29 місяців чекання: досвід матері полоненого

29 місяців чекання: досвід матері полоненого 17.09.2024 14:30 Укрінформ Серед звільнених 24 серпня з російського полону військових був 22-річний строковик із Житомирщини

Майже два з половиною роки батьки жили в очікуванні на повернення додому єдиного сина і робили все, аби про нього не забули.

Мама військовослужбовця розповіла, хто допомагає рідним полонених, а які їхні дії, навпаки, можуть нашкодити тим, хто перебуває в російській неволі, і поділилася власним досвідом, як давати собі раду, очікуючи на повернення близької людини.

ДВА ТИЖНІ СТРИМУВАЛИ ВОРОГА

У лютому 2022-го син пані Стефанії (ім’я змінене – ред.) проходив строкову службу. На початку повномасштабної війни його військова частина залучалася до охорони об’єктів та до інших завдань, не пов’язаних із веденням бойових дій.

– У середині березня син зателефонував і сказав, що вони опинилися в оточенні. Вони протрималися майже два тижні, і завдяки цьому села, що були поруч із ними, не пережили того, що Буча, а танки, які йшли на них, не дісталися Києва. Це не була бойова частина, але її військовослужбовці зробили все що могли, і вони справжні герої. Потім син зателефонував і сказав, що дуже нас любить, а наступного дня зв’язку з ним уже не було, – розповідає жінка.

Через два дні їй зателефонували з військової частини сина і повідомили, що він потрапив у полон.

– Частина постійно нам допомагала, повідомляла, що й кому писати, надавала необхідні контакти. У такій ситуації ти взагалі розгублений, просто не можеш думати, і коли в частині тобі дають шаблон, за яким треба писати, це дуже допомагає, – додає співрозмовниця.

ЇМ КАЗАЛИ, ЩО УКРАЇНИ ВЖЕ НЕМА

Коли син пані Стефанії потрапив у полон, йому було 19 років. 22-річний строковик повернувся в Україну 24 серпня і зараз проходить реабілітацію.

– Ми не знали, що буде обмін. У День незалежності України мені прийшло повідомлення, що сина звільнили з полону, а вже через 20 хвилин зателефонували, і я почула його голос.

Мати каже, що коли вони згодом зустрілися, син спокійно розповідав про полон.

– Єдиний раз у нього зірвався голос – коли згадав, як там їм говорили, що України вже немає. Він каже: «Мам, ми приїхали, а Україна є…». Моя дитина повернулася дорослою людиною. У полоні він почав брати предмети не правою, а лівою рукою, розвиваючи нейронні зв’язки між двома півкулями мозку. Це особистість, яка відстояла своє власне життя в нелюдських умовах, – ділиться пані Стефанія.

ТРЕБА ПОСТІЙНО НАГАДУВАТИ ПРО ПОЛОНЕНИХ

Мама військовослужбовця наголошує, що рідним військовополонених передовсім важливо підтримувати зв’язок із частиною, де вони проходили службу. Якщо з якихось причин там не надали довідку про те, що військовий потрапив у полон, потрібно шукати свідків, котрі зможуть це підтвердити, а також відеозаписи з полоненими, які часто публікує ворог. У випадку моєї співрозмовниці, окрім довідки, були й відео. За її словами, насамперед такі відеодокази моніторила частина.

Пані Стефанія зауважує, що найкращим алгоритмом дій для рідних полонених буде дорожня карта, розроблена Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими.

Вона додає, що міжнародні організації, які мають займатися військовополоненими, довели, що вони в цій справі малодієві. Жінка говорить, що ініціатива «Пошук. Полон» надала підтвердження про те, що син перебуває у полоні, швидше, ніж Міжнародний комітет Червоного Хреста.

Варто розуміти, що офіційним вважається підтвердження саме МКЧХ, який отримує інформацію від країни-агресора й передає її Україні. Проте є багато випадків, коли обмінювали людей, які ще не були підтверджені МКЧХ або взагалі вважалися зниклими безвісти.

– Завдяки ініціативі «Пошук-Полон» ми отримали офіційне підтвердження, що наш син «затриманий за протидію так званій «СВО». Це важливо, адже є підтвердження того, що він живий, його стан задовільний, це все задокументовано, тому людина не загубиться, – говорить пані Стефанія.

