистанції. На далекій відстані я дуже втомлююся. Це мене згадує циркове минуле й спина. Але я не уявляю себе ні в автобусі, ні в маршрутці, ні в метро. В дитинстві я вже наїздилася, і мені не комфортно. В машині я можу зробити купу справ, і це для мене базовий рівень комфорту, який має бути. Для американців чи європейців це взагалі не обговорюється – і дідусі, і бабусі за кермом й навіть підлітки. Це вже просто як сковорідка вдома, просто має бути. Що стосується емоцій за кермом, то комусь здається, що жінки емоційніші, комусь, що чоловіки. Але це залежить від типу особистості. Я знаю, що дівчата більш обережні. У них якийсь материнський інстинкт спрацьовує. Якщо вони розуміють, що втомлені, або знервовані чи посварилися з кимось, то за кермо не сідають. А чоловік легко може сісти та поїхати у такому стані.
– У 2013 році ви стали фіналісткою “Голосу країни”. Чому не вдалося стати попзіркою?
– Кажуть, що треба мріяти про якісь речі, але треба бути готовими до своїх мрій. Мені здається, що я не була готово до того, щоб реалізуватися саме в цій професії. Окрім того, що я люблю співати дуже сильно, є певні умови, в яких треба існувати, якщо ти знаходишся в цьому бізнесі. І ті умови, на той момент, мені не підходили. Не буду говорити про всі ці закулісні історії. Я людина про творчість і мені дуже важко існувати в цьому важкому пресингу. Якби у мене на той момент був продюсер, котрий закривав би всі ці питання: спілкування з людьми. пошук грошей, написання пісень, то всю б іншу творчу роботу я зробила. Але на той момент у мене не було ніяких можливостей: ні грошових, ні творчих, щоб я сіла та писала пісні. У мене навіть піаніно не було.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.
