РФ має отримати вирок Міжнародного трибуналу, а не українського суду

РФ має отримати вирок Міжнародного трибуналу, а не українського суду 16.08.2023 20:31 Укрінформ Поки світ дискутує про майбутній трибунал, який засудить РФ за воєнні злочини – російські пірати намагаються просунути через ООН свої «мирні ініціативи»

Москва через ООН хоче просунути свій план так званої «мирної угоди». Про це повідомляє видання NV з посиланням на власні джерела в секторі безпеки та оборони України.

«На 14 серпня була запланована розмова між Михайлом Галузіним, заступником голови МЗС РФ, та Мирославом Єнчею, помічником генсека ООН у справах Європи, Центральної Азії, Північної та Південної Америки», – пише NV.

Чи відбулася ця зустріч – невідомо. Втім на ній Галузін мав запропонувати Єнчі російське бачення «формули миру».

«Москва намагатиметься переконати ООН, що прагне миру, але заради його досягнення треба переконати Захід «припинити накачувати ЗСУ зброєю», а українців «припинити бойові дії та сісти за стіл переговорів» (читай – капітулювати)», – пише видання.

Очевидно, що світ піде на подібні вимоги. І в Кремлі це прекрасно розуміють. Тоді навіщо це все? Спробуємо з’ясувати.

Поруч з цим Росія продовжує безкарно чинити різноманітні воєнні злочини. Наприклад, у Чорноморському регіоні вона фактично узаконила піратство. А що той же світ, яка реакція? Замість того, щоб дати агресору по зубах, світ «дуже стурбовано» споглядає за усім крізь пальці. Ба більш того, досі дискутує над тим, яким саме повинен бути майбутній суд проти РФ.

Під виглядом «миру»: що саме Кремль хоче підсунути Заходу і Києву?

У згаданому матеріалі NV наводяться три пункти (насправді їх може бути й більше): 

  • «Київський режим» має припинити «бойові дії та терористичні атаки», а його «західні спонсори» — «накачування ЗСУ озброєннями»;
  • «Мають бути підтверджені первинні засади суверенітету України — її нейтральний, позаблоковий та без’ядерний статус»;
  • Мають бути «визнані нові територіальні реалії, забезпечені демілітарізація та денацифікація України, права її російськомовних громадян та нацменшин».

Не беремося коментувати зміст цих нахабних до ідіотизму пунктів. Адже шанси на те, що вони будуть прийняті на ООН – дорівнюють нулю.

Водночас нагадаємо, що за півтора роки повномасштабної війни в Україні Генеральна Асамблея ООН прийняла низку резолюцій, у яких засудила дії Росії:

  • 2 березня 2022 року, через тиждень після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, 141 з 193 членів Генасамблеї ООН підтримали резолюцію, в якій засуджують вторгнення і вимагають від Москви вивести свої війська.
  • 7 квітня 2022-го Росія була виключена з Ради ООН з прав людини.
  • 12 жовтня 2022-го 143 країни проголосували за резолюцію, в якій засудили спроби незаконної анексії Росією чотирьох частково окупованих регіонів України і закликали всі країни не визнавати цей крок.
  • 23 лютого 2023 року на ООН переважною більшістю голосів схвалили українську "формулу миру". Також у резолюції йшлося про вимогу до Російської Федерації "негайно, повністю і беззастережно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів".

Крім того, Рада Безпеки ООН за ці півтора року провела десятки засідань по Україні. Відтак ще раз: план РФ в ООН не має жодних шансів.

Та, очевидно, в Москві на це й не розраховують, а роблять це, скоріше за все, заради піару, щоби їхні пропозиції обговорювалися, обсмоктувалися, щоби навколо них точилися дискусії і таке інше.

Москва через ООН хоче просунути свій план так званої «мирної угоди»

«Навіщо РФ це робить? Скажу так: марно лізти в голови тим, хто мислить неадекватно. А росіяни – неадеквати, вони не здатні мислити цивілізованим чином. У них збочене уявлення про сьогодення, а відтак – збочене уявлення про міжнародні право і документи, про статут і резолюції ООН, інших організацій і так далі. Вони постійно на чорне кажуть біле, а на біле – чорне. Пропонують такі речі, які б людина зі здоровим глуздом ніколи не запропонувала. Варто лише згадати їхні "вимоги" до НАТО у грудні 2021 року. Тоді РФ в ультимативній формі вимагала, щоби Альянс відсунувся до кордонів 1997 року. Або ж їхні ультиматуми до України (які, по суті, повністю повторюють їхні вищенаведені «мирні пропозиції», – Ред.) з якими вони розпочали повномасштабне вторгнення півтора роки тому. Все це логіка варварів, яка не змінюється з тих часів, як хан Батий у 13 столітті прийшов на мокшанські болота», – розповідає міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко.

І від цього, каже він, росіяни не відмовляться допоки їхня недоімперія не розвалиться на шматки.

«Абсолютні ідіотські пропозиції росіян, причому не важливо, де вони їх роблять – в ООН чи деінде – безумовно не буде сприйнята міжнародною спільнотою. Втім, мене дивує те, що деякі наші західні партнери продовжують грати у цю гру. Хоча мали б давно уже зрозуміти, що тут йдеться не про якусь логіку, а про її тотальну відсутність. А також про те, що з такими країнами, як РФ, варто говорити зовсім іншою мовою», – наголошує дипломат.

Чому цього досі немає? Пан Огризко пояснює на прикладі США.

«Як я вже казав, на Заході все ще є «діячі», які домовляються з РФ за спиною України. І вони відомі. Наприклад, якщо брати нашого головного партнера (США, – Ред.), то це директор ЦРУ Вільям Бернс і радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван, які продовжують працювати за формулою "Україна повинна перемогти, але РФ не повинна програти". І йдучи за цією формулою, вони підбурюють тих, хто у Штатах приймає рішення. Мовляв, не треба поспішати з постачанням зброї України, а краще використати це, як певний важіль упливу на Кремль, важіль, який, можливо, вдасться на щось розміняти. Це цинізм найвищої проби, – акцентує колишній глава МЗС. – Слава богу, що там є люди, як от глава Пентагону Ллойд Остін та держсекретар Ентоні Блінкен, які чітко та ясно виступають за те, що Росія як агресор повинна програти і понести заслужене покарання за усі вчинені злочини».

Подібна ситуація спостерігається також у деяких країнах Європи, де продовжують жити й активно працювати російські "консерви" (читай – агенти впливу).

«Йде боротьба – цинічна і недемократична. Адже є ті, хто вважають, що треба шукати компроміс зі злочинцем, хто продовжують бачити Росію в якості стабілізатора ситуації на Євразійському просторі. Втім, я навіть не знаю, яким політичним фантазером треба бути, аби думати, що РФ здатна щось чи когось стабілізувати. Навпаки – це країна-дестабілізатор. Причому вона дестабілізує не лише саму себе, а глобальний світ. Відтак з нашого боку важлива постійна публічність, а часом навіть інформаційна агресивність», – переконує Володимир Огризко. 

А це – представник президента України в АР Крим (2017-2018), експерт з міжнародного права Борис Бабін: «Кремль наразі зіткнувся із тією реальністю, коли плани подальшого мирного майбутнього обговорюють без РФ, зокрема й країни, про які російська пропаганда багато розповідала як начебто про «нейтральні» чи «дружні».

Очевидно, вважає експерт, що це болісно для агресора. Тому й РФ починає імітувати якісь власні злочинні ініціативи.

«Ніяких інших підстав для цього, крім вказаної кремлівської пропаганди, не існує, – акцентує пан Бабін. – Найкраща форма реагування на це шоу з ООН – це якраз подальше обговорення питання, на яких узагалі підставах РФ перебуває у цій організації включно із її Радою Безпеки. Адже наразі Кремль просто використовує Об’єднані Нації як засіб поширення своїх злочинних наративів».

Суд проти Росії: наразі питань більше, аніж відповідей

Між Україною та партнерами, щонайперше США, ведуться дискусії про те, яким має бути майбутній суд над РФ. Київ наполягає на міжнародному суді, який буде сформований в ООН, проте Вашингтон не підтримує цю ідею з двох причин.

Перша – юридична. Мовляв, наразі невідомо, чи має Генасамблея повноваження створювати суд. Подібних прецедентів ще не було. Згідно зі Статутом, цей орган може лише давати рекомендації державам.

Друга причина полягає в тому, що для згаданої ідеї може банально не вистачити голосів (все ще є багато країн, які не бажають сваритися з Росією, – Ред.). Як показують голосування в Генасамблеї, коли йдеться про активні заходи, як-от виключення РФ із Ради з прав людини або створення реєстру збитків, кількість голосів на підтримку падає.

«Найгіршим варіантом було б ініціювати провалену резолюцію або слабку підтримку. Тому що для України важливо зберегти підтримку міжнародної спільноти», — заявила представниця Держдепу США з глобального кримінального правосуддя і посол США з особливих доручень глобального кримінального правосуддя Бет ван Скаак.

Що пропонується натомість?

У США майбутній спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України бачать у вигляді такого собі гібриду – «інтернаціоналізованого суду в рамках судової системи України», але з «міжнародним характером».

Нам це підходить?

Голова Комітету з питань правової політики Верховної Ради України Денис Маслов вважає, що «інтернаціоналізований суд в рамках судової системи України» не вирішує одного з головних питань – питання імунітету Путіна, прем’єр-міністра Російської Федерації Мішустіна, міністра закордонних справ Лаврова, їхньої відповідальності.

«На міжнародному рівні вони користуються імунітетом від національних судових систем», – наголошує він.

За словами нардепа, Україна відстоює модель Трибуналу, засновану на підставі резолюції ГА ООН. При цьому він погоджується з тим, що цього вочевидь непросто буде досягти.

«Потрібно переконати більшість ухвалити таке рішення», – пояснив пан Маслов.

Досі йдуть дисусії про те, яким має бути майбутній суд проти РФ та її вищого керівництва

Заступник керівника Офісу президента України Андрій Смирнов також називає «найкращим варіантом» при створенні нового судового механізму саме угоду між ООН та Україною: «Нам не потрібно рішення Трибуналу іменем України. Нам потрібно рішення Трибуналу іменем цивілізованого світу».

Водночас Борис Бабін має дещо відмінну думку: «Питання утворення спеціального окремого міжнародного трибуналу щодо агресії обговорюється більше року. Та наразі світ поки не побачив фінального проекту договору або іншого акту, який би встановив механізм відповідного трибуналу. Наразі є три практичних механізми притягнення кліки Путіна до відповідальності: національний судовий процес в Україні, оскільки насправді ніяких «імунітетів» для керівництва Кремля тут не існує; подібні національні процеси за принципом універсальної юрисдикції в інших цивілізованих країнах світу та Міжнародний кримінальний суд».

Втім, для активізації МКС із тим, щоб там розглядалися справи стосовно агресії, необхідна ратифікація Україною Римського статуту, чого поки, на превеликий жаль, не відбулося.  

«Упевнений, що історія надалі оцінить ефективність роботи та мотивацію тих осіб, які у 2022 році запропонували керівництву України спеціальний трибунал щодо агресії як пріоритет замість вказаних вище алгоритмів», – підкреслив юрист.

Як бачимо, наразі запитань про те, яким має бути суд проти РФ більше, ніж відповідей. Обговорення тривають. Сподіваємося, що, врешті-решт, буде знайдено оптимальний варіант, який найкраще підійде Україні. 

Акт піратства: як Росію поставити на місце у Чорному морі?