Зі свого досвіду жінка знає, що під час комунікації з Бюро Центрального агентства Міжнародного Комітету Червоного Хреста з розшуку для міжнародного збройного конфлікту в Україні найкраще користуватися онлайн-формою на його сайті. Такий канал ефективніший, ніж звернення на електронну пошту або паперові листи.

За весь час перебування в полоні строковика батьки отримали від нього один короткий лист, в якому йшлося, що він живий і здоровий, а також дзвінок від представників МКЧХ про те, що вони його бачили й говорили з ним. Від рідних хлопцю дійшов також один лист.

Ще одна структура, яка теоретично мала б допомагати полоненим, це Робоча група ООН з питань насильницьких і недобровільних зникнень. Та звідти рідні строковика не отримали жодної відповіді.

– Ми з рідними інших полонених із нашої частини регулярно писали індивідуальні та колективні звернення у всі інстанції, бо нагадувати про цих людей варто і треба. Поновлення запиту є нагадуванням, що полоненим цікавиться ООН. Принаймні, таке звернення не зашкодить, – додала жінка.

Мама військового зауважує, що треба постійно пам'ятати й розуміти, що для звільнення наших військовополонених справді робиться все можливе, а часом і неможливе.

– Координаційний штаб, Офіс уповноваженого з прав людини, розвідка, дипломатичний корпус працюють без упину. Іноді здається, що про твого забули, але так думати не можна ніколи. Наші структури й наші люди намагаються витягти усіх. Я дякую кожному, хто долучився до повернення мого сина, – каже пані Стефанія.

ЯК НЕ НАШКОДИТИ ТИМ, ХТО В ПОЛОНІ

Коли люди втрачають зв’язок зі своїми рідними-військовослужбовцями, то можуть нашкодити їм, публікуючи в соцмережах їхні фото, вказуючи обставини зникнення. Пані Стефанія нагадує, що цього робити не можна, адже боєць, опинившись у руках ворогів, може видавати себе за цивільного. Натомість росіяни постійно моніторять інформаційний простір і можуть натрапити на дописи рідних, а відтак отримати докази, що мають справу з військовим.

Співрозмовниця також звертає увагу, що рідні полонених, які беруть участь в різних акціях, мають розуміти, що ворог може використати це на свою користь. Зокрема, для створення пропагандистської картинки у російських ЗМІ. Окрім того, фотографіями та відео з таких акцій можуть шантажувати полонених, насаджуючи думку, що їх ніхто не хоче повертати додому.

Варто також пам’ятати, що сім’ї полонених, які живуть в стані невідомості та очікування, це ціль для шахраїв. Ті можуть під різними приводами обіцяти повернути рідну людину додому, але насправді таким займаються лише офіційні українські структури. Тому не можна нікому переказувати грошей або переходити за посиланнями, які надсилають шахраї.

– Якщо вам надходить подібний дзвінок чи пропозиція, інформацію про нього потрібно негайно передати до СБУ і в жодному разі не намагатися перебороти шахраїв самотужки, – додає жінка.

ДБАТИ ПРО СЕБЕ, ЩОБ ДОЧЕКАТИСЯ

Пані Стефанія знає: щоб чекати рідну людину з полону, потрібні сили, а знайти їх важко. Вона радить не ігнорувати психологічну допомогу, яку пропонують сім’ям полонених.

– Коли твоя близька людина опиняється в полоні, і ти пройшов усі інстанції, щоб тобі це підтвердили, ти просто сидиш та думаєш, що більше нічого не можеш зробити, і від цього божеволієш. Якщо ти при цьому починаєш допомагати іншим, це тримає тебе. Особисто мені дуже допомагало волонтерство, бо я одразу вирішила, що нікуди не поїду, це моя земля, мій дім, які я нікому не віддам, і це навіть не обговорюється. Тому й пішла шукати волонтерів, – говорить жінка.

Вона додає, що в такій ситуації важливо усвідомлювати, що ти не тільки мама полоненого, а й особистість, і будеш потрібна своїй дитині, коли вона повернеться додому.

– У моменти, коли дуже важко, зробіть те, що вам під силу: сходіть на сповідь, замовте молитву за дитину, – радить мама військового.