Масове вбивство «азовців» в Оленівці: розповідь бранця, який вижив
Масове вбивство «азовців» в Оленівці: розповідь бранця, який вижив 04.03.2024 15:25 Укрінформ Що сталося в бараці, яку зброю застосовували росіяни та як поводилися з пораненими
30-річний бойовий медик "Азову" Остап Швед вижив після вибуху в колонії в Оленівці на окупованій Донеччині в ніч на 29 липня 2022 року та після подальших катувань у російському полоні упродовж року. Його обміняли 6 травня 2023 року. Усього Україні вдалося повернути 23 військових, які перебували у підірваному бараці. Близько 120 "азовців", які вижили в ту ніч в Оленівці, досі утримуються росіянами.
На нещодавньому заході у Відні, організованому Медійною ініціативою за права людини у співпраці з місіями України, США та ЄС при ОБСЄ, Остап Швед виступив зі свідченнями про обставини наймасовішого вбивства українських військових у російському полоні.
Цей страшний воєнний злочин, внаслідок якого втратили життя близько 50 полонених воїнів (точну кількість досі не встановлено), а інші отримали поранення (у тому числі 74 – важкі), до сьогодні залишається нерозслідуваним. Тоді росіяни перевели 193 бійців "Азову" у віддалений барак на промзоні Волноваської виправної колонії №120 та підірвали його, при цьому звинувативши Україну у завданні удару ракетами HIMARS по тюрмі.
Міжнародний Комітет Червоного Хреста, який, згідно з Женевськими конвенціями, повинен мати негайний доступ до всіх військовополонених у всіх місцях їх утримання, за півтора року після трагедії так і не побував в Оленівці, як і не мав доступу на території РФ до українських бранців, які вижили після вибуху. Те ж стосується й спеціальної місії ООН, яка була сформована для розслідування трагедії, – вона так і не отримала доступу до колонії в Оленівці та за пʼять місяців була розформована.
Далі – свідчення Остапа Шведа у штаб-квартирі ОБСЄ, від першої особи.
"О, А ЕТОТ УЖЕ СДОХ". ПІСЛЯ ВИБУХУ РОСІЯНИ НЕ НАДАЛИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
– Мене звати Остап, я є кваліфікованим медиком, навчався на медика-фельдшера. З кінця 2014 року проходжу військову службу в полку "Азов". Протягом усіх років служби я був медиком у підрозділі та надавав пораненим допомогу на полі бою. Брав участь в обороні Маріуполя, був двічі там поранений.
18 травня ми з товаришами вийшли з "Азовсталі" на виконання наказу та здалися в полон. 19-го потрапили на Оленівку, де нас поселили в бараки.
27 липня 193 людини вивели з бараків та поселили на промзоні у цех. Сам цех, у якому поставили близько 200 ліжок, був не придатний для того, щоб там проживали люди. У нас не було води, стояла лише одна бочка, куди привозила воду пожежна машина з найближчої водойми.
Там ми прожили до 28 липня.
28 липня приблизно в 11:00–11:20 вечора росіяни виставили ракетну систему залпового вогню "Град" у дуже близькій відстані від цього бараку. І що важливо – раніше вони ніколи у такій близькості до колонії не виставляли ні артилерійські системи, ні РСЗВ.
Після того, як "Град" відпрацював, біля нашого бараку стався один вибух. Далі пройшло 30-40 секунд, й у самому бараці відбулося два вибухи.
Барак почав горіти. Ми почали вибиратися назовні, але вихід було перекрито людськими тілами та ліжками, на яких ми спали.
Вогонь дуже сильно розповсюдився по всьому бараку. Ми почали витягувати наших поранених, але не могли дістати людей, які знаходилися в самому кінці.
Після виходу з барака ми розірвали загорожу навколо нього та почали просуватися ближче до головної території тюрми. Багато бійців були важкопораненими з проникаючими пораненнями голови, грудної клітини та черевної порожнини, з ампутацією рук та ніг.
Наблизившись до тюрми, я підійшов та попросив про можливість підтягнути важкопоранених на світло біля в’їзду – там були ліхтарі, й ми хотіли відтягнути туди важкопоранених, щоб бачити, як надавати медичну допомогу.
Росіяни, які знаходилися по інший бік паркана, почали стріляти вгору та кинули світло-шумові гранати.
Я попросив, щоб вони надали хоч якісь матеріали, щоб можна було зупинити кровотечі та надавати першу невідкладну медичну допомогу. Один з росіян кинув мені два бинти та один турнікет. Важкопоранених у нас було 74 людини…
Після цього ми почали рвати на собі одежу, хто в чому був, і цими шматками зупиняти кровотечі та хоч якось надавати допомогу важкопораненим.
Там ми знаходилися десь з пів на 12-ту ночі й до 4-ї ранку. У цей час ми самі собі надавали першу невідкладну медичну допомогу. Росіяни дали нам лише кілька простирадл, які ми також порвали і цим перемотували наших поранених.
Багато людей померли від того, що просто не було надано вчасну та якісну медичну допомогу. Вони просто стекли кров’ю…
Десь о 4.00–4.30 ранку до нас пустили наших військовополонених медиків, але у них не було достатньо матеріалів, щоб надати всім якісну допомогу. Ми почали сортувати людей по категоріях – важко-, середньо- та легкопоранені, й надавати допомогу лише найбільш важким.
Росіяни не пустили до нас своїх медиків й більше не надали нам ніяких медичних матеріалів.
Близько 8-ї ранку приїхали два військові "КамАЗи". До того часу вже декілька людей померли.
Найбільш важко поранені знаходилися максимально близько до огорожі. Заступник начальника колонії в цей час стояв біля неї, пив каву та курив. Коли я підійшов подивитися на свого товариша, то він уже був мертвий – у нього було поранення голови, обох ніг та грудної клітини. І він (заступник начальника колонії, – ред.) тут каже: "О, а етот уже сдох". (Протягом розмови Остапові періодично дуже важко говорити, у нього починається тремор, на очі майже накочуються сльози. Зокрема, й у цьому моменті).
Источник: www.ukrinform.ua
