Два завдання арти: вразити ціль та вижити

Два завдання арти: вразити ціль та вижити Репортаж 19.08.2024 15:25 Укрінформ «Щоби стримати ворога, потрібні боєприпаси та особовий склад. А воювати ми вміємо», – кажуть бійці бригади

Легендарна 110 ОМБр імені генерал-хорунжого Марка Безручка з березня 2022-го, протягом двох років, боронила Авдіївку. Тепер стримує ворога на найбільш складній ділянці фронту – Покровському напрямку.

Укрінформ  став свідком роботи артилеристів на реактивній системі залпового вогню – RM-70 Vampire, якого бійці охрестили «Кабаном». Звідки така назва, хто виконує завдання, чого не вистачає бійцям і про що вони мріють – у нашому репортажі з фронту.

ДОРОГА НА СХІД

Прифронтовий Донбас у сутінках оживає, починається двіж. Усе, як у Жадана: «Військові їдуть на схід, військові їдуть на захід». Техніка заповнює степові дорогі – завозять боєкомплект, евакуатори вивозять поранених, свіжі сили заходять на позиції, натомість виходять на захід ті, хто своє відстояв на нулі й потребує відпочинку.

Ми їдемо на схід, сонце світить у спину, і тінь від пікапа  поспішає попереду, наче вказує нам шлях. Але згодом воно сідає за пагорб, забираючи зі собою залишки світла, а тіні стають частиною ночі. І водій без світла фар залишається віч-на-віч з нічною дорогою, покладаючись тільки на свою пам'ять, навички та удачу.

Нарешті добираємось до місця ночівлі. Заїжджаємо в невелику посадку й біля кунга артилеристів (різновид кузова-фургона, – ред.), просто на галявині вкладаємося в спальниках перепочити. Але хіба тут заснеш, коли зовсім поруч, просто на деревах, лежить і сяє кришталевою люстрою серпневе небо. З неба на мене падають зірки, даючи можливість загадати найпотаємніші бажання.

Земля не залишається у боргу, десь за посадкою вдалечині «Хімарс» вистрілює пакет ракет назустріч зіркам. А я встиг загадати ще одне, про яке з 2022-го мріє вся країна. З ним і заснув нарешті. Уночі розбудив «шахед», проторохкотівши десь над гілками дерев. Війна, на відміну від мене, тут не засинає ніколи.

Прокинулися о третій ночі, після розчинної кави приїхав БК, у червоному світлі зарядили «Вампір» і почали чекати на ціль.

Світає. Можна озирнутися та познайомитися з розрахунком. Два свіжі бліндажі серед дерев, але поки тепло, всі сплять просто неба. Польова кухня та льох. Бійці  курять та сидять у телефонах. Великою темною плямою на ще сірому світанку стоїть силует «Кабана».

«Кабан» – власне ім'я цього «Вампіра». Названий на честь голови кабана, що стирчить із сталевої морди кабіни. Понад два роки тому її знайшли в Лисичанську, відтоді й катається цією машиною. Кажуть, приносить хлопцям удачу.

ПОЗИВНИЙ, НАРОДЖЕНИЙ МЕМОМ

Заправляє тут усім «415-й», командир взводу, який отримав свій позивний жартома на честь знаменитого мема («415, я база, ответьте»).

– Була можливість змінити, але він мені настільки сподобався, що залишив. А нещодавно дізнався, що в УПА все командування мало номери, а не псевдо, – пояснює мені комвзводу.

«415-й» – зі Львова. Там на нього чекають дружина та двоє дітей, дівчат. Призваний 28 березня 2022-го.

– Сидів у кабінеті за комп'ютером, розраховував. У мене дуже мирна цивільна спеціальність – інженер-конструктор. Розраховую міцність фундаменту, стін та перекриття, щоб будинок не впав. Зателефонували з військкомату, і я прийшов. Раніше я зводив споруди, а тепер руйную.

Командир 1-го взводу займається управлінням бою на вогневих позиціях.

– На цьому напрямку наступає дуже багато кацапів. Рівняють із землею наш передній край і потроху здійснюють повзучий наступ, – відверто каже «415-й».

РЕЦЕПТ ПЕРЕМОГИ – СНАРЯДИ ТА ОСОБОВИЙ СКЛАД

– Який вихід?

– Рецепт простий – потрібні боєприпаси та особовий склад. А воювати ми вміємо.

– Ну, хоч є на чому, – киваю у бік «Кабана».

– Так, зброя дуже класна. RM-70 Vampire зроблена в Чехословаччині – ходова частина та кабіна від «Татри». Класна прохідність, 8 провідних коліс. І величезний плюс –  броньована кабіна, яка захищає весь екіпаж. Кілька разів рятувала нам життя. Під Авдіївкою, коли після роботи залишали вогневу позицію, нас засікли, і метрів за 50 прилетіла ракета. На щастя, ми всі вже були в кабіні й тільки почули стукіт уламків. Якби не броня, то вони були б наші…  Наше щастя, що працюємо на «Вампірі». Було, що вибиралися на двох колесах з одного боку. Класна тачка! А бойова частина нічим не відрізняється від радянського «Граду».

–  Чи не прикро вам, будівельнику із Заходу України, захищати країну на Сході?

– А чому мені має бути прикро? Я роблю це, щоб до мене не прийшли. Якщо я їх тут не зустріну, у будь-якому разі вони до мене дійдуть і влаштують «донбас» у Львові. Моя хата починається тут, це моя земля. Так, цей регіон відрізняється  від Заходу України, так, може, й люди різні, але я чітко розумію, що ми – одна країна, що це – Україна.

