Драпатий очолив ЗСУ: головні виклики нового Головнокомандувача 23.07.2026 12:08 Укрінформ
Бойовий шлях генерал-майора Михайла Драпатого свідчить про те, що він вміє діяти рішуче саме тоді, коли обставини вимагають неможливого
21 липня Президент Володимир Зеленський офіційно повідомив про призначення генерал-майора Михайла Драпатого новим Головнокомандувачем Збройних сил України. На цій надзвичайно відповідальній посаді він змінив Олександра Сирського, який керував українським військом з лютого 2024 року.
Сам Михайло Драпатий, коментуючи своє підвищення, продемонстрував притаманну йому стриманість і повагу до інституційної спадкоємності: «Служіння Україні завжди було для мене честю, а під час війни за незалежність воно означає абсолютну відповідальність. Вдячний Головнокомандувачу ЗСУ Олександру Сирському за послідовну роботу зі зміцнення українського війська. Я в ньому виріс».
Обіцянка працювати відповідально, максимально зосереджено і, що найголовніше, з глибокою повагою до людей у формі, стала лейтмотивом його першого звернення. Проте суспільство та армія очікують від нового Головнокомандувача не лише правильних слів, а й рішучих, часом непопулярних, але необхідних кроків для фронту та модернізації війська.
БОЙОВИЙ ГЕНЕРАЛ: ЩО ВІДОМО ПРО ВІЙСЬКОВИЙ ШЛЯХ ДРАПАТОГО
Його кар'єра є класичним прикладом поступового, обґрунтованого зростання від командира тактичної ланки до керівника найвищого стратегічного рівня. Народившись 21 листопада 1982 року в Кам'янці-Подільському на Хмельниччині в родині вчителів, він обрав для себе шлях кадрового військового. У 2004 році успішно закінчив командний факультет Харківського інституту танкових військ і розпочав службу у званні лейтенанта в лавах легендарної 72-ї окремої механізованої бригади.
Таким Михайло Драпатий був в серпні 2014-го, коли виводив військових з оточення.
Справжнє бойове хрещення Драпатого відбулося навесні 2014 року, коли гібридна агресія Російської Федерації почала переростати у відкрите силове зіткнення, і українська армія опинилася в екстремальних умовах. У званні майора Драпатий прийняв командування 2-м механізованим батальйоном 72-ї ОМБр. 9 травня 2014 року увійшло в аннали військової історії України: Драпатий організував і очолив блискавичний прорив українських підрозділів до центру Маріуполя, який на той момент уже контролювали проросійські бойовики. Кадри, на яких БМП українського командира буквально перелітає через ворожу барикаду, стали вірусними та перетворилися на символ незламності ЗСУ ще на початку агресії. Як пізніше згадував сам офіцер у розмові з журналістами «Армія FM», рішення ухвалювалося миттєво: коли механік-водій доповів про метрову перешкоду на шляху, пролунав короткий наказ – брати штурмом.
Влітку 2014 року тактичний хист Драпатого врятував життя сотням українських бійців під час сумнозвісного Ізваринського котла. Коли підрозділи кількох бригад опинилися у повному вогневому оточенні під безперервними ударами російської ствольної та реактивної артилерії з-за державного кордону, саме він взяв на себе командування зведеною боєздатною групою. Замість очікуваного ворогом відступу, він організував безпрецедентний триденний марш вздовж лінії кордону на відстань понад 160 кілометрів, вивівши з пекла понад 260 військовослужбовців та зберігши близько 30 одиниць бронетехніки. Ця операція продемонструвала здатність Драпатого мислити асиметрично та ухвалювати нестандартні рішення в критичних умовах.
Подальший військовий шлях Михайла Драпатого розвивався по висхідній лінії:
-
2016–2019 роки: Командувач 58-ї окремої мотопіхотної бригади. На цій посаді він керував бойовими діями бригади в зоні проведення АТО/ООС, зокрема на найгарячіших напрямках Донеччини та Луганщини, зарекомендувавши себе як вимогливий, але турботливий командир.
-
Навчання: У 2019 році з відзнакою та золотою медаллю закінчив Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського.
