Коли спостерігаєш, як іноді зазнаємо поразки у протистоянні з власним бажанням поїсти, приходиш до розуміння, що намагатися відмовитися від їжі під час вечірнього кіносеансу — це окремий вид психологічного самокатування. Ти можеш бути вкрай розсудливою та усвідомленою людиною, але щойно на екрані в уповільненій зйомці насичений соус повільно стікає по гарячій відбивній, а хрускіт скоринки смаженої курки доноситься навіть до сусідньої кімнати, вся твоя розсудливість миттєво зникає, повідомляє Ukr.Media.
Нещодавно у виданні Appetite надрукували дослідження, яке досить витончено пояснює нашу схильність до таких слабкостей. Томас Самбрук з Університету Східної Англії висловився досить відверто: розповсюдження надмірної ваги — це не лише проблема з відсутністю самоконтролю. Справа в тому, що наше сучасне оточення настільки переповнене візуальними подразниками, пов’язаними з їжею, що природні запобіжники організму просто виходять з ладу.
Щоб це довести, психологи провели експеримент, що виглядає дещо жорстоко. Вони приєднали понад сімдесят добровольців до енцефалографа і запропонували їм грати в гру на отримання нагороди. Суть проста: вгадав — отримуєш зображення з якимось апетитним перекусом, не вгадав — бачиш пусту тарілку. В певний момент процесу людям принесли ті самі перекуси та нагодували їх до стану «більше просто не влізе».
Тіло було насичене. Піддослідні самі стверджували, що бажання вживати їжу зникло, що підтверджувалося їхньою поведінкою. Проте їхній мозок відмовлявся приймати нову дійсність. Навіть коли люди щиро не бажали їсти, частини мозку, що відповідають за заохочення, продовжували активно реагувати кожного разу, коли на екрані з’являлося фото їжі. Сигнал «О, винагорода, беремо!» впливав на нейрони абсолютно незалежно від того, чи повний шлунок, чи ні.
По суті, наша реакція на візуально привабливу їжу — це просто глибоко укорінена автоматична звичка, яка взагалі не вважає за потрібне питати дозволу у нашої свідомості. Найбільш парадоксальним у цьому дослідженні є те, що ступінь особистого самовладання не має жодного значення. Ваша префронтальна кора може бути вдосконалена роками тренувань, але базові нейронні механізми все одно вас підведуть, як тільки ви побачите ідеально вкритий глазур’ю пончик.
Зрештою, в цьому є певне меланхолійне задоволення — усвідомлювати, що твоя надзвичайна воля поступається не через твою слабкість, а через нейробіологічні фактори. Ми всі в однаковій ситуації.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Надмірна вага — це зрада нейронів або звичайна нестриманість та брак самовладання?
Вже проголосувала 1 людина. Приєднуйтесь до обговорення.
🧬 Ми не винні! 👊 Це просто відмовки! 🤔 Все дуже індивідуально
📊 Карта думок
🧬 Ми не винні! 0% 👊 Це просто відмазки! 0% 🤔 Все дуже індивідуально 100% 💡
Обговорення тільки починається. Станьте першим, хто поділиться своєю думкою!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Залиште свій коментар першим!