Скандал з куртками для ЗСУ «здувся». Але комусь він був явно вигідний

Скандал з куртками для ЗСУ «здувся». Але комусь він був явно вигідний 31.08.2023 14:32 Укрінформ Є підозра, що подібні скандали – це свідомо запущена ІПсО. В даному разі, хтось під час Великої війни домагається відставки міністра оборони України

Скандал навколо того, що Міністерство оборони закупило восени минулого року в Туреччині нібито літні куртки під виглядом зимових та ще й утридорога — досі не вщухає. Хоча щодо його суті, то нібито там уже все ясно. Втім, деякі експерти (не всі) підозрюють, що таким чином свідомо розганяється інформаційна кампанія проти міністра Резнікова. Мета — його відставка. 

…Не будемо переповідати увесь зміст цієї історії (матеріал, з якого все почалося можна прочитати — за посиланням), а краще зосередимось на іншому.  Звісно, є два принципових питання, які, мабуть, досі чи не найбільше обговорюють українці в соцмережах. А саме:

Перше — куртки зимові чи літні, що насправді було проплачено та поставлено нашому війську за “турецьким” контрактом?

Друге — ціна на куртки дійсно завищена чи відповідає цінам в інших контрактах того самого періоду?

Але це далеко не все. Забігаючи наперед, скажемо, що відповідь на обидва запитання є доведеною та однаковою: звинувачувати Міністерство оборони в корупції при закупівлі курток для українських військових немає підстав. І тоді виникає питання основне, третє – кому потрібно генерувати корупційні скандали, які бездоказово б’ють по репутації воюючої України? Ще й підмічено, що трапляються вони часто при наближенні чергового засідання у форматі Рамштайн… Як відомо, Олексій Резніков з українського боку виступає там ключовим комунікатором.

Втім, подібні за характером і наслідкам скандали «рвали на шматки» репутацію України (і це досі дається взнаки) задовго до нинішньої війни й появи у міністерському кріслі пана Резнікова. 

Гучні скандали, які нашкодили Україні

З моменту відновлення незалежності України можна згадати багато випадків, коли скандальні розслідування/заяви завершувалися не віднайденням істини, а тривіальним хайпом. Наводимо три дуже різні історії, які мають одну спільну деталь: всі вони виявилися фейком і нічого, крім проблем на державному рівні, не дали. 

• Історія з “Кольчугами”

У квітні 2002 року колишній майор держохорони Микола Мельниченко (автор «плівок – з під дивана» в кабінеті президента Кучми – Ред.) дав свідчення Великому журі Сан-Франциско, розповівши, що в його записах зафіксовано розмову дворічної давності. На ній Леонід Кучма і керівник Укрспецекспорту Валєрій Малєв (буквально трохи згодом він загинув у автокатастрофі, – Ред.) нібито обговорюють деталі можливого продажу в Ірак чотирьох РЛС "Кольчуга".

РЛС «Кольчуга»

Скандал набув особливої гучності з двох причин. По-перше, ця історія стала відома саме перед воєнною операцією США в Іраку. А по-друге, це технологічне українське ноу-хау – система пасивної радіолокації літаків "Кольчуга" – була здатна "бачити" навіть знаменитий американський літак-невидимку "Стелс".

І хоча з боку України – і президент, і дипломати, й експерти – намагалися довести, що "Кольчуги" режиму Хусейна не поставлялися, цей скандал таки завдав значних репутаційних та економічних збитків нашій державі. Зокрема, Штати тоді заморозили фінансову допомогу Україні.

• Історія з “неякісними бронежилетами” генерала  Марченка

Йдеться про справу учасника боїв за ДАП, генерала Дмитра Марченка, якого залучили до Міноборони працювати над зміною речового забезпечення. У 2019 році ДБР його звинуватило в закупівлі нібито 16 тисяч “неякісних бронежилетів”.

Генерал Дмитро Марченко

Наслідки були такими, що Міноборони практично припинило закупку бронежилетів для потреб ЗСУ аж до лютого 2022 року. Напередодні широкомасштабного вторгнення РФ в Україну, міністр оборони Олексій Резніков повідомив про необхідність придбання 261 тисячі бронежилетів та шоломів для військовослужбовців ЗСУ та 130 тисяч — для сил ТрО. За словами Резнікова, на початку 2022-го «на весь київський гарнізон» в резерві був тільки один (!) шолом. І що з «бронежилетами Марченка»? Перевірка підтвердила їх якість й усі вони були передані у війська.  Генерала випустили з СІЗО під заставу, і він взяв більш ніж ефективну участь в обороні Миколаєва навесні 2022 року. Між тим, «справу», здається, не закрито досі.

• Історія з “російським паспортом” Лієва

2 лютого ц.р. "Українська правда" опублікувала новину про те, що у т.в.о. керівника департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони Олександра Лієва нібито є російський паспорт. Видання опублікувало фото нібито паспорта чиновника. 

Фейковий "російський паспорт" Олександра Лієва

Лієв моментально відреагував на публікацію, записавши відеозвернення, в якому повідомив, що на фото документа, який опублікувала УП, зображений не він. Також у документі на фото його прізвище англійською мовою (у латинській транслітерації) написане з помилками. Крім того, у документі вказано, що він нібито народився в Москві, що, за словами Лієва, не відповідає дійсності.

У відеозверненні Лієв повідомив також, що написав заяву про звільнення, а 2 лютого цей наказ підписали в Міноборони.

Тим часом УП декілька разів змінювала опубліковану новину. 3 лютого редакція видала спростування та вибачення: “Інформація про російський паспорт Олександра Лієва не отримала підтвердження та не відповідає дійсності. "Українська правда" приносить вибачення читачам та Олександру Лієву”.

Вибачився за публікацію фейку й журналіст-розслідувач Михайло Ткач. Згодом вибачення опублікувала і головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва.

Втім, наслідок — репутаційний удар, наслідки якого відчуваються досі, отримав не лише Лієв, а й Міноборони в цілому.

Що стоїть за скандалом із куртками для ЗСУ? 

Багато хто звернув увагу на те, що негативні новини про Міноборони не просто набули великого тиражу, а з’являються із певною періодичністю. Через це у багатьох виникла підозра, що це щоразу ніщо інше, як нова інформаційна кампанія, націлена на те, щоб прибрати Олексія Резнікова з посади міністра оборони. Так це чи ні — ми поцікавилися думкою експертів. Маленький спойлер: однозначної позиції з цього приводу немає. 

“"Яйця по 17 гривень", "паспорт Лієва", “літні куртки по ціні зимових”… Я не кажу, що в МО немає корупції. Я взагалі не захищаю Резнікова. Я лише кажу, що ці "зливи" з'являються з певною закономірністю. Тому найцікавіше для мене питання в тому, хто це зливає і з якою метою, тобто заради яких/чиїх політичних інтересів. Бо я не люблю, коли мною – та іншими громадянами України – намагаються грати "в темну", – наголошує у своєму пості в соцмережі Фейсбук (публікуємо його фрагменти) філософ і перекладач, громадський активіст Олексій Панич.

Що мали б зробити журналісти, отримавши "злиті" їм документи, які явно викликають запитання, потребують докладного аналізу і ширшого контексту? Наш співрозмовник каже, що якби їм йшлося про істину, а не про хайп – то не зле було б поставити спочатку публічно відповідні питання до Міноборони. 

“Коли викривають справжню корупцію – це дуже добре. Але коли під приводом викриття корупції хтось намагається на хайпі посунути іншого – це дуже погано. Це профанує і боротьбу з корупцією, і журналістику, а журналістів-розслідувачів перетворює на інформаційних кілерів "за викликом". І от за це останнє мені особливо прикро», – каже Олексій Панич.

Політичний експерт Євген Савісько називає це інформаційною атакою на Олексія Резнікова, яка має корені і в Україні, і в Росії. 

“Більш того, вона спрямована не лише проти нього, а в цілому проти військового блоку нашої країни. Адже кого називали одним з найкращих, найвірогідніших і т.п. кандидатів в нові міністри оборони? Генерала Буданова, начальника Головного управління розвідки. А навіщо, скажіть, у розпал війни міняти  успішного керівника ключового воєнного відомства? – цікавиться пан Савісько. – Яка б людина не була талановита, їй потрібен час аби увійти в курс справ, познайомитися з особовим складом міністерства, можливо, провести кадрові ротації. Та й новому начальнику ГУР теж знадобиться час для освоєння на новій посаді. Виходить, що мінімум місяць – два Міноборони буде у стані невизначеності та кадрового хаосу. І це в умовах повномасштабної війни, коли часу на зволікання немає! Кому таке потрібно? Відповідь очевидна”.

