Найкраща юна атлетка України: Падіння – це частина спорту, але є речі, яких не слід боятