У Харкові нейрохірург Олександр Марков завдяки ветеранському фонду започаткував реабілітаційний заклад
Мешканець Харкова Олександр Марков понад два десятиліття працював у шпиталі екстреної допомоги, а згодом займався розвитком відділення реабілітації у приватній клініці. Про відкриття власної справи він розмірковував тривалий час, проте втілити задумане вдалося лише завдяки гранту від Українського ветеранського фонду. Навесні 2023 року нейрохірург орендував приміщення, придбав необхідне обладнання та відкрив у центральній частині Харкова заклад під назвою «Markov RehabCenter».
Клієнтами центру реабілітації та відновлення є як військовослужбовці, так і цивільні особи. Марков вважає своїм головним завданням швидке фізичне та психологічне «оновлення» людини.
Своїм досвідом, баченням реабілітології та підприємництва у місті, що перебуває під постійними обстрілами з боку росії, фахівець поділився з кореспондентами Укрінформу.
ЛІКАР ДЛЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Олександр Марков отримав грант від Українського ветеранського фонду як учасник АТО. У 2015 році нейрохірург долучився до першого мобільного добровольчого шпиталю імені Миколи Пирогова. Він проводив операції на Донеччині та Луганщині, зокрема в районі Бахмута (тоді Артемівська) та в Попасній.
– Військових лікували військові медики. Я ж надавав допомогу цивільним, адже медична допомога була вкрай потрібна, а прифронтова зона фактично залишилася без лікарів, – зауважує Марков.
У 2022 році він вдруге вступив до лав добровольчого шпиталю. З Харкова він вивіз родину 1 березня, одразу після ударів по будівлі обласної адміністрації у центрі міста.
– Я довіз сім’ю до кордону, а потім разом з друзями ми організувалися та поїхали до Києва. Я обіймав посаду головного лікаря на одній з локацій у Вишгороді, де ми лікували військових. Згодом, у квітні, ми вирушили на схід: Бахмут, Лисичанськ, Слов’янськ, Сєвєродонецьк. Загалом, з 2019 року я не практикую як нейрохірург, а лише консультую. Я дотримуюся думки, що хірургія – це справа молодих. Хоча досвід є, але потрібні й фізичні сили. Проте в Бахмуті мені все ж довелося оперувати цивільних, які постраждали від обстрілів, – згадує Марков.
Розпочавши власну справу, фахівець ще більше сконцентрувався на реабілітології.
– По суті, це вже третій реабілітаційний заклад, який я будую, але перший, який є моєю власністю. І мені хочеться робити цю роботу якісно. Нашій країні вкрай необхідно якомога більше закладів для відновлення, – каже лікар.
МІШКИ З ПІСКОМ НА ВІКНАХ, ВОГНЕСТІЙКІ ЧОХЛИ НА ОБЛАДНАННІ
Клініка розташована недалеко від центру міста, за кілька хвилин їзди від площі Свободи. На підвіконнях стоять мішки з піском, вікна наполовину закладені. На диванах та спеціальному обладнанні, яке наразі не використовується, натягнуті чохли – щільні та важкі.
– Вогнестійкі, – пояснює лікар. – Для захисту у випадку ракетного удару та пожежі. А також від уламків скла.
Після ударів наприкінці минулого та на початку цього року по житлових будинках у Шевченківському районі, пацієнти почали масово скасовувати записи на прийом, зазначає Марков. Дехто вирішив виїхати, інші намагалися менше виходити з дому. Однак лікар не планує змінювати місце розташування клініки.
– А де в Харкові є безпечний район? Такого немає. Потрібно працювати, – каже він.
І це справді так.
Ветеран Володимир Самойленко, який вперше звернувся за консультацією, має давні проблеми зі спиною. Чергове загострення призводить до болю навіть при нахилі. У 2014–2018 роках чоловік проходив службу за контрактом у 25-й повітряно-десантній бригаді. Він брав участь у визволенні Слов’янська та Краматорська, перебував у Дебальцевому та Шахтарську, де отримав поранення. Пізніше обороняв Авдіївку, Зайцеве, Ясинувату. Після повномасштабного вторгнення він приєднався до тероборони, брав участь у запеклих боях за Питомник, Руську Лозову, Великі та Малі Проходи на Харківщині, Бахмут на Донеччині, а згодом служив на Сумському прикордонні.