-
2019–2021 роки: Обіймав посаду заступника командувача Об'єднаних сил, де відповідав за оперативне планування та координацію різних родів військ.
-
Початок повномасштабного вторгнення (2022 рік): Очолив оперативне угруповання військ «Херсон». Михайло Драпатий став одним із головних архітекторів блискучої контрнаступальної операції на півдні, яка у листопаді 2022 року завершилася визволенням правобережжя Херсонщини та самого обласного центру.
З початку 2024 року за Драпатим остаточно закріпилося неофіційне, але вкрай показове звання «пожежника фронту». У період травневого наступу окупантів на півночі Харківської області саме його оперативно призначили керівником ОТУ «Харків». Він блискавично стабілізував лінію бойового зіткнення та організував надійну ешелоновану оборону, фактично зірвавши стратегічний задум Кремля. Пізніше його управлінські таланти знадобилися на посаді керівника ОТУ «Луганськ», а в листопаді 2024 року він прийняв командування Сухопутними військами ЗСУ.
Переломним моментом, що підкреслив його морально-етичні орієнтири як командира, стала трагедія на навчальному полігоні в Дніпропетровській області у червні 2025 року. Внаслідок ворожого удару загинули 12 і зазнали поранень понад 60 військовослужбовців. Всупереч глибоко вкоріненій пострадянській традиції шукати «стрілочників» на нижчих ланках, Драпатий публічно визнав свою відповідальність як вищого командира та подав рапорт про відставку. Президент Зеленський рапорт не прийняв, залишивши його командувати Об'єднаними силами ЗСУ. Тоді Драпатий сформулював своє кредо: «Ми не виграємо цю війну, якщо не побудуємо армію, де честь – не слово, а дія. Де відповідальність – не покарання, а основа довіри». Саме ця філософія відрізняє його від багатьох колег-генералів.
ОЦІНКА ЕКСПЕРТІВ: ЧОМУ ПРЕЗИДЕНТ ЗУПИНИВСЯ САМЕ НА ЦІЙ КАНДИДАТУРІ?
Рішення про заміну Головнокомандувача ніколи не ухвалюється спонтанно. На столі у Верховного Головнокомандувача лежав шорт-лист авторитетних прізвищ. Профільні аналітики та медіа активно обговорювали кандидатури командирів, серед яких фігурували Андрій Білецький, Євген Апостол, Ігор Оболенський та Ігор Горбатюк. Проте вибір Президента впав на Драпатого.
Політолог Володимир Фесенко зазначає, що під час обговорення кандидатур реальний вибір, найімовірніше, звузився до двох фігур: Михайла Драпатого та Євгена Апостола. Останнього багато хто сприймав як креатуру Олександра Сирського, тому такий кадровий крок сприймався б як косметична зміна, що не принесла б бажаного політичного ефекту та перезавантаження управлінської вертикалі. Інші кандидати мали свої структурні вразливості: Білецький розглядався як фігура з політичним бекграундом і складною репутацією для частини наших міжнародних донорів, тоді як компетенції Горбатюка були більш релевантними для роботи у Генеральному штабі, а не для стратегічного лідерства. Водночас політолог додає: «Це призначення я оцінюю позитивно. Михайло Драпатий відповідає більшості критеріїв для цієї посади. Він має великий авторитет у військах, досвід керівництва і на окремих ділянках фронту, і на центральному рівні… Коли Зеленський призначав Драпатого новим головкомом ЗСУ, він також розраховував, що це сприятиме, хоча б частково, нейтралізації політичної напруги, яка виникла навколо Сирського і Федорова».
Військово-політичний експерт Дмитро Снєгирьов характеризує нового Головнокомандувача як рішучого кризового менеджера з непересічними організаційними здібностями. За його словами, здатність генерала оперативно стабілізувати критичні ситуації, як от при ліквідації небезпечного російського прориву на Харківщині або під час ефективних контрнаступальних дій, що істотно знизили темпи просування ворога на Покровському напрямку, стала фундаментальним фактором у його кар'єрному просуванні. Експерт наголошує на глибокому розумінні системи зсередини: «Драпатий – вольова, енергійна людина, яка не боїться брати на себе відповідальність. Він чудово розуміє, що таке Збройні сили України, саму структуру, її плюси та мінуси».
