Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочинає сезон разом із 1-м корпусом Національної гвардії України «Азов»
На честь 170-річчя Івана Франка, Національний академічний драматичний театр його імені у Києві відкриє новий сезон прем’єрою вистави «Одіссея. Меотида» від режисера Івана Уривського. Ця постановка поєднує переосмислення гомерівської поеми з історією захисників Маріуполя під час повномасштабної російсько-української війни. Ідея належить 1-му корпусу Національної гвардії України «Азов».
Укрінформ поспілкувався з творчим колективом про створення цієї нової вистави. Ми також розглянули її в контексті інших репертуарних постановок у головному столичному драматичному театрі, що висвітлюють теми ветеранів та захисників. Для порівняння взяли «Трьох товаришів» Юрія Одинокого, а також нещодавні роботи Давида Петросяна, такі як «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСУ ПРО НЕПОХИТНЕ ПРАГНЕННЯ ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНСЬКИЙ МАРІУПОЛЬ СТВОРИВ ЧИННИЙ ВІЙСЬКОВИЙ
Актор Даніїл Мірешкін і драматург Олексій Доричевський – військовослужбовці. Фото надане театром
«Одіссея» – це розповідь про повернення, наголошує Олексій Доричевський, автор п’єси для вистави «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го корпусу НГУ «Азов» з позивним Фіш. Меотида ж – це стародавня назва Азовського моря, відома давнім грекам та римлянам.
«Для ʺАзовуʺ Маріуполь є рідним домом, подібно до того, як для Одіссея, який був змушений покинути свою батьківщину. Війна триває, але, як і Одіссей, ми обов’язково повернемося додому. Це ключова думка нашої роботи», – ділиться Олексій, який приєднався до ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працював з дроном-розвідником, зокрема на Покровському напрямку. Нещодавно він перевівся до відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов».
За словами драматурга, його п’єса, над якою зараз активно працюють «франківці», має складну структуру. Тому важко однозначно визначити, чи є в ній лінійний сюжет.
«З одного боку, ми взяли класичний сюжет ʺОдіссеїʺ, який розвивається послідовно. В центрі перебуває Одіссей, і всі події відбуваються з ним. Однак мій текст містить багато роздумів про сучасність, про російсько-українську війну. Ці події не подаються в хронологічному порядку», – пояснює Олексій Доричевський.
Творча команда вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями захисників Маріуполя. У частині, що стосується сучасності, акцент робиться на переживаннях та емоціях. «Текст ніби постійно обривається. Створюється враження, що між показаними подіями щось відбулося, але ми точно не знаємо, що саме», – уточнює Фіш.
Він також зазначає, що текст створювався навмисно так, щоб нагадувати уламки чи обгорілі сторінки. Це слугує нагадуванням про постійні ворожі вибухи та атаки, які впливають на нервову систему кожної людини та порушують нейронні зв’язки.
«Ми зараз краще пам’ятаємо послідовність подій до 2022 року, ніж те, що сталося після. Це тому, що наша пам’ять постійно переривається», – констатує драматург.
До цього часу історія оборони українського Маріуполя у 2022 році в медіа та мистецьких творах розглядалася переважно з точки зору цивільних. Натомість творці вистави «Одіссея. Меотида» вирішили дослідити події очима воїнів, базуючись на їхніх оцінках та переживаннях тих, хто мужньо протистоїть російським загарбникам зі зброєю в руках.
«Ми вирішили розповідати нашу історію, а не дозволяти це робити ворогу. Адже добре відомо, що Росія майстерно створює маніпуляції», – зауважує військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азова».
Режисер Іван Уривський. Фото надане театром
Олексій Доричевський відомий за ролями в незалежному Дикому театрі. За десять років він написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), створеної за підтримки Goethe-Institut.
З режисером-постановником Іваном Уривським Олексій Доричевський працює вперше. Хоча вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі у Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Євген Нищук. Фото Олександра Клименка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, після подій Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну, розпочав діалог з глядачами про ветеранів з європейської класики. Це була постановка «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася у 2016 році. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022-му стало відомо, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда – актори Євген Нищук, Андрій Романій та Олександр Печериця – стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до оборонної кампанії Києва, а потім служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора – художнього керівника, серед відзнак та пам’ятних речей колективу з понад 100-річною історією, тепер висить скромний солдатський жетон та невеличке армійське фото з побратимами, яке може залишитися непоміченим для стороннього ока.
Світлина Євгена Нищука з побратимами в робочому кабінеті
Коли Євген Нищук вперше грав у виставі «Трьох товаришів» після повернення з фронту, він не зміг контролювати свою реакцію в сцені, де кохана Патриція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди – а я починаю всіх розганяти, кидатися додолу, кричати, щоб усі падали на землю, і в мене починається справжній психологічний зрив. Я це пережив», – розповідає співрозмовник.
Наразі 27 співробітників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти, серед них актор Захар Нечипор. Кілька осіб служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуваннями в мобільних вогневих групах, які патрулюють небо під час ворожих атак. Деякі актори, як штатні, так і запрошені, продовжують працювати у виставах після демобілізації.
Отже, столичний театр добре розуміє необхідність обговорення сучасних складних тем у своїх постановках, враховуючи, що Україна перебуває у стані війни вже 13-й рік. Суспільству потрібне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей з різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру в справедливість та надію, не втрачаючи себе.
Режисер Давид Петросян (у центрі) на репетиції «Поліандрії». Фото надане театром
Під час свого 106-го сезону київський Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна, присвячені взаємному пізнанню та взаємодії тилового життя та досвіду тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулибишева ставиться «Поліандрія» – сюрреалістична історія з чорним гумором: після поранення додому до дружини повертається ніби двоє чоловіків. За роки війни більшість захисників справді набувають нового світосприйняття, відмінного від того, яким воно було в мирному житті. Тому жінка часто не готова бачити поруч із собою вже ніби “іншого” чоловіка.
Вистава «Троянство». Фото надане театром
У резонансній виставі «Троянство» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна, Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами ʺЕнеїдиʺ, проте драматург написав новий твір і досліджує, яким може бути Еней, який повернувся з війни? Він може бути різним: слабким, розбитим, покаліченим, з різною історією. Проте, коли він прийде додому, важливо зустріти його словами: ʺМи дочекалися тебе!ʺ – коментує Євген Нищук. – У ʺТроянствіʺ ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у власних цілях, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Так само, як і цинічне використання ветеранів проросійськими медійниками. ʺТроянствоʺ – це вибух, це глибока й актуальна вистава, яка показує фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією, спрямована на збереження критичного мислення в реальності».
Генеральний директор – художній керівник національного театру зазначає, що постановка численних вистав на сучасні теми мотивується запитом не лише українських глядачів, а й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ – ІТАКА ДЛЯ «АЗОВА», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Актор Ян Корнєв під час репетиції вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Євген Нищук зазначає, що глядачам нової вистави «Одіссея. Меотида» не варто очікувати від Івана Уривського документального формату про оборону «Азовсталі». Адже для режисера надзвичайно важливими є образність та алегорії.
«Ми усвідомлюємо, що театральними та іншими мистецькими засобами ми можемо показувати болючі теми, артикулювати їх і навіть працювати над психологічними травмами», – підкреслює генеральний директор – художній керівник Театру імені Івана Франка.
Він додає: «Захисники та захисниці створюють сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності пожертвувати життям заради свого народу, побратима та святої землі. Тисячі віддали своє життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час, використовуючи мистецтво, особливо театр, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи, доносити важливі послання та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Актори Ромaн Ясіновський та Михайло Кукуюк. Фото надане театром
Дія в постановці розгортається у побутовому світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. В основу вистави покладено протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя з’являтимуться міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Поєднання грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслить, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями в усі часи. Сценограф – Петро Богомазов.
Акторка Мaрія Рудинськa. Фото надане театром
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Мaрія Рудинськa, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Ромaн Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки що не розкриває, хто яку роль гратиме. У радіопередачі Дмитро Чернов випадково згадав, що він зіграє Посейдона. Репетиції спочатку проходили в Палаці «Україна», а потім перемістилися до театру.
За допомогою метафор вистава розкриває тему не лише фізичного повернення героїв, але й їхнього внутрішнього. У Гомера рідною землею Одіссея і місцем майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азову» це – наш український Маріуполь, який наразі тимчасово окупований Росією. Але настане час, і над приазовським містом замайоріє синьо-жовтий прапор.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка
На головному фото – актори Дарія Легейда та Віталій Ажнов