На вшанування розвідника Віталія Чорногора (позивний «Сапсан») Хвилина мовчання 28.07.2026 09:00 Укрінформ
З 2014 року був волонтером, а з початком повномасштабного вторгнення захищав свою батьківщину на Київщині
Віталій народився 16 грудня 1962 року у місті Переяслав на Київщині. У 1980 році завершив навчання у місцевій загальноосвітній школі, після чого продовжив освіту на факультеті електрифікації сільського господарства Української сільськогосподарської академії (нині – Національний університет біоресурсів і природокористування). Саме там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, з якою після здобуття освіти повернувся до рідного міста.
Свою трудову діяльність він розпочав електромонтером у місцевому РЕМ, а з 1987 по 1989 рік проходив строкову військову службу у танкових підрозділах на території Угорщини. Після завершення служби працював на заводі “Точмаш” на посадах енергетика та майстра, а також був головою профспілкового комітету. Згодом він обіймав керівні позиції у декількох комерційних організаціях, паралельно займаючись питаннями екології Переяслава та утримуючи господарство з домашньої птиці.
За словами його дружини Олени, Віталій мав особливу любов до птахів, зокрема до диких хижих видів – соколів, сапсанів, яструбів, орланів та кіпчиків. Вона згадує, що найбільше чоловікові імпонував саме сапсан – один з найрідкісніших і найстрімкіших хижих птахів у світі. Ця пристрасть навіть знаходила відображення в адресі його електронної пошти, яка містила назву цього птаха.
Дружина згадує, що її чоловік був надзвичайно працьовитим і майстерним: він дбав про подвір’я та сад, самостійно створив газонокосарку та зварювальний апарат.
У 2014 році подружжя планувало спільну участь в обороні України на сході країни, активно готуючись та придбавши все необхідне. Однак, врешті-решт, Олена та Віталій обрали шлях волонтерства. Жінка зазначає, що Віталій відзначався високою компетентністю у підборі спорядження для військових та організації його доставки.
Чоловік добровільно вступив до військкомату в перший же день повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Його призначили начальником розвідки. Він брав участь у бойових діях на Київщині, зокрема поблизу Макарова.
“Він пішов свідомо, без жодних вагань. Подивився мені в очі – і я зрозуміла, що він дуже хоче, щоб я його відпустила. Я відповіла: “Добре, але тільки якщо підемо воювати разом”. Ми разом поїхали, але, на жаль, я не змогла прорватися до війська, та не зупинилася і вирушила волонтеркою до його частини”, – розповідає Олена.
Жінка забезпечувала підрозділ Віталія необхідними речами – сокирами, пилами, ковдрами, біноклями, продуктами харчування, а згодом і медикаментами, одягом, термобілизною. Вони абсолютно, без жодних сумнівів, вірили у перемогу України, каже Олена.
Востаннє вона спілкувалася з чоловіком 3 квітня 2022 року. Того ж дня він загинув, підірвавшись на міні в населеному пункті Гоголів Броварського району.
Тіло «Сапсана» вдалося знайти та забрати лише через два тижні. Його поховали у Переяславі. На могилі Віталія Чорногора викарбувано його позивний, а поруч – зображення його улюбленого птаха.
З ініціативи товариства “Просвіта” у 2022 році одну з вулиць у рідному місті героя було перейменовано на його честь. Олена продовжує волонтерську діяльність: з 2023 року жінка співпрацює з волонтерським центром у Данії.
Вічна пам’ять Герою!
Фото з родинного архіву
За матеріалами видання Переяслав.City
Підготовлено Українським національним інформаційним агентством Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України “АрміяInform”
Пам’ять Розвідка Війна Війна з Росією Хвилина мовчання