Михайло Драпатий та Олександр Сирський
Військовий оглядач Денис Попович констатує, що одним із визначальних чинників для глави держави при ухваленні цього кадрового рішення стала беззаперечна підтримка кандидатури Драпатого як у суспільстві загалом, так і серед кадрових військовослужбовців зокрема. Його авторитет підкріплюється роками успішних оборонних кампаній, де захист північних рубежів Харківщини у 2024 році є лише одним із багатьох яскравих маркерів стратегічної зрілості офіцера. Попович акцентує: «Ім'я Михайла Драпатого можна було найчастіше почути серед вимог протестувальників та військових. Очевидно, це й зумовило вибір президента».
Олександр Коваленко, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив», погоджується, що за новим Головкомом заслужено закріпилося реноме «генерала-пожежника». Вище військово-політичне керівництво не раз кидало Драпатого на найбільш небезпечні та кризові ділянки фронту для гасіння тактичних пожеж. Аналітик нагадує про операції на Куп'янському напрямку, де генерал купірував російський наступ на Дворічанському плацдармі, ізолювавши район від ворожих диверсійних груп, та дії на Добропільському напрямку, де керовані ним сили не лише зупинили наступ 51-ї загальновійськової армії РФ, але й змогли відкинути ворога, подекуди взявши його в оточення. Оцінюючи політичний контекст призначення, Коваленко зазначає: «Президент зробив ставку на найбільш відому, компромісну та водночас одну з найдосвідченіших кандидатур. Михайло Драпатий – це бойовий офіцер із величезним практичним досвідом, до якого практично немає серйозних претензій чи критики ні з боку військових, ні з боку суспільства… Саме тому я оцінюю це призначення максимально позитивно. Драпатий повністю відповідає рівню тієї відповідальності, яку передбачає посада Головнокомандувача ЗСУ».
Колишній співробітник СБУ, військовий експерт Іван Ступак відверто зауважує, що політичне керівництво держави значною мірою самостійно згенерувало кризову ситуацію, яка призвела до необхідності зміни Головкома. Проте вихід із політичної турбулентності завдяки призначенню Драпатого виявився вкрай гідним та своєчасним. Водночас Ступак закликає до прагматизму: «Максимально позитивно оцінюю рішення щодо Михайла Драпатого. Це абсолютно слушна кандидатура. Водночас не варто створювати собі кумирів. В Україні дуже люблять покладати на одну людину надмірні очікування: мовляв, зараз прийде новий командувач – і все миттєво зміниться. Але Драпатий – це лише людина. Він не має якихось магічних здібностей чи суперсили. Втім, наше завдання – максимально його підтримати».
КЛЮЧОВІ ВИКЛИКИ: ФРОНТОВА РЕАЛЬНІСТЬ ТА ІНСТИТУЦІЙНЕ БОЛОТО
Медовий місяць після призначення традиційно буває коротким. Михайло Драпатий, як свого часу й Олександр Сирський, очолює Збройні сили у вкрай складний період. Сирський прийняв командування після невдалого літнього контрнаступу 2023 року, тоді як Драпатий – на тлі гострого дефіциту особового складу в Україні та очікуваного посилення мобілізаційних заходів у Росії.
Однак, на цьому список викликів не закінчується.
Олександр Коваленко вважає, що серйозним бар'єром для імплементації нових підходів може стати спротив старої системи, зокрема з команди попереднього Головнокомандувача, які звикли до інших стандартів управління і можуть не надто вітати модернізацію. Не менш критичною є синхронізація з Міністерством оборони, адже система постачання є кровоносною системою війська. Щодо безпосередньо воєнних загроз, Коваленко звертає особливу увагу на ситуацію на Слов'янсько-Краматорському, де ворог зберігає повзучу ініціативу і де потрібне стратегічне переосмислення оборони.