Між тим, до Росії величезна кількість претензій. Щоб проаналізувати усі – і тисячі матеріалів буде мало. Втім, не можливо обійти стороною те, що РФ коїть у Чорному морі. Це ж ніщо інше як акт піратства: без оголошення війни раша блокує чужі порти, атакує кораблі, які належать третім країнам і так далі. Нещодавній інцидент з міжнародним суховантажем "Сукра Окан" під прапором Палау, який прямував в український порт Ізмаїл – яскраве тому підтвердження. Втім, міжнародна спільнота досі недостатньо реагує на подібні вибрики, хоча, здавалося б, усе давним-давно очевидно, немає потреби щось доводити.

«Чому така реакція? Насправді це стратегічне питання, і його слід ставити не тільки у випадку агресивних дій піратської Росії щодо згаданого цивільного судна. Як би це банально не звучало, та цивілізований світ усе ще боїться Росію. Цей страх існує багато років. Я б навіть сказав, що він успадкований з часів Холодної війни, з часів ядерного протистояння», – коментує керівник Інституту чорноморських стратегічних досліджень та головний редактор BlackSeaNews Андрій Клименко.

На цьому страху, каже він, виховувалися цілі покоління західних політиків, військових, експертів, політологів, журналістів і так далі.

«Звісно, це стосується не всіх, однак значна кількість інфікована оцим екзистенційним страхом перед, прости господи, "другою армією світу", перед космічною державою, яка здатна на далеку відстань надсилати усе, що завгодно своїми ракетами, перед потужною ядерною державою, в якої більше боєголовок ніж у США… Ми чудово розуміємо, що всі ці страхи дуже перебільшені, їх треба розвіювати, що, власне, й роблять уже півтора року Сили оборони України. Втім, очевидно, цього недостатньо», – вважає пан Клименко.

За його словами, Україні потрібно ще і ще демонструвати та нагадувати друзям і партнерам, одночасно з величезною їм подякою за підтримку, що Російська Федерація не є такої страшною, як її звикли десятиріччями після Другої світової війни помилково вважати.

«Бо насправді це заважає підтримці України, заважає введенню санкцій і отим можливим заходам, які можна і треба було б приймати у Чорному морі ще вчора, аби поставити Росію на місце», – акцентує керівник Інституту чорноморських стратегічних досліджень.

Про які заходи йдеться?

«Перше – Україна запропонувала цивільним суднам, які прямують до або з її чорноморських портів, тимчасові коридори вздовж своєї берегової лінії у напрямку Румунії (а далі – Болгарії та Туреччини, – Ред.). Цими коридорами дозволять скористатися суднам, власники чи капітани яких офіційно підтвердять готовність до плавання в умовах військової загрози та мінної небезпеки», – каже Андрій Клименко.

Тимчасовий маршрут з українських портів

Він додає, що українська сторона усвідомлює, що на цих маршрутах існує військова і мінна загроза з боку Росії, тому Київ створив відповідний страховий фонд.

«Морські страхові компанії в умовах військових загроз бояться страхувати ризики втрати або пошкодження морських суден, бо це занадто дорого. Саме тому Україна нещодавно створила гарантійний фонд на 20 мільярдів гривень (приблизно 500 мільйонів доларів). Це дуже великі гроші. Одне судно (в залежності від розміру, типу і так далі) коштує до 10 мільйонів доларів. Гадаю, цього буде на якийсь час достатньо, аби в разі чого покрити збитки судновласників та екіпажів. Крім того, Україна здатна «прикривати» судна з берега і повітря за допомогою відповідних артилерійських систем та систем ППО. Якщо вони ризикнуть і пройдуть успішно, то це буде приклад усім, що можна робити коридор без Росії. І можна возити зерно морем без Росії», – підкреслив експерт.

До слова, вранці 16 серпня з Одеси по згаданому маршруту вирушило перше судно – німецький контейнеровоз «Йозеф Шульте».