– Спина «розбита» – це ще з часів АТО. Через надмірні навантаження. Багато де лікувався, але мало що допомагало. Дізнався, що тут проводять процедуру витягування хребта, тому прийшов на консультацію, – розповідає Володимир.
Після роботи з пацієнтом Марков демонструє тракційний стіл, призначений для вищезгаданого витягування хребта.
– Це апарат американського виробництва. Мабуть, найкращий у своєму класі. Я придбав його наприкінці грудня. Людина лягає, верхня частина тіла фіксується, потім нижня. Апарат вмикається. Витягування – це стародавній метод лікування, і при грамотному застосуванні він дає чудовий результат. Він розслаблює та розтягує м’язи, здійснює помпування міжхребцевого диска, тобто позитивно впливає на хрящі. Різні форми витягування існують у багатьох оздоровчих практиках, наприклад, у йозі. Але осьове витягування можливе лише за допомогою спеціального апарата, – зазначає Марков.
На запитання про вартість такого столу, він хитає головою:
– Ні-ні, навіть вголос не хочу називати цю суму. Сам би я навіть за рік не заробив таких грошей, навіть близько.
Він додає, що скептично ставився до будь-яких конкурсів, тому був щиро здивований, коли його проєкт став одним із переможців.
– Тричі подавав заявку на грант через «Дію», але мені відмовляли з незрозумілих причин. А потім у Харкові через Асоціацію приватних роботодавців дізнався про Український ветеранський фонд, – згадує лікар.
100% ВІЙСЬКОВИХ ПОТРЕБУЮТЬ КОМПЛЕКСНОЇ ДОПОМОГИ
До реабілітолога, крім чинних військових та ветеранів, звертаються також співробітники правоохоронних органів.
– До нас приходять поліцейські, зокрема жінки-поліцейські. На початку вторгнення багатьом видавали бронежилети вагою 13 кілограмів! Звісно, таке навантаження не минає безслідно для спини. Згодом закупили бронежилети з керамічними плитами, які важать 3-4 кг. А військові, які безпосередньо перебували в зоні бойових дій, усі мають проблеми зі спиною, стовідсотково. Це пов’язано з переохолодженням та фізичними навантаженнями. Хочу наголосити, що універсального рішення не існує. Будь-який позитивний результат досягається завдяки комплексному підходу, – зауважує Марков.
У клініці є апарат для ударно-хвильової терапії. Ця процедура стимулює м’язи та сухожилки.
В іншому кабінеті розташована система для реабілітації «RedCord». Проте навіть це сучасне обладнання Марков вважає лише частиною терапевтичного процесу.
– Є спеціальний стіл, який регулюється по висоті, та система підвісів, у якій людина виконує різноманітні вправи. Ця система дозволяє як діагностувати пацієнта, так і проводити лікування, відновлюючи певні функції. Адже причин болю в спині існує безліч. Це може бути суто структурний біль, спричинений м’язовим дисбалансом під час руху, або постійний, монотонний біль (я його називаю «болем виснаження»), або ж поєднання різних видів. Будь-яке виснаження організму може супроводжуватися болем у попереку. Можна робити будь-що, але доки організм не відновиться, біль не мине, – переконаний лікар.
Він пояснює, що незалежно від скарг пацієнта, завжди присутні структурний, регуляторний, емоційний та вісцеральний (пов’язаний із внутрішніми органами) компоненти. Тому необхідно провести діагностику, детально проаналізувати проблему та підібрати відповідний метод для кожної її складової.
У клініці, окрім засновника, працюють психолог, реабілітолог та масажист.
– У нас вже є успішні випадки, коли військові після повернення з фронту проходили повне «оновлення» за короткий проміжок часу. Під час відпустки, за 7-10 днів. Це включає психологічну підтримку, діагностику хронічних захворювань та їх загострень, виявлення структурних порушень, таких як болі в суглобах та спині, аналіз регуляторних проблем: розладів сну, порушень нервової системи, часто пов’язаних з постконтузійним станом, панічних атак, синдрому подразненого кишківника, кардіоневрозу та багато іншого. Коли військовий отримує кваліфіковану турботу, повірте, він буквально «розквітає». За тиждень це вже зовсім інша людина, – розповідає лікар.
На його думку, саме на таку комплексну допомогу, яку можна отримати в одному місці, має бути спрямована українська реабілітологія.
– Військовим просто бракує часу на відвідування різних лікарів та очікування в чергах, – наголошує Марков. – На жаль, у Харкові загалом надзвичайно мало реабілітологів.
Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського