Знищено приблизно 50 ворожих об’єктів: Як функціонує обслуга зенітного комплексу HAWK Новина 06.05.2026 10:43 Укрінформ На бойовому посту 208-ї ракетної Херсонської бригади побували журналісти Укрінформу
HAWK – система протиповітряної оборони середнього радіуса дії, яка була однією з ключових у Сполучених Штатах. Цей ракетний комплекс було введено в експлуатацію в Америці у 1960 році, після чого він зазнавав численних модернізацій. HAWK було розроблено для ураження літаків, проте згодом його пристосували для перехоплення крилатих ракет. Найменування HAWK з англійської означає «яструб», проте водночас виступає абревіатурою від Homing All the Way Killer – «перехоплювач із наведенням на всьому шляху». Він здатний вражати цілі на відстані до 40 км і на висоті до 20 км. Перші подібні комплекси надійшли в Україну наприкінці 2022 року – їх надала Іспанія в рамках військової допомоги.
HAWK, зокрема, застосовують у 208-й зенітній ракетній Херсонській бригаді. Про те, яким чином ЗРК HAWK ліквідує повітряні об’єкти на півдні України, – читайте у репортажі.
ПОПЕРЕДНИК PATRIOT
До місць розташування підрозділу, що в полях, ми ледве добралися. Машина час від часу грузла в багнюці, деякі вибоїни на перший погляд видавалися нездоланними, а чагарники обдирали лакофарбове покриття. Ми відбулися «легким переляком» – зі знесеним бампером все ж доїхали до точки призначення.
Нас зустрінув командир одного з дивізіонів 208-ї зенітної ракетної Херсонської бригади Віктор. Він здійснив коротку «екскурсію» та роз’яснив, як діє техніка. Першою помітили пускову установку. Зі слів військового, комплекс перебуває на озброєнні у 208-ї бригади з 2024 року. За цей період бійці знищили близько 50 ворожих об’єктів.
– Існують деякі аспекти, але він дуже дієвий, простий в експлуатації. Функціонує за будь-якої погоди. Цей комплекс – прототип Patriot. Головні функції, вкладені тут, знайшли втілення у Patriot, – розповідає Віктор.
Кожна пускова установка, з його слів, має три ракети. Вони розвивають швидкість близько 800 м/с. Система містить радари, пункт управління та допоміжне обладнання. HAWK під час інтенсивних нальотів може працювати цілу добу.
«РАДІЄМО, КОЛИ ЗБИТІ НАМИ ЦІЛІ ПОКРАЩУЮТЬ РАНКОВУ СТАТИСТИКУ ПС»
– Пам’ятаю, як ним збили першу крилату ракету. Я тоді захоплював об’єкт, а попередній командир стріляв. Дуже відклався в пам’яті той епізод, але не можу казати, куди саме прямувала та ракета. Можу лише сказати, що ми відвернули велику біду. Тоді я відчув значну гордість, – зазначає командир дивізіону.
Віктор додає, що гарні звістки дуже заохочують бійців до праці.
– Кожного ранку переглядаємо статистику від Повітряних сил, скільки об’єктів збили за день. І коли знаємо, що й ми доклали до цього зусиль, стає приємно, – зізнається він.
Далі прямуємо до кабіни управління установкою, вона добре замаскована. Знайомимося з іншими бійцями.
Командир зенітної ракетної батареї Микола родом з Полтавщини. На стіні біля його робочого бойового місця – оздоблена блискучими камінцями картина. На ній – персонажі мультфільму «Тачки». Це презент татові від 4,5-річного сина Андрія. Старший 25-річний син Миколи також захищає країну: він став на захист відразу після завершення навчання у виші.
– Коли я пішов на війну, Андрійкові було 1,5 рочки. Зараз вже 4,5. Як швидко плине час… – говорить Микола.
Чоловік бачиться з родиною нечасто, проте зауважує, що зустрічі через це стають вдвічі теплішими.
Микола хотів піти служити з першого дня повномасштабного вторгнення. Але через вік (зараз йому 50) його не взяли, сказали, мовляв, краще брати молодших. Однак у 2023 році зателефонували.
– Кажуть: приходь, поїдеш на курси по своїй «трьохсотці» (ЗРК-300). Я ж свого часу в Харківському політехнічному закінчував військову кафедру, саме зенітно-ракетні комплекси. Вважаю, що всі повинні служити та вибирати, де вони будуть найефективнішими. Війна все показує, – ділиться Микола.
“НАМ ВДАЛОСЯ ВРЯТУВАТИ ВЕЛИЧЕЗНУ КІЛЬКІСТЬ ЖИТТІВ”
Одним із найбільш плідних бойових моментів Микола називає захист від атаки однієї з ТЕЦ.
– Тоді на об’єкт рухалася не одна ракета… Всі цілі збили, ми прикрили ТЕЦ. Виконали своє завдання – люди залишилися живі, об’єкт цілий, отже все буде добре. Якщо тут у людей є світло та тепло, то й у моїх рідних буде, адже там також є хлопці, які так само виконують свою роботу. Задля цього ми тут і знаходимося. Звісно, у перші хвилини після збиття відчуваєш шалений приплив адреналіну, потім залишається задоволення від роботи, – говорить він.
Микола добре пам’ятає свою першу збиту ракету.
– Це було на заході країни. Одна ракета летіла у тренувальний табір Нацгвардії, друга – в аеродром. Ми збили обидві. Коли усвідомили, що нам вдалося врятувати величезну кількість життів, не могли стримати емоцій, – згадує.
Командир батареї говорить, що час від часу вони змінюють дислокацію: “Коли надходить сигнал від розвідки, ми збираємося і переміщуємося, щоб нас не могли зафіксувати. Нас також постійно прикривають мобільні вогневі групи”.
На питання, як проходить день на позиціях, чоловік посміхається: “Усе залежить від тієї сторони. Якщо наліт – увесь день у нас всі бігають. Вмикають-вимикають техніку, повна бойова готовність, бронежилети, шоломи… Якщо тихо – обслуговуємо техніку і зброю, переробляємо щось для комфортного перебування”.
Він додає, що втома все ж дає про себе знати: “Війна виснажує людей. Я далеко від сім’ї, як росте син – спостерігаю по фото, не можу допомогти дружині. Проте якщо я сьогодні піду звідси – до мого дому завтра прийдуть окупанти. Вибір очевидний”.
ВІД ТРИВОГИ – ДО ПУСКУ
Просимо командира зенітної ракетної батареї пояснити алгоритм дій бійців у випадку ракетної небезпеки.
– Коли надходить сигнал про наближення повітряного об’єкта, командування переводить підрозділ у стан бойової готовності. У кожного своя функція. Дизелісти вмикають генератори і забезпечують живлення техніки. На це потрібно кілька хвилин. Тоді запускається кабіна бойового управління, з неї офіцери вмикають радар для виявлення і захоплення цілі. З кабіни управління й здійснюються пуски ракет. Ми знищуємо усі, окрім балістичних. Можемо працювати й по КАБах, реактивних «Шахедах». Свого часу HAWK розроблявся для роботи по літаках. Він не новий, але його можливості дозволяють нам ефективно працювати і зараз, – додає Микола.
Анатолій
РОБОТА ЗА БУДЬ-ЯКИХ ПОГОДНИХ УМОВ
Приводить техніку в боєздатний стан у підрозділі Анатолій. Він також стежить за її технічним станом. Чоловік родом із Херсона. Розповідає, що завжди хотів пов’язати життя з військовою справою, отже у 19 років пішов на контракт. Служив у Криму, звільнився саме напередодні окупації півострова. На війні Анатолій з 2014-го. Тоді він пішов у добровольчий батальйон «Айдар», згодом доєднався до 72-ї бригади. Потім служив у Олешках – ближче до дому. У 2020 році став до лав 208-ї зенітної ракетної бригади.
– У мене було таке оточення. З дитинства я дуже люблю Україну, нашу культуру, літературу, музику. Я хотів усе це захистити від ворога. Був на Майдані, займався організацією самооборони. Я бачив, що відбувається, не хотів Росію до себе додому. Так і пішов. Із 24 до 30 років постійно знаходився на позиціях, потім хотілося бути ближче до рідних країв. Повномасштабне вторгнення застав на бойовому чергуванні в Олешках. Нас взяли в оточення, виходили групами пішки. Баркасом під ранок нас переправили у Херсон, звідки у травні вийшов із окупації. Це було дуже складно з моїм «айдарівським» минулим, – ділиться Анатолій.
Розповідає про їхній згуртований колектив.
– Бойові завдання безпосередньо виконують бойові офіцери, а ми – технічне обслуговування. І в дощ, і у сніг виходимо, ворогові байдуже на погоду, наша справа – збити його залізо. І під «шахедами» бувало доводилося запускати установку. Прилітало зовсім поряд, а ти бігаєш – на кожній нозі по 2 кг глини прилипло. Та то дрібниці, – зауважує він.
МІЖ ФРОНТОМ І ДОМОМ
Найбільшу підтримку Анатолію надає його сім’я – сестра, дружина та дві донечки.
– Старшій Варварі 11, а молодшій Ніколь днями було шість місяців. Ми довго з дружиною сумнівалися, чи варто народжувати другу дитину під час війни, але вирішили: коли, якщо не зараз? Ми не знаємо, коли закінчиться війна. Але іншого життя у нас не буде, не буде іншої молодості, тому вирішили: треба жити. Я ріс не один, дуже хотів, щоб у Варі також були брати й сестри. У мене вже немає батьків, і я дуже щасливий, що є сестра, яка мене теж підтримує, – каже Анатолій.
Боєць показує телефон, очі мужнього чоловіка трохи мокріють, він посміхається: “Ось, уся переписка у «кружечках» з малими. Донька мною пишається, дружина теж. Через місяць мені дадуть відпустку – якраз на День народження старшої доньки. Чекаємо дуже цього, поїдемо десь на природу, відпочинемо”.
Він зазначає, що легко перемикається з бойових буднів на цивільне життя: ”Приїжджаєш, тебе зустрічають діти, дружина. Там допомогти, там полагодити щось треба, там прибирання, готування. Я дуже сумую за такими побутовими моментами”.
Чоловік дуже засмучений, що рідний Херсон цілодобово страждає від російських обстрілів: “Там залишився мій дім. Сьогодні він ще стоїть, але що буде завтра – не знаю. Звісно, тим, хто з Олешок, ще гірше. Тому я тут. І у зливу, й у мороз. Кожна збита ціль – чиєсь вціліле житло, чиєсь збережене життя. Те, що ми робимо, має величезне значення”.
Влад
ДОРОСЛИЙ НЕ ЗА РОКАМИ
Наймолодшому бійцю підрозділу – Владу – 24 роки. Він відповідає за боєздатність радіолокаційної станції комплексу.
– Я прийшов у 208-му в зенітну ракетну Херсонську бригаду після університету. Навчався в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Кожедуба, вступив до нього у 2021 році. Батьки підтримали моє рішення. Обидва моїх дідусі, батько були військовими, двоюрідні брати також у війську, – говорить Влад.
З сумом додає, що його рідний брат загинув у 2023 році під час виконання бойового завдання: “Родина переживає за мене, проте я відчуваю потужну підтримку з їхнього боку”.
Чоловік зазначає, що війна змінила його: “Я став дорослим не по роках. Більш впевненим у собі”.
У пункті керування звертаємо увагу на невеличку ляльку-мотанку, що на моніторах у кутку. Її зробили учні однієї зі шкіл, а передали у підрозділ фахівці з психологічної підтримки персоналу.
– Це наша берегиня. Коли вона з’явилася, ми стали частіше збивати цілі, – кажуть військовослужбовці.
* * *
Для бійців цей комплекс – не просто зброя, а щоденна відповідальність за життя інших. Вони знають: кожен успішний пуск має значення. І попри те, що техніка створена десятки років тому, вона ефективна в сучасній війні. Головне – люди, які стоять за нею. Щоденна робота підрозділу – це крок до безпеки мирних міст. І кожна збита ціль – відвернена трагедія.
Фото Херсонщина Озброєння ЗСУ Військові Війна з Росією Patriot ППО