Ігор Кондратюк: Моє телебачення вже, скоріш за все, закінчилося
В ексклюзивному інтерв’ю “Інформатор Україна” відомий музичний продюсер, телеведучий і шоумен Ігор Кондратюк розповів чому не хоче повертатися зараз на телебачення, кого з наших зірок він сприймає зі знаком мінус, а кого зі знаком плюс, чому він не створив свою музичну імперію і як Україні боротися з російською культурою.
Моє телебачення вже закінчилося
– Ігор, телеканал “Інтер”, можливо, перезапуститься, оскільки керувати ним почав Сергій Созановський. Вам цікаво повернутися на ТБ і у якій ролі?
– Ми говорили з ним на цю тему, але саме про старі програми. Моє телебачення вже, скоріш за все, закінчилося, а на “Інтері”, то тим паче. Дай боже йому відновити телеканал. Я правда не розумію структуру власності “Інтер” бо там трішечки дивні власники, як на мене. Бо вони з телеканала “Інтер” все одно складуть те, що вони складали. Коли раніше інформаційну політику складав Льовочкін, то цей канал неможливо було дивитися апріорі, тому що це людина у якої в голові велика проросійська порожнеча. Тому я не знаю, що з цього вдасться зробити, враховуючи відсутність коштів, в тому числі й в інвесторів. Постійні проблеми Фірташа і його дивне оточення в Австрії. Хочу побажати Созановському зробити гарний проукраїнський канал під час війни.
– А самі повернення на екран не розглядаєте?
– Я ніколи активно не просував себе як телеведучий або продюсер. Це мій величезний мінус, як людини галузі, але так завжди було. Всі мої передачі, які ви бачили, це трапилось, тому що на мене виходили канали знаючи, що у мене є певні творчі можливості та якісні, рейтингові телепродукти. Єдиний момент, коли я сам шукав на який канал піти, це 2007 рік, коли я вирішив залишити “Інтер”. Тоді я телефонував Богуцькому та на “плюси”. Я закидував вудочку: “Я хочу перейти, чи візьмете ви мене?” Всі інші проєкти, включаючи мій останній “Кондратюк у понеділок” на “5 каналі” це було бажання каналів бачити той чи інший продукт у моєму виконанні.
Моє повернення на екрани завжди було бажанням телеканалів
– Якщо не телебачення, то чим ви плануєте займатися?
– Наразі я планую допомагати армії наскільки це можливо. Наприклад, на пару днів знов поїду у США і проведу декілька благодійних караоке для збору коштів – один в Атланті та два у Флориді. Я запрошую на свої заходи діаспору. Вхід на нього 10 доларів. Приходить різна кількість людей. Наприклад у Чикаго було сотні три-чотири. Це відбувається в закритих приміщеннях церков. Це дивно звучить, але українські церкви є осередками культури для української діаспори за кордоном. Зараз в Атланті це буде українська протестантська церква. Я також з протестантами співав караоке у Сакраменто і воно було дуже масовим. Ми зібрали 20 тисяч доларів на човни для нацгвардійців Херсону.
– Чи зможе YouTube перемогти телебачення?
– Так не можна казати, бо це взагалі два різних види донесення інформації та певного контенту. Дуже багато проєктів зроблених телеканалами мали більше переглядів у YouTube, ніж на самих каналах. Але це нічого не означає. Перемогти телебачення він зможе тільки тоді, коли воно закінчиться. Тобто коли телевізійні канали повністю перестануть існувати. Тоді можна буде сказати, що YouTube переміг.
Якщо ви маєте на увазі, чи перетече вся аудиторія телебачення до YouTube? То я вам кажу: “Ні”. Поступово, може й перетече, але до тих пір поки будуть жити люди, які дивилися телебачення це не можливо. Може теперішня молодь, яка зараз сидить у YouTube подорослішає, тоді це відбудеться. Але на це потрібно ще декілька десятків років. Хто зна. Канали вже все зрозуміли, тому що їхні YouTube-версії мали мільйоні перегляди. Ті ж самі “Х-Фактори” в яких я брав участь. Але це та аудиторія яка чомусь не дивиться телевізора. Просто раніше був один носій – телеящик. А зараз кожен мешканець будинку має свій гарантований носій – це YouTube. Вважайте, що телеканали стають великими продакшенами контенту.
Наразі я планую допомагати армії наскільки це можливо
Я не знаю, що таке Моргенштерн. Якесь недбало татуйоване створіння
– Шоу-бізнес завжди відповідає на попит. Враховуючи те, що в Україні багато людей продовжують говорити російською мовою чи можливе повернення цієї мови на нашу естраду?
– Так, це може бути, але я найближчим часом цього не бачу. По-перше, під час вторгнення Росії. Друге, до звільнення всіх наших територій. Третє, повинен пройти деякий час. Ця рана, яка називається сотні тисяч вбитих українських військових і цивільних, а також зруйновані десятки міст та сіл, вона ще довго буде не заживати. Я дуже на це сподіваюся, що українська держава в особі її очільників яким буде дан мандат свідомим українським народом взагалі не буде звертати увагу на схід. Тобто ситуація з законом який зараз діє про заборону будь-яких спортивних або культурних обмінів, буде діяти. І це буде відбуватися до тих пір поки Росія не прийде до тями.
Ну а далі… неможливо побудувати бар’єр до стратосфери між Україною і Росією. В Україну через Європу буде пролазити російська поп-культура. Якщо у Росії з’явиться якийсь новий талановитий англомовний гурт, він потім з’явиться в Україні, а потім виявиться, що він ще співає російською. Це один з варіантів, як до нас зможе зайти російський виконавець. Я все-таки сподіваюсь, що українські політики в майбутньому не будуть коливатися як маятник – з заходу на схід. А будуть йти лише на Захід!