– Як вам Донбас?

– Я, коли навчався у школі, зі слів вчительки бачив таку картину: безмежний степ, яким вітер гонить перекотиполе, жодного дерева, купа заводів стирчить зі степу і димить трубами. А коли приїхав, дивлюся – дуже гарно, ставки, посадки та балки, досить різноманітна гарна природа. Одні заходи сонця чого варті. Мені тут дуже подобається, і я нормально почуваюся.

ВІД ВАНТАЖНИКА АТБ – ДО КОМАНДИРА ГАРМАТИ

– А мені – те саме, що й удома: ті ж шахти, відвали, кар'єри, заводи, – долучається до розмови Паша, командир машини. Він із Кривого Рогу, земляк Президента.

– Ночі тут гарні, на зоряне небо неможливо надивитись, романтика, – спробую «захистити» донбаські краєвиди.

– Я тут вже третій рік і такий, щоб удома на стелю надивитись. Мені ці зірки, природа… Як повернуся, не скоро піду на шашлики. Мені б зараз додому, додому, та додому.

– А вдома хто?

– Наречена, чекаємо, поки війна скінчиться. Хоча б до кордонів 2022 року їх відігнати, зробити Донецьк сірою зоною, і це, в принципі, мене влаштувало б.

– Відчувається, що ваш напрямок тепер найважчий?

– Так, до цього літа ми півтора року в одній посадці просиділи, а за останні пів року динаміка збільшилася. Ми щомісяця переїжджаємо і все назад, назад, назад і копаємо, копаємо, копаємо.

– Втомився?

– Воюю з 2022-го року. На четвертий день вторгнення прийшов із кумом у військкомат. До війни в АТБ вантажником був, тут став навідником, командир пішов у третю штурмову, мене поставили на його місце.

– Швидко навчився?

– У 2022-му і вибору не було. Машини отримали і наступного дня поїхали.

– Куди поїхали?

– Воювати, куди ж. Спочатку стріляли часто, день-два – і навчився. До першого прильоту, буває, гальмуєш, а потім руки самі все пам'ятають. Війна швидко навчає.

– І швидко робить кар'єри: вчора – вантажник в АТБ, сьогодні – командир гармати!

– Кар'єри тут мені й даремно не нада. Може, потрібна кара Господня, для Расії. А безпосередньо мені тут потрібні снаряди, снаряди та снаряди, щоб карати ворога, поки Бога не видно.

Підійшов «415-й» і попередив мене, щоб після стрільби відразу стрибав у машину.

КОЛИ СЕКУНДА КОШТУЄ ЖИТТЯ

– У нас два завдання – вразити ціль та вижити, – роз’яснює командир взводу. Війна змінилась. Йде постійна боротьба з часом за кожну секунду, бо кожна секунда – це наше життя. На початку вторгнення ми могли вільно стояти в полі наведеними на ціль та чекати зручного для нас моменту. Тепер кількість безпілотників у ворога така, що відразу прилітає відповідь. Ми можемо собі дозволити лише виїхати швидко на підготовлену бойову позицію, дочекатися команди, відкрити вогонь і все м нас вже там немає. Усе відбувається дуже швидко, – каже «415-й».

Я сказав би, що стрімко. Висуваємось на вогневу позицію, за кермом «Вампіра» – Микола. До війни він працював водієм механізованого асфальтоукладача, будував  дороги. Зараз впевнено веде «Кабана» бездоріжжям.

Сама робота триває кілька хвилин. Заїхали в соняшникове поле, виставили по бусолі (геодезичний прилад, – ред.) машину, отримали ціль, навели приціл та дочекалися команди «Вогонь!».

Перші дві ракети я побачив, потім опинився в хмарі диму та пилу, далі відчув на собі шматки нашого чорнозему – реактивний снаряд викидає з-під машини сухий ґрунт на багато метрів.

Пакет заряду пішов за лічені секунди. Усе стихло, дим розвіявся, а пил осів. Мимо пробіг Паша з такою швидкістю, ніби його відпустили до нареченої в Кривий Ріг, на ходу кричачи «по машинах!», за ним у кабіну залетів бусоліст зі своїм триногим приладом. Я рвонув у пікап, хоч і немає нареченої, як у командира, але на мене теж чекають вдома.

«Кабан» хрюкнув дизелем і подався крізь соняшник звичним бездоріжжям. Він знає, що знищив ціль, і пам'ятає, що залишилося зберегти екіпаж.

Почесне найменування «імені генерал-хорунжого Марка Безручка» бригаді присвоєне 24 серпня 2022 року, відповідно до Указу Президента України.  

Марк Безручко – воєначальник УНР, один із командирів, які здобули перемогу в операції «Диво на Віслі», у результаті якої Польська Республіка зуміла відстояти незалежність, завдавши поразки Червоній армії.

26 лютого 2023 року Президент України Володимир Зеленський повідомив, що підрозділ бригади поблизу Авдіївки збив російський літак. За його ж інформацією, 4 травня 2024 року 110 ОМБр на Донеччині збила російський штурмовик Су-25.

28 лютого 2024 року бригада вперше пішла на ротацію. Уже 2 травня 2024 року повернулася на фронт.

Донеччина ЗСУ Військові Війна з Росією

Источник: www.ukrinform.ua