Дмитро Снєгирьов також акцентує на тому, що новий очільник армії зіткнеться з необхідністю стабілізувати найбільш гарячі ділянки Донецького фронту. Також експерт прогнозує серйозний зовнішній тиск у вигляді інформаційних атак, як це було з його попередниками, і наголошує на критичній необхідності формування Драпатим власного управлінського кістяка без втручання ззовні. Снєгирьов прямо вказує на головну умову його ефективності: «Ключове – чи дозволять новому Головкому сформувати власну команду та проводити необхідні зміни в Генеральному штабі, системі планування й безпосереднього управління бойовими діями».
Денис Попович констатує, що фундаментальні стратегічні загрози залишаються незмінними: необхідне вибудовування міцної ешелонованої оборони у Донецькій області та підготовка до можливих загострень. Попович зауважує: «Виклики ті самі, що й перед Олександром Сирським. Зокрема, необхідно підготуватись до відбиття можливого наступу росіян на північ Чернігівщини… Куп'янський напрямок, наші удари по Росії та окупованих територіях, наступальні дії на півдні».
Іван Ступак закликає до об'єктивності, зауважуючи, що попередній Головком, попри всю медійну критику, не був некомпетентним керівником і досягав позитивних результатів у межах наявних об'єктивних обставин. Водночас Ступак погоджується, що новому керманичу потрібно радикально змінити внутрішню корпоративну культуру армії. Експерт чітко визначає пріоритети: «Перший виклик для Драпатого – це кадрові питання. Без сильної команди навіть найкращий керівник не зможе нічого змінити… Потрібно прибирати командирів, які допускають негідне ставлення до людей, і, якщо є підстави, притягувати їх до кримінальної відповідальності. Це хоча б частково знизить напругу в суспільстві».
Подібним чином висловився й Володимир Фесенко. Він наголошує, що суспільство і міжнародні партнери чекають жорсткої реакції на внутрішньоармійські скандали штибу інциденту з полком «Скеля», які били по іміджу Сирського і які не повинні повторитися за каденції Драпатого. Фесенко резюмує: «Треба подолати чимало внутрішніх проблем, за які критикували Сирського… Але найбільш складний виклик і для Драпатого, і для Президента Зеленського, і для всієї країни – це проблеми з мобілізацією».
ПЕРШОЧЕРГОВІ КРОКИ ТА ОЧІКУВАННЯ: МІЖ ВОЄННОЮ ПРАГМАТИКОЮ ТА НАДІЯМИ СУСПІЛЬСТВА
Як підкреслює Іван Ступак, суспільний запит нині чітко сфокусований на мінімізації людських втрат. Цього можна і треба досягати шляхом інтенсивного впровадження сучасних технологій, насамперед – масштабнішого застосування безпілотних систем і роботизованих платформ замість ризикованих піхотних штурмів. Не менш гостро стоїть питання гуманізації мобілізаційного процесу. На думку експерта, варто відмовитися від агресивної тактики силових затримань військовозобов'язаних на вулицях, замінивши її цивілізованим підходом: наданням чіткого часового проміжку (наприклад, 5-7 днів) для вирішення побутових справ після вручення повістки перед прибуттям до навчального центру. Що стосується запитів самої армії, то ключовим є подолання інституційної інерції. Ступак пояснює: «Є очікування військових – подолати надмірну бюрократію, так звану «паперову армію». Це одна з тих проблем, про які військовослужбовці говорять практично постійно… Водночас треба розуміти: реалізація багатьох із цих змін залежить не лише від Головнокомандувача… Саме трикутник Президент-Міністр оборони-Головком має працювати як єдина команда».
Олександр Коваленко вважає, що в найближчій перспективі Головнокомандувачу доведеться розв'язувати складну проблему суспільного сприйняття: хоча мобілізація та функціонування ТЦК лежать здебільшого у юридичній площині Міністерства оборони, саме Драпатий прийматиме на себе основний медійний удар та негатив від будь-яких ексцесів.
У військовому ж плані Україна зараз перебуває у своєрідному вікні можливостей, спричиненому виснаженням російського наступального потенціалу, що дозволяє Силам оборони переходити до системних контратак. Коваленко попереджає про майбутні виклики: «Цей період необхідно використати максимально ефективно до того моменту, коли Росія зможе скористатися наслідками можливої загальної мобілізації. Якщо вона відбудеться, то її ефект, найімовірніше, почне відчуватися на полі бою вже на межі 2026–2027 років. Саме тому зараз важливо максимально послабити потенціал противника».
Володимир Фесенко лаконічно визначає психологічний мандат, виданий новому командувачу українцями. За його словами, головний запит лежить у площині збереження того позитивного досвіду, який армія здобула за роки кривавої боротьби, та «подолання тих проблемних явищ, які проявились при Сирському».
Денис Попович закликає суспільство до реалізму і тверезого погляду на військові процеси. Армія – це велетенський механізм, який не розвертається за помахом чарівної палички. Попович резюмує майбутнє дуже прямолінійно: «Нас очікує мобілізація, війна і тяжка робота. Драпатий не має чарівного еліксиру, який завтра принесе нам перемогу. Зміни в армії, які від нього очікуються, потребують часу, терпіння та зусиль».
У ВОРОГА ПАЛАЄ: ЯК РОСІЙСЬКІ ПРОПАГАНДИСТИ ВІДРЕАГУВАЛИ НА ПРИЗНАЧЕННЯ
Оцінка якості українського військового керівництва іноді найкраще відстежується через призму російських інформаційних ресурсів. Реакція так званих «Z-воєнкорів» та офіційних кремлівських медіа на призначення Драпатого варіювалася від стриманої стурбованості до відвертої істерики. Окупанти чудово усвідомлюють, що на чолі ЗСУ став командир, який системно руйнує їхні плани на полі бою ще з весни 2014 року.
Є певна, дуже тонка іронія в тому, як Слідчий комітет РФ заочно «звинувачує» українського генерала за те, що він професійно захищає свою суверенну країну від їхньої ж агресії. Коли ворог істерично оголошує українського командира у розшук за «командування операцією», це вже не стільки безглуздий юридичний акт країни-терориста, скільки найвища форма визнання його військової ефективності. Агентство ТАСС відразу випустило пропагандистський пресреліз: «Нового головнокомандувача ЗСУ Драпатого оголошено в розшук у Росії… за даними відомства, у 2017 та 2019 роках він… здійснював загальне командування операцією Об’єднаних сил України».
Серед російських мілітарі-блогерів панує відвертий песимізм. Z-воєнкор «Воевода Вещает» не приховував розчарування: «Це для нас погано. Драпатий нас щиро ненавидить…» Йому вторить інший відомий пропагандист, Romanov Лайт, який проводить неприємні для Кремля паралелі: «Зеленський звільнив з посади головнокомандувача ЗС України Сирського. Це був аналог нашого Герасимова. І для нас це погано».
Ще один рупор російської пропаганди Юрій Подоляка зосередив увагу на блискавичній кар'єрі Драпатого та його феноменальному бойовому бекграунді, прямо закликавши російський інфопростір менше про нього згадувати, щоб не сіяти паніку серед власних солдатів. Подоляка відверто констатував: «Драпатому всього 43 роки. І цю війну він розпочав як КОМБАТ!!!… Генерал, який зробив кар’єру на війні й розуміє її, – дуже складний супротивник». Виходить максимально показова ситуація: поки українське суспільство лише вітає нового очільника армії, російська пропаганда вже відкрито визнає, що отримала стратегічну проблему, нарікаючи, що на них чекають «хрінові часи».
***
Призначивши генерал-майора Михайла Драпатого Головнокомандувачем ЗСУ, Президент зробив ставку на бойового офіцера нового покоління, не обтяженого радянськими традиціями, який довів свою здатність ефективно керувати військами у кризових ситуаціях. Драпатий не є політичною фігурою і не володіє магічними інструментами миттєвого завершення бойових дій. Однак його досвід, готовність брати на себе відповідальність та повага до людського життя дають шанс на перезавантаження армійської системи. Його успіх на цій посаді залежатиме не лише від його полководницького таланту, а й від того, наскільки політичне керівництво держави та суспільство загалом будуть готові підтримати болісні, але необхідні трансформації у Силах оборони. Армія очікує на справедливість та інновації, ворог очікує на проблеми – і тепер завдання Михайла Драпатого виправдати обидва ці очікування.
Армія Генштаб ЗСУ Україна проти Росії Війна Зеленський Сирський Війна з Росією Сили оборони Михайло Драпатий