Я вірила в усіх сусідів, поки мої колеги не стали колаборантами: гіркий висновок зірки серіалу Спіймати Кайдаша
Зірка серіалу “Спіймати Кайдаша”, актриса Херсонського обласного академічного музично-драматичного теару ім. Миколи Куліша 65-річна Олена Галл-Савальська, прожила майже дев’ять місяців під окупацією росії і за весь цей період не мала реальної можливості виїхати з міста. Про це вона розповіла в програмі “Точка опори” на телеканалі “ДІМ”. Актриса шокувала своїми історіями про життя в Херсоні в той період і розповіла, що деякі її колеги з театру почали співпрацювати з окупантами.
“Я вірила в усіх своїх сусідів до тих пір, поки мої колеги не стали колаборантами. Але про це я дізналася не одразу. Я практично нікуди не виходила. Але одного разу мені подзвонив мій колега і я його спитала: “Ти дійсно збираєшся працювати на цьому святі (День захисту дітей, 1 червня. – прим. ред.)? Ти розумієщ, що це буде показуха і там не буде наших херсонських дітей, а ті яких привезуть?”, – згадує Олена Галл-Савальська.
Оскільки актриса жила у центрі міста біля комендатури, то вона у вікно часто бачила, як у місцевий парк звозяться якісь люди та діти, котрі потім вдають із себе щасливих та веселих.
Хоча колегам по театру було все одно, бо ще до повномасштабного вторгнення дехто з них сміявся над актрисою, котра вирішила перейти у спілкуванні на українську мову, а у присутності Галл-Савальської взагалі боялися підіймати тему відносин з росією.
“У нас в театрі була дівчина, котра сказала, що буде розмовляти лише українською мовою і вона у неї була корява, як у мене зараз. Тому колеги почали сміятися. Але при мені російська тема не обговорювалася, бо я з 2014 року разом з хлопцями з автомайдану поїхала на Чонгар та Колончак, а потім й у Маріуполь поспівати хлопцям. Причому, нікому нічого не казала. Для мене це було абсолютно нормально. Парадокс у тому, що більшість пісень з мого репертуару були російською мовою”, – каже актриса.
У перший день війни Олена Ігорівна не одразу навіть зрозуміла, що відбувається. Вона була заклопотана іншою проблемою. Напередодні великомасштабного вторгнення спочатку вона захворіла на COVID, а потім і її чоловік. Але згодом і дуже швидко всі жахи війни та окупації відчула на собі.
“23 лютого мій чоловік захворів на COVID, тому війна мені була по барабану. В обід у нього вже була температура 39,8. Я подзвонила у лікарню Людмилі Володимірівні Ушаковій і кажу, що не знаю, що робити з чоловіком. Вона одразу сказала вези його до мене. А з ранку 24-го лютого він мені подзвонив і каже: “Тихенько встала, пішла взяла документи. Почалася війна”. А я лише чула, що у п’ятій ранку щось бахкало. Виявилося, що чоловік вже лежить у підвалі під крапельницею. Якби 23-го ми цього не зробили, то йому вже був би капець”, – згадує вже спокійно Олена Ігорівна.
Але розуміння того, що відбувається прийшло швидко після того, як побачила над головою російський бойовий літак. Тоді вперше з’явилакся думка, що це кінець.
“Коли 24-го о пів на сьому ранку я вийшла з собакою на прогулянку то побачила, що люди пакують повні валізи. І тут я побачила у небі як літак з червоними зірками пролетів у бік Антонівського мосту. Кажуть, що в останню мить все життя проноситься перед очима. Це не правда. А потім вже у місті з’явилися загарбники. Вони віджали піцерію в нашому будинку і зробили собі там кафешку. Прямо на вулиці, де ходять люди, сиділи розвалившись чеченці”, – згадує актриса.
Ось саме тоді і почала згадувати вона не злим тихим словом своїх родичів, котрі живуть у росії. Хоча з ними вона не спілкується з 2014 року, а зараз хоче повбивати.
“Я сама народилася у Ленінграді і тільки пізніше батьки переїхали до Чернівців. А звідти вже я сама перебралася до Херсону. Але у мене є родичі в Омську і один з них якась велика людина у “Єдиній Росії”. Якби я перейшла на ту сторону, я б змела їх там. Я б була партизанкою, залізла б на той бік, щоб їх там повбивати”, – розповідає Галл-Савальська.
Хоча чесно кажучи актриса з чоловіком замислювалися над тим, щоб виїхати з міста. Тільки ситуація цьому зовсім не сприяла.
“З початку у нас був COVID. Потім собака захворіла на онкологію і її прооперували. І нам казали, що ми її не довеземо. Потім наступило літо і мені кажуть: “Олена, ти гіпертонік, спека. На виїзд стояли черги і я знаю, що люди в них вмирали. І колеса в нашої машини пробиті. Реальної можливості виїхати насправді не було. І коли вже нас звільнили, 11 листопада, 22-го ми вже виїхали. Але в той період теж було три таких прильоти – у Червоний хрест, біля лікарні і на острів, куди чоловік почав їздити на роботу”, – говорить вона.
Та й в деокупацію Херсона актриса повірила не одразу. Думала спочатку, що це рашисти знімають пропагандистське кіно.
“Ми переїхали до приватного сектору де не було світла, тепла, води і мобільного зв’язку. Тому чоловік ходив до Дніпра з відрами і набирав воду з річки. А так ми навіть не виходили зі своєї хати. В цей час вони грабували і вивозили все з Херсону. Ми тільки чули як туди сюди носяться машини. І наш будинок заплакав, як Бахчисарайський фонтан, по стінах дуже сильно потекло. Тому чоловік поїхав до дому за рушниками. А коли він повернувся, відкриває калитку і каже: “Здається нас визволили. Сусід бачив мотоцикл з нашим прапором”. Але я не повірила, вирішила, що це вони якийсь фільм вже знімають. А вже ввечорі ми почули як люди біля в’язниці співають “Червону калину”, а пізніше, серед ночі, взагалі почали співати гімн України. І тоді ми повірили”, – з радістю згадує Олена Ігорівна.
Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы не пропустить важные новости. За новостями в режиме онлайн прямо в мессенджере следите на нашем Telegram-канале Информатор Live. Подписаться на канал в Viber можно здесь.