Німецький контейнеровоз «Йозеф Шульте» вийшов з Одеси 

Додатковий маршрут з Одеси проклали з суверенних вод України до виключної морської економічної зони Румунії.

«Ще одна пропозиція – створити у Чорному морі постійні або тимчасові військово-морські групи», – акцентує пан Клименко.

Перша група – мінно-тральна – займатиметься ліквідацією мінної загрози.

«Друга – група патрульних кораблів, наприклад, Туреччини, Румунії та Болгарії, які б супроводжували, знаходилися в морі поблизу тих суден, які йдуть за або з українським зерном», – додав він.

Також є пропозиція використовувати озброєну охорону на суднах: «Тим більше, що відповідний досвід уже є. Наприклад, в Аденській затоці, де є ризики піратських нападів, на судна беруть озброєну охорону, аби пірати не піднімалися на корабель».

Також експерт згадав про цікаву пропозицію колишнього Головнокомандувача Збройних сил США в Європі та колишнього Головнокомандувача об'єднаними збройними силами НАТО в Європі, адмірала у відставці Джеймса Ставрідіса.

«Пан Ставрідіс запропонував: «А давайте ми судна, які ходять до України за зерном, перереєструємо тимчасово під американський прапор». Для розуміння – це робиться за декілька годин, максимум днів. Тобто це не потребує якихось екстраординарних зусиль. Надаються відповідні документи й судно, яке було зареєстроване в реєстрі однієї країни – стає зареєстроване в реєстрі США. Питання: чи наважиться РФ на якісь недружні кроки щодо судна під американським прапором? Думаю, відповідь очевидна», – зазначив наш співрозмовник.  

Як бачимо, існує багато рішень, які б дозволили поставити російських піратів на місце. Але…

«На жаль, не всі пропозицію знайшли підтримку. А тому ми знову повертаємося до того, з чого й розпочали цю розмову: міжнародна спільнота все ще боїться Росію. За великим рахунком треба, щоби відбулися зміни в установчих, базових, фундаментальних речах, які прописані у свідомості наших друзів із західного світу. Що для цього потрібно і скільки часу це займе? Ну, це можна зробити досить швидко, але за умови, що якісь надзвичайні події відбудуться не десь тут, себто у нас, а там — у них, – каже Андрій Клименко. – Звісно, неправильно бажати нашим друзям і сусідам усього того, що зараз переживаємо ми. Водночас наша місія допомогти їм цей страх подолати. Україна, яка, по суті, не маючи на сьогодні власного флоту як такого, робить дуже неприємні "сюрпризи" для флоту ворога, зокрема, за допомогою морських дронів».

Найшвидший спосіб впливу на піратів — дії ВМС ЗСУ

З останньою тезою погоджуються й інші експерти.

«Провокаційні діяння РФ у Чорному морі спрямовані на тиск та шантаж світу задля «повернення до зернової угоди» у вигідному Кремлю форматі. Оскільки агресор заявляє про «силу зброї», то основною відповіддю на такі провокації має бути та, щиро впевнений, буде діяльність Збройних Сил України», – наголосив Борис Бабін.          

«Найшвидший спосіб впливу на піратів — дії ВМС ЗСУ», – каже керівник військових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХI” Павло Лакійчук.

За його словами, саме нанесення ударів по російських військових кораблях та інших законних цілях повинно напоумити і тих, хто допомагає РФ у її піратстві.

«Ось це найбільш дієвий спосіб нейтралізувати ворога. Поки що Україна, ВМС України дали двотижневий термін на те, щоб міжнародні компанії залишили і припинили співпрацю з портами Російської Федерації в північно-східній частині Чорного моря. Це стосується Тамані, Новоросійська, Анапи, Геленджика, Сочі, Туапсе. Фактично нарешті всі порти РФ у Чорному морі, які забезпечували логістику російських окупаційних військ, перебувають у зоні бойових дій», – резюмував військовий експерт.

Мирослав Ліскович. Київ

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *