Як колишні СЗЧ-шники «затокмачують» ворога 11.07.2026 11:38 Укрінформ
«Люди із залізними… нервами» – кажуть про бійців 118 бригади, які боронять Малу Токмачку
Запорізький відтинок фронту – один із найвідповідальніших. Противник спрямовує сюди особовий склад, техніку, намагається здійснити штурм і прагне наблизитись, якщо не до обласного центру, то принаймні до Оріхова.
На цій ділянці фронту вже кілька років веде бойові дії 118 окрема механізована бригада. Її воїни стверджують, що надійно утримують свої позиції, і лінія бойового зіткнення в межах їхньої зони відповідальності практично не зазнала змін.
СПРОБА НАСТУПУ НА МОТОЦИКЛАХ ТЕЖ ВИЯВИЛАСЯ НЕВДАЛОЮ
У 2023 році цей підрозділ брав участь у «роботинській операції». Власне визволення Роботиного називають одним із найважливіших і, водночас, найтрагічніших етапів повномасштабної війни. ЗСУ тоді діяли в наступі, а ворог, відповідно, перебував в обороні та був дуже добре підготовлений. За звільнення цього населеного пункту ми, на жаль, заплатили надзвичайно високу ціну.
Нині 118 бригада знову опинилася в центрі уваги. Цього разу – у контексті оборони Малої Токмачки. Підрозділ встановив рекорд (має навіть відповідний документ) за найтриваліше утримання рубежів, тоді як росіяни, всупереч цьому, нібито «от-от» знову й знову «захоплюють» село.
«Фейк»
Пресофіцер 118 окремої механізованої бригади з позивним «Фейк» зазначає, що Малу Токмачку роблять неприступною фортецею люди з залізними… тут він робить паузу, підбираючи потрібне слово.
– Залізними нервами. Скажімо так, – каже він, усміхаючись.
Додає, що противнику не вдається проникнути до населеного пункту та закріпитися там.
– Вони випробовували різноманітні тактики, застосовуючи масштабні механізовані штурми. Їм не вдалося досягти поставленої мети. Вони намагалися зосередитись ближче до наших позицій і діяти малими штурмовими групами – це теж не принесло успіху, – зауважує “Фейк”.
У середині червня окупанти вдалися до нової тактики. Була спроба швидкого наступу з використанням мотоциклів та квадроциклів, оснащених засобами РЕБ і навіть невеликими мінними тралами. Однак, і ця тактика не принесла жодних результатів. Вже в перший же вечір наші бійці ліквідували та поранили значну кількість живої сили ворога та вивели з ладу техніку.
– «Затокмачені» – це мій неологізм, я його вигадав, – із гордістю констатує пресофіцер.
“ШВИДКО ВИЯВЛЯЄМО ПРОТИВНИКА”
– Чи присутній ворог у Малій Токмачці? – звертаюся до «Фейка».
– Ні. Навіть якщо одному-двом солдатам вдається проникнути на околиці, в район цегельного заводу чи в’язниці, вони там довго не затримуються. По-перше, це значне плече забезпечення. Ворог не може забезпечити своїх бійців достатньою кількістю ресурсів для виживання: водою, їжею, боєприпасами. По-друге, ми оперативно виявляємо противника, помічаємо його ще на етапі пересування, – запевняє співрозмовник.
Згідно з російськими даними, Мала Токмачка була захоплена ще в листопаді минулого року. Чимало їхніх військових навіть отримали нагороди та відзнаки за нібито взяття цього села. Визнати, що населений пункт не перебуває під їхнім контролем, окупанти не можуть.
– Невелика брехня тягне за собою значні наслідки. Їм потрібні певні перемоги на фронті, від цього залежать і їхні мобілізаційні заходи. Захопити Оріхів і наблизитися до Запоріжжя вони не в змозі – для цього потрібна надзвичайно велика кількість техніки та особового складу, яких у ворога немає. Але вони можуть впливати на Оріхів, якщо увійдуть до Малої Токмачки. Ми докладаємо всіх зусиль, аби цього не сталося, – ділиться “Фейк”.
ВІД СЗЧ – ДО “СІРІУСА”
– У нашому підрозділі приблизно 80 відсотків, а може й більше, тих, хто перебував у СЗЧ і добровільно повернувся. Найкращі бійці – саме ті, хто самостійно прийшов після цього, – заявляє військовий з позивним «Рапан».
«Рапан»
Важко заперечити це твердження, особливо коли його висловлює боєць, який сам належить до цих 80 відсотків.
“Рапану” – 27 років. З 2017 по 2020 рік він брав участь в АТО, служив у штурмовій бригаді.
– На другий день повномасштабного вторгнення добровільно звернувся до військкомату, потрапив до Вінницької бригади ТрО. Після поранення в Старомайорську був на реабілітації, і мене заднім числом оформили в СЗЧ, – розповідає боєць свою історію.
Його побратиму з позивним «Фродо» – лише 20 років, він добровільно приєднався до війська у 2024 році. До 118-ої бригади перевівся так само – через СЗЧ.
– Повинне бути справедливе ставлення до військових та належне грошове забезпечення, – наголошує «Фродо».
«Фродо»
Свій бойовий шлях він розпочав в одній із механізованих бригад на Бахмутському напрямку. Зазначає, що перевестися до іншого підрозділу хотів ще в 2025 році, але тоді його запит було відхилено, і він перейшов у СЗЧ. Пройшов лікування і повернувся.
Обидва бійці нині входять до складу батальйону безпілотних систем «Сіріус», взводу FPV.
“Фродо” – хлопець з доброзичливою зовнішністю та чудовим почуттям гумору. Про свій “період” у СЗЧ розповідає так, що без усмішки слухати неможливо.
– Поки там був, відкрив шиномонтаж. Кум зараз займається цим бізнесом, ну і родина ж повинна якось жити, – пояснює він.
– Що вдома сказали, коли ви повернулися до війська після СЗЧ? – запитую.
– Придурок, – відповідає.
Але це все жарти. Він зазначає, що сьогодні навіть не уявляє себе в цивільному житті.
– Багато хто не розуміє військових. Звісно, я прагну створити сім’ю, мати дітей, залишити після себе слід, – додає боєць.
Вдома він був 16 місяців тому. Розповідає, що роботи на фронті нині вистачає, а от людей – бракує.
Прошу його розповісти про бойовий вихід, який найбільше запам’ятався.
– Це мій перший, ще в складі попередньої бригади на Бахмутському напрямку. Ми перебували в Никифорівці, коли почався штурм на Васюківку. Якщо чесно, я тоді ще належним чином не вмів керувати дроном (був оператором БПЛА, – ред.). Це 2024 рік, а FPV майже не використовувалися. Так вийшло, що я танк знищив термітною сумішшю. Це взагалі сталося вперше за всю війну, – згадує “Фродо”.
Вирішую перевірити, чи дійсно це був перший випадок. Google видає десятки сайтів із заголовками на кшталт: «ЗСУ вперше знищили російський танк за допомогою дрона, що вивергає терміт». Це дійсно сталося у 2024 році. Тоді українські війська вперше застосували термітний безпілотник «Дракон» і знищили російський танк.
“Фродо” продовжує, що найбільше йому подобалося керувати FPV-дронами «Джміль». Між собою бійці називали їх “джміликами”. За їхньою допомогою його бригада знищила значну кількість ворожої техніки та особового складу.
– Ми майже не відпочивали тоді. Бувало таке, що мали лише годину-дві на відновлення сил, – згадує боєць.
– Що таке Мала Токмачка зараз? – запитую.
– Руїни. Нагадує мені Донецьку область, Миньківку, Васюківку чи Оріхово-Василівку, – каже “Фродо”.
– Села фактично не існує, чесно кажучи… З власного досвіду скажу, що бачив Авдіївку, Бахмут, Старомайорськ, які вони не могли захопити й просто знищували КАБами, артилерією. Так вони діють, це їхній метод. Посадку КАБами покривають – і все, – додає “Рапан”.
“БОЛЯЧЕ, КОЛИ РІДНІ ДІТИ НЕ ВПІЗНАЮТЬ”
За часів АТО “Рапан” служив у підрозділі ППО. Коли прийшов до 118 бригади, мав вибір – бути бойовим медиком і працювати на евакуації, чи стати пілотом. Обрав другий варіант.
– Я один день керував “мавіком” і мені сподобалось. Навчався два тижні, а потім замкомроти відзначив мою вправність і запропонували перейти на FPV. Було страшно, адже там вибухівка, і мене самого FPV тричі поранив. Усі штурми відбиваються за допомогою підрозділів БПЛА. Така війна зараз. Брав участь у відбитті штурмів і цим пишаюся. Подобається, коли завдяки нашій роботі окупанти не досягають наших позицій, – каже боєць і вибачається за некоректний вислів, але іншого слова щодо ворога не знаходить.
“Рапан” згадує, як під час бойового вильоту його дрон потрапив у люк ворожого механіка-водія і знищив БМП. Зазначає, що тоді було складно саме зупинити техніку, а от знищити її потім – легко.
– Якби тоді не влучили, скільки б біди він міг наробити? – питаю.
– Для піхоти – так. У нас, у пілотів, є головне правило: ми переймаємося насамперед піхотою, а потім уже собою. Якщо виникає небезпека для піхоти, то байдуже, що над нами летить – ми намагаємося швидко вилетіти, щоб прикрити хлопців. Якщо не буде піхоти, то ми станемо нею. Якщо перша лінія впаде, ми будемо за ними… Піхоті дуже важко, вони пів року перебувають на позиціях. Ми хоча б спілкуємося з родинами телефоном, бачимо дітей, а хлопці мають лише рацію і все, – розповідає “Рапан”.
За час повномасштабної війни він побував на Харківщині, на Донецькому напрямку. Спочатку отримав одне поранення, потім – друге. Під час лікування його оформили в СЗЧ.
– Чи було це образливо?
– Дуже. Щиро кажучи. Я колись хотів звільнитися. Думав, третя дитина народиться – і все. Народилася… Але я себе в цивільному житті вже не уявляю. І це при тому, що я мав стабільну роботу. У 2020 році заснував будівельну фірму, займалися паркетом, але не бачу себе поза військовою службою, – ділиться військовий.
Його старшу доньку звуть Анастасія, їй 7 років. Через війну він не бачив її три роки – до першого поранення. Сину Матвію – 3 роки, а найменшій доньці – Надії – рік.
– Діти вас впізнають?
– Менша дитина… ні, – його очі наповнилися сльозами. – Це дуже боляче, це найбільш образливо. Вона говорить зі мною по телефону, але коли я приїжджаю додому – вона від мене тікає. Минуло два дні, поки дитина почала мене впізнавати. Ось це найважче. Окупанти не дають нам жити, – каже боєць.
Так сталося, що він забрав доньку з пологового будинку, а потім побачив її аж через рік – на хрестинах.
– Що б ви сказали побратимам, які, як і ви, не бачать, як ростуть їхні діти? Як би ви їх підбадьорили?
– Я й сам не знаю, що сказати. Ми з побратимами обговорюємо це, ділимося переживаннями, підтримуємо один одного. Я не єдиний у такій ситуації. Дуже хочу, щоб діти знали, що ми їх любимо, і це все робиться задля їхнього майбутнього, – каже “Рапан”.
– Раніше операторів дронів називали “очима” артилерії, а зараз ви хто? – запитую наостанок.
– Зірки. «Сіріус», – швидко відповідає «Фродо».
Фото ЗСУ Агресія РФ Військові Запоріжжя Війна з Росією FPV-дрон СЗЧ Мала Токмачка