– Але є об’єктивна реальність, що українські чарти часто очолюють російськомовні пісні російських виконавців.
– Плювати. Це є інерційність від якої ми нікуди не подінемося. Ми розуміємо ту мову та музику, тому я не вбачаю в цьому ніякої проблеми. Зараз є ті, хто слухають китайську музику, хоча в Китаї диктатура. І що з того? Та нічого. На перших місцях в чартах трапляються й англійські пісні. І що це за тенденція в країні яка не знає англійської мови? Це музика і з нею нічого не вдієш. Я не впевнений, що в цих чартах очільником може бути Філіп Кіркоров. Мова явно не про нього.
– Але лідером періодично стає Моргенштерн.
– Мені, як відомо, 62 роки і я не знаю, що таке Моргенштерн. Просто якесь недбало татуйоване створіння. Він пише популярну для молоді музику і відповідно, він же виїхав з Росії і, начебто, гонімий на своїй батьківщині. Тому сказати, що Моргенштерн зараз проросійський співак, то ні. Я знаю, що є така дивна дівчинка Асті, яка поїхала з Донеччини після 2014 року але вона проросійська. Вона теж з’являлася в українських чартах. Я знаю про неї, тому що її переспівували у моєму проєкті “Караоке на дивані”, котрий я робив в Instagram. Але і в цьому я не бачу жодної проблеми.
Більше того, якщо з’явиться російський проукраїнський співак, після того як Росія прийде до тями, який буде співати хіти, але у нас будуть діяти закони, я би його не пускав. Не давав би йому сцену в Україні. Бо будь-який прогресивний російський співак тягне за собою інших прогресивних, а далі проросіську вату, якій пофігу все і яка кричить, що давайте дружити. Все це ми вже проходили не одну тисячу разів за часи існування Києва та Москви. Тому я за жорсткість у цьому відношенні. Ми їх повинні забути на рівні сутності, взагалі.
У мене була своя “імперія” переможців проєкту “Шанс”
Зараз публіка більш цинічна
– Хто з українських артистів вас вразив найбільше із знаками плюс та мінус?
– Із знаком плюс? Багато хто. Артем Пивоваров, наприклад. Вважаю його зараз співаком №1 в Україні. Мені подобається творчість Михайла Хоми і Саші Пономарьова, які зараз пишуть пісні у дуже складному жанрі. Вони солодкоголосі та сильноголосі тенори яким складно знайти пісні, але вони намагаються. А крім них KOLA, SKOFKA, KALUSH, ЯКТАК… Список великий. Я вважаю, що прекрасний час для української музики. Українській шоу-бізнес дуже адекватно відреагував на ситуацію, яка склалася. “Фортеця Бахмут” гурту “Антитіла” яскравий приклад того що вони не можуть бути осторонь. Зараз я вже не критикую, а лише спостерігаю, тому що я вже декілька років, як відійшов від шоу-бізнесу і не беру участі ні в чиєму просуванні.
Що стосується знаку мінус. то це, в першу чергу Повалій, Лорак, Лобода. Про перших двох було зрозуміло одразу, але вони тепер ще й з російським паспортом. Все що вони кажуть зараз це так ганебно й тупо. Лободу треба тут винести за дужки, бо до неї щось дійшло. Так само і Віра Брежнєва, яка живе за кордоном і допомагає біженцям. Але я не в курсі, бо не дуже ними цікавлюсь. Історія про Вінника та Потапа про те, що вони поїхали від війни. Нехай їм оцінку дають військові. Моя оцінка така: втікли від війни. Бог їм суддя. Війна сувора річ, і є люди які її бояться. Ми можемо з вами лише констатувати цей факт.
– Чому ви не побудували свою продюсерську “імперію” і обмежилися лише Козловським?
– Ну, у мене була свого роду “імперія”! (сміеться) Переможців телепроекту “Шанс”. Просто Козловський – найяскравіший представник переможців проєкту “Шанс” яких я продюсував. Шоу-бізнес ніколи не був для мене метою та зайняттям, яке мені подобалось. Мене життя змусило ним зайнятися, коли я зняв десять сезонів проєкту “Шанс” і по ходу зйомок других та третіх сезонів я зрозумів, що цими дівчатами та хлопцями які перемагають потрібно займатися. Інакше проєкт “Шанс” це просто барабан. Мене це не влаштовувало. Зараз таких барабанів вже багато – “Х-Фактор”, “Голос” і так далі. І ми цим не переймаємося. А тоді був певний історичний етап коли навіть глядачі не розуміли, навіщо ми плодимо людей за яких ми просимо голосувати та віддавати свої гроші, а потім ми їх кидаємо і вони їдуть безвісти.
Тоді була інша публіка. Зараз вона більш цинічна. Все відбувалося еволюційним шляхом. Я не мав права їх кидати. Ні Козловського – першого переможця, ні Валєвську, якою я займався. Пашою Табаковим я займався певний час, львівським стоматологом Олесею Киричук, Олександром Воєвуцьким з Житомира, та іншими, яких вже ви і не згадаєте. Інна Воронова, переможниця восьмого сезону єдина хто мала повноцінний зі мною контракт. Я возив її в Голлівуд де вона навчалася у поп-академії. Я вважав, що це потрібно робити. Зароблені на телебаченні кошти я вкладав в них. Але шоу-бізнес я розвивав не зовсім за правилами шоу-бізнесу, а, скоріше, за правилами моєї телепрограми.
