Мам, мені так сподобалося катувати. Синку, це нормально: на Берлінале показали моторошне українське роуд-муві
На 74-ому Берлінському міжнародному кінофестивалі відбулася світова прем’єра стрічки Intercepted – “Мирні люди” – української режисерки Оксани Карпович. Ця документальна стрічка змонтована з перехоплень розмов окупантів з їхніми найближчими родичами. Стрічку спільно створили Україна, Канада та Франція. Після світової прем’єри фільм обіцяють показати в Україні.
Протягом усього фільму подаються розмови росіян, тим часом на екрані глядачі бачать кадри зруйнованих українських міст та сіл на Харківщині, Київщині, Миколаївщині та Донеччині. Зйомки тривали влітку та восени 2022 року, а також влітку 2023-го. Знімальна група проїхали тисячі кілометрів, щоб створити це моторошне роуд-муві.
“Ми провели багато часу у дорозі, щоб показали наслідки російського вторгнення”, – розповіла режисерка у Берліні.
Фільм складається з довгих статичних, на перший погляд неемоційних кадрів, на які накладені телефонні розмови. І це дуже страшно. Окупанти розповідають про крадіжки, вбивства мирних мешканців, тортури. Ми чуємо жахаючі зізнання в усіх можливих злочинах. І їх активно підтримують їхні рідні.
Росіяни розповідають матерям та дружинам, що їм подобається катувати цивільних, хизуються награбованим майном та згадують про вбивства беззбройних жінок і дітей. Розмови окупантів подаються без коментарів – висновки глядачі можуть зробити самостійно.
Стрічка “робить боляче”
Кадри з фільму “Мирні люди” Оксани Карпович.
Режисерка зізналась, що не мала на меті класифікувати злочини російських військових, хоча хоча масив перехоплень, який на сьогодні існує, легко дозволив би це зробити. Натомість вона акцентувала увагу на тому, що більшість військових говорили саме із російськими жінками – дружинами й матерями, які називають себе “мирними”. Їхня агресія вразила авторку фільму й неодмінно вразить глядача.
“Наш фільм дивиться на голий факт вторгнення як злочин і акт насилля загалом. В цьому акті мене, зокрема, інтригувала роль російських “мирних жителів”, як вони люблять самі себе називати: матерів, дружин і сестер російських військових (…) У контексті вторгнення росіянки вирізняються особливою жорстокістю. Це феномен, який мене цікавив і продовжує цікавити після завершення роботи над фільмом”, – пояснила режисерка.
Оксана Карпович додала, що всі ці перехоплення є ілюстраціями та “яскравим текстом для вивчення фашизації суспільства і дегуманізації окремої людини”.
“Я дуже хочу, щоб цей фільм побачила світова спільнота, і насамперед росіяни. Ми зробили їм велику послугу, створивши портрет, який вони б про себе нізащо не зробили. Моя мета з цим фільмом доволі проста – коли злочинці вже сидітимуть за ґратами, а це неодмінно станеться, я хочу, щоб кожне їхнє слово, кожен лінгвістичний зворот залишався в історії”, – зазначила авторка стрічки в інтерв’ю.
Режисерка також зізналась, що під час монтажу фільму її головним викликом було утримання здорового емоційного стану, оскільки контекст надзвичайно болісний.
Хто вже бачив фільм, свідчать, що стрічка робить боляче, переглядати її важко.
Вбивства, тортури й ниці крадіжки: розмови, від яких волосся дибки
У розмовах зі своїми жінками росіяни відверто описують власні злочинні, нелюдські дії, при цьому шокує й те, що їхніх жінок це не тільки не лякає, натомість останні підтримують дії своїх чоловіків.
Син-окупант:
“Мам, мені так сподобалося катувати! Я тобі можу розповісти, про які тортури я дізнався і в яких брав участь”, – говорить російський військовий телефоном.
Мати російського окупанта:
“Синку, це нормально. Я б, якби туди потрапила, теж ловила б кайф, а як інакше?”.
Російський солдат – дружині:
“Учора йдемо, нам назустріч жінка з двома дітьми – ну ми їх і поклали. Так, мені їх не шкода. Це їхній вибір. Могли б поїхати, як інші”, – говорить він родичам.
Дружина російському окупанту:
“Правильно, не шкодуй їх. Бий. Вони нам вороги”.
Російський солдат – дружині:
“Я тобі і дітям стільки шмоток привезу – ми тут у квартирі зараз, вони все кинули, втекли. Спортивна така сім’я – одних кросівок десять пар, і всі фірмові. Я все зібрав, у рюкзак запхав. Хлопці вантажівками вивозять, а в мене немає вантажівки”.
Дружина відповідає російському окупанту, мовляв, який він у неї “хороший, хозяйственный”, все в дім приносить:
“До речі, Софії цього року до школи – може, десь комп’ютер забереш?“
Крім того, матері та дружини цікавляться, чи бачили окупанти бази НАТО, й відверто дивуються, чому українці “так добре живуть”.