Нинішній міністр оборони та Головнокомандувач ЗСУ знайшли спільну мову та розподілили хто і чим займається. Ефективність такого тандему вже очевидна, каже експерт.

Схожими питаннями задається політолог Тарас Загородній: “Я не є фанатом Резнікова, але те, що кампанія має замовний характер, стало зрозуміло після того, як поважні журналісти-розслідувачі почали публікувати відверті фейки, зокрема «російський паспорт» Лієва. До речі, тоді кампанія проти керівництва міністерства оборони за дивним збігом обставин співпала з атакою на Україну трампістів у США, які звинувачували нашу країну у тому, що «всю зброю вкрали». Тут теж нічого не підтвердилось. Що є мотивами ініціаторів скандалів – реальна боротьба з корупцією, або чиєсь бажання змінити міністра оборони, хоч би й  ціною зниження ефективності роботи міністерства, оскільки зміна керівництва паралізує його роботу мінімум на 3 місяці? Це мені нагадує часи Петлюри-Скоропадського: давайте все зруйнуємо, а потім подивимося, що далі буде”.

Експерт з інформаційних війн та конкурентної розвідки Дмитро Золотухін з висновками не поспішає, втім, і не заперечує, що подібні атаки на Міноборони й справді мають місце.

“Було б некоректно і бездоказово звинувачувати активістів та журналістів у тому, що вони беруть участь у свідомо чи несвідомо спланованій інформаційній атаці. Безвідносно до особи Олексія Резнікова, але в Міноборони є серйозні проблеми. Це факт. Але водночас треба, як то кажуть, їсти слона маленькими шматочками, – наголошує експерт. – Я можу гарантувати, що лютнева історія з оприлюдненням фейкового російського паспорта Лієва дійсно була спланованою інформаційною операцією. Тобто тим, що ми називаємо ІПсО. І це проблема, бо кейс з “паспортом Лієва” достатньою мірою не був відрефлексований українською медіа-спільнотою”.  

Хоча, це дійсно нашкодило Міноборони як інституції, зокрема, а також державі Україна, її обороноздатності загалом.

“Вважаю, що кейси, в яких фігурує Міноборони, слід розглядати окремо. Так, антикорупційна діяльність може бути використана ворогом для ІПсО, але це не означає, що треба припинити журналістські розслідування. При цьому є всі ознаки того, що окремі заяви, окремі елементи цього процесу дійсно виглядають як сплановані інформаційні атаки, які змінюють свій напрямок в залежності від того, чи "заходить це аудиторії", як російські ракети під час нічного нальоту, що намагаються обійти наше ППО”, – каже Дмитро Золотухін. 

А це — дипломат Вадим Трюхан: “Журналісти-розслідувачі були, є і будуть завжди. Шукати якоїсь “потаємної сили”, яка за ними стоїть, тобто якогось вигодоотримувача цього скандалу, – це насправді як гадати на кавовій гущі”. 

Натомість експерт звертає увагу на проблему в роботі комунікаційників Міноборони. За його словами, вони мали б оперативно підготувати чіткі й вичерпні відповіді на ті питання, які ставлять журналісти-розслідувачі у своїх матеріалах. 

“Ми стали свідками дуже невдалої комунікації Міноборони та особисто міністра Резнікова, який навіть запропонував парі, що для багатьох виглядало недоречно. Тема чутлива, бо йдеться про армію, а відтак потрібно було одразу, не чекаючи поки градус у суспільстві виросте, провести прес-конференцію за участю спеціалістів, зокрема МО, які проводили конкретно взяту закупівлю, журналістів тощо. Пояснити логіку дій міністерства, чому робилося саме так, а не інакше. Таким чином пан Резніков міг відвести від себе удар. Втім, сталося так, як сталося, на жаль”, – каже дипломат. 

Будь-які звинувачення в корупції чи в непрофесіоналізмі найвищих посадових осіб держави — це завжди погано, надто державі, яка ще й перебуває у стані війни. 

“Це породжує зерна сумніву серед наших партнерів. Тож чи можна це назвати інформаційною операцією — не певен”, – додав пан Трюхан.

Але цим точно скористається ворог.

…До слова, в ГУР МО України повідомили, що 5 серпня в Путіна відбулася нарада відносно чергового етапу інформаційної війни в українському та міжнародному медіапросторах: “Найближчим часом російська дезінформація зосередиться на розгоні наступних тем: масова мобілізація, ниття українських партнерів у можливості перемоги, контранаступ ЗСУ не має успіху і… тотальна корупція в Україні”. 

Що ж, останнє гарно вписується у скандал навколо курток для ЗСУ.

Куртки таки зимові

Але вернімося до суті. То чи була корупція при закупівлі тих курток?

Одна із претензій журналістів Юрія Ніколова та Віталія Кононученка у тому, що зимова куртка не може важити 1,1 кг: “З Туреччини насправді їхали не зимові куртки, а літні чи просто з лайно-тканини. (…) Середня вага китайських курток, які віз для Міноборони інший постачальник з Болгарії, була два кілограми. А турецької — 1,1 кг. Це дуже схоже на різницю між літнім жакетиком і зимовою теплою курткою”.

Але чи справді вага куртки — це маркер сезонності речі?

Журналістка, членкиня антикорупційної ради при Міноборони Тетяна Ніколаєнко стверджує, що ні: “… на засіданні комітету парламенту, і на зустрічі з членами антикорради (відбулися ще 23 серпня, – Ред.) представник управління якості МО Олександр Фидина сказав, що зимова куртка може важити і 1,1 кг, і 0,8. Щобільше, якщо відкрити технічні умови, які фігурують у межах кримінального провадження і були використані Інститутом судекспертиз для дослідження, то там можна знайти вимоги до матеріалу, довжини шва, розміру куліски та інше, але не вимоги (!) щодо ваги. Тому просто раджу зняти претензії про літню форму та вагу зимової куртки, бо це шлях в нікуди”.

Згодом громадська антикорупційна рада при Міноборони, провівши перевірку складів, де зберігалися залишки партії закуплених у Туреччині курток, підтвердила, що вони не літні.

“…Це куртки не є літніми, не є демісезонними, це зимові куртки, які пошиті на турецьких фабриках. (…) І вже восени вони були поставлені у ЗСУ. (…) Ще деяка партія залишається на складах”, – повідомив голова антикорради Євген Грушовець. 

Висловився з цього приводу й міністр оборони Олексій Резніков на брифінгу 28 серпня: “Зиму наші захисники та захисниці провоювали в цьому (турецькому, – Ред.) зимовому одязі без жодних нарікань. Якби, просто вдумайтеся, літня форма була вдягнута зимою, ми б з вами про це вже почули. Ну, 140 тисяч душ напевно б про це сказали”.

Пан Резніков додав, що на прохання Міноборони були опитані військові частини, і за отриманими відгуками, сформованими у відповідну довідку, “нарікань до цієї поставки не було”.

Не втридорога: ціна ринкова

Журналісти Ніколов та Кононученко зауважують, що ціна 86 доларів, яку заплатили за товар, була цілком "прийнятною", як для зимового одягу: “Вартість китайських курток від іншого постачальника з Болгарії — 95 доларів за одиницю”.

Водночас вони оприлюднили комерційний документ (інвойс), у якому вказано, що вартість курток була не 86, а 29 доларів.

“Між турецькою й українською митницями куртки виросли в ціні з 29 до 86 дол. за штуку. Відповідно до наведених інвойсів, 4900 курток загальною вартістю 142 тис. дол. перетворилися на 4900 курток за 421 тис. дол.”, – йдеться в розслідуванні.

Профільний заступник міністра оборони Денис Шарапов заявив на згаданому засіданні антикорупційного комітету Ради, що не знайомий з цим документом і цей інвойс ніколи офіційно не поступав в Міноборони.

На цьому наголосив і Олексій Резніков. За його словами, кожна куртка коштувала 86 доларів США (що зараз дорівнює 3 176 гривень). Чому в якихось турецьких документах значиться ціна зимової куртки 29 доларів (зараз це 1 072 гривні)?

“Можливо, йдеться про ухиляння від сплати податків (постачальником, – Ред.) у Туреччині. У будь-якому разі це не клопіт України”, – каже глава Міноборони.

А це — його радник Олексій Копитько: “Цей папір датовано груднем 2022-го й складено турецькою мовою для подачі у фіскальні органи Туреччини”. 

Пан Копитько стверджує, що у документообігу з приводу контрактів із Міноборони його немає, в українському правовому полі він відсутній: “Якщо цей папір справді існує, то мова може йти про таку схему як "ламаний інвойс" з метою уникнення постачальником обов'язкових платежів (податків, страховки тощо). Але якщо хтось обдурив турецьку владу – це не питання Міноборони України. (…) А спроби вкручувати Міноборони "ламаний інвойс" в Туреччині як завищення ціни втричі в Україні – це відверте натягування сови на глобус”.  

На бік Міноборони також став голова громадської антикорради Євген Грушовець: “Яким чином виробник буде декларувати товар в країні походження, а потім у країнах, через які відбувався транзит, – це, по суті, Міноборони абсолютно не стосується, воно не повинно було мати цих документів”. 

Втім, це ще не все. 

Журналістка Тетяна Ніколаєнко поділилася цікавою інформацією:  у 2022-му орієнтовна ціна куртки від турецького постачальника за курсом НБУ становила 3176 грн. При цьому за іншими контрактами ціни українських та іноземних постачальників коливалися від 3102 до 5 145 грн. 

Виходить, що зимова куртка по 86 доларів у середньому відповідала (!) цінам в інших контрактах того самого періоду. 

Тим часом в Міноборони повідомили, що цього року зимова форма закуповується через Prozorro винятково в українських виробників/постачальників, які пропонують ціну від 70 до 90 доларів (2823 — 3274 грн).

Наводимо список кількох компаній-переможців цьогорічних тендерів Міноборони на зимовий одяг для військових (окрема увага на ціну на куртки):

• ТОВ «Мік» (246,85 млн грн, куртки по 3 274 грн, штани по 2 065-2 601 грн). 

• ТОВ «Ніка-тест плюс» (221,57 млн грн, куртки по 2 830-2 835 грн, штани по 2 063-2 066 грн). 

• ТОВ «АнВа» (201,64 млн грн, куртки по 2 823-3 269 грн, штани по 2 058-2 595 грн). 

• ТОВ «Текстиль-контакт» (130,50 млн грн, куртки по 2 832-3 273 грн та штани по 2 046-2 067 грн). 

• ПП «Аллен-бізнес» (108,89 млн грн, куртки по 3 270 грн, штани по 2 066 грн). 

• ТОВ «ТД Харків» (72,15 млн грн, куртки по 2 830 грн/шт). 

• ТОВ «Швейна фабрика «Галант» (65,45 млн грн, куртки по 3 273 грн/шт). 

Якби Міноборони пошукало куртки в Інтернеті, то купило б їх значно дешевше? 

Отже: куртки — зимові, ціна — ринкова, не завищена. Проте дискусії не припинилися. Журналіст Ніколов запевняє, що на турецьких сайтах куртки можна купити набагато дешевше: не за 86 доларів за штуку, а за, наприклад, 50 доларів (додаємо його скріни).

Ось куртка за 68 доларів у перерахунку з турецьких лір (курс – одна ліра коштує 3,8 цента).

Ось куртка за 67 доларів.

Ось куртка і штани за 55 доларів.

Ось куртка за 39 доларів.

“Це все роздрібні ціни у Туреччині. Саме звідти до нас тягнули куртки, які у турецькому інвойсі були оцінені у 29 доларів, але в українське Міноборони заправляли же папірець з ціною $86 за штуку. Більше того, в Україні ті куртки з турецької поставки магічним чином вже викидали у продаж на ОЛХ (нині вже продано) за ціною 1000 гривень за куртку, або 27 доларів”, – пише Ніколов.

Однак в Міноборони з ним не погоджуються. 

“Чому в турецькому онлайн-магазині може бути форма в українському пікселі зі знижкою 30-40% і за ціною 50 баксів? Є три основні причини”, – каже Олексій Копитько. 

Перша причина — це брак, який навіть не везли в Україну. 

Друга — це вироби, які відмовилися прийняти фахівці Командування Сил логістики ЗСУ через невідповідність якості. 

Третя — це вироби, які сподівалися продати в Україну, але цього року все закуповується в українського бізнесу через "Прозорро". І продати кудись український піксель за ринковою ціною складно. 

“Також це може бути індикативна ціна, це може бути ціна партії, якої вже немає в наявності або залишки. Та все, що завгодно може бути”, – акцентує пан Копитько.

А ще він каже, що коли на ОЛХ або подібному майданчику продають армійську зимову куртку за 1000 грн, то це не означає, що за такою ціною можна купити хоча б 1000 курток. 

“Порівнювати ціни на таких майданчиках із закупівлею 100 тис. курток – це нерозумно”, – підкреслив радник міністра оборони.

Між тим, ми знайшли декілька українських інтернет-магазинів, в яких зимові куртки коштують від 74 доларів і вище (тут і тут).  

А ось тут є запитання: у кого саме купили куртки?

Відомо, що постачальником курток є компанія VECTOR AVIA

HAVA ARAÇLARI MAKiNE SANAYi VE TICARET LIMITED SiRKETI. Її засновник — уродженець російської Вологди з українським громадянством Роман Плетньов, який тривалий час жив і займався бізнесом в Запоріжжі. Після початку повномасштабного вторгнення виїхав в Туреччину. 

В Україні 25 квітня ц.р. Плетньова заочно арештували за підозрою в привласненні державних коштів в особливих великих розмірах. Підозру він отримав саме за справою закупівлі турецьких курток. 5 жовтня вантажівка з цим одягом, що їхала з Молдови, була зупинена на митному переході у Вінницький області. Українських митників спантеличив той факт, що в кабіні водія були виявлені документи, де вартість товару була зазначена 27,5 тис. доларів. Але в український митній декларації була зазначена інша вартість – 367,5 тис. доларів. Правоохоронці вилучили товар і почали розслідування. 

Ще одним засновником VECTOR AVIA є 26-річний Олександр Касай – племінник Геннадія Касая, депутата “Слуги народу”, члена парламентського комітету з безпеки і оборони. Олександр Касай проживав в Запоріжжі, професійно займається гандболом — грає за місцевий клуб "Мотор" і збірну України. Депутат Касай стверджує, що не має стосунку до діяльності племінника, а також, що той вийшов зі складу засновників турецької фірми в лютому 2023 року. 

Втім, йдемо далі…

Виробником курток вказано дві компанії:

1. AKINCILAR TAKTİK TEKSTİL SAN.VE TİC.LİMİTED ŞİRKETİ (цей виробник здійснює постачання для Міноборони Азербайджану).

2. NEA GROUP TEKSTİL İNŞAAT OTOMOTİV LOJİSTİK GÜZELLİK MERKEZİ EĞİTİM HİZMETLERİ SAN.VE TİC.LTD.ŞTİ.

“Другий виробник – NEA GROUP – викликає щире занепокоєння, оскільки ця компанія була зареєстрована в турецьких реєстрах 26 червня 2022 року. А 9 вересня 2022 року вона вже поставила Міноборони України куртки за контрактом № VV2022-M1708, виготовлені в тому самому вересні”, – коментує наш експерт Дмитро Золотухін.

Тобто, від моменту створення турецької компанії до моменту готовності курток пройшло близько 70 днів. 

Власник NEA GROUP – Нурієв Еміл Аллахверді Огли, громадянин України. Пан Золотухін звертає увагу: немає жодних даних, що Нурієв хоч колись займався виробництвом текстильних виробів чи їх постачанням: “Але, ймовірно, пан Нурієв має контакти в Азербайджані. Можливо, ці контакти допомогли йому створити юридичну особу в Туреччині”.

Отже, компанія-виробник та компанія-постачальник курток для МОУ є УКРАЇНСЬКИМИ. Просто зареєстровані в Туреччині.

“Якими є причини для українців реєструвати компанії в Туреччині, щоб здійснити постачання текстильних виробів українському державному органу?” – задається питанням експерт.

Незрозумілим є той факт, додає пан Золотухін, що українці створили в Туреччині дві юридичні особи, щоб поставити свій товар українському державному органу під час війни. Навіщо? Хіба вони не могли все це зробити на території України, щоб бути прозорими українськими постачальниками й платити податки в український бюджет? Зрештою, чи знали в Міноборони, що закуповують в українців, які представляються турецькими компаніями?

Як бачимо, питання є. 

Сподіваємося, що розслідування, результатів якого міністр оборони Олексій Резніков закликав дочекатися, дасть нам вичерпні відповіді. Слідкуватимемо за розвитком ситуації.  

Источник: www.ukrinform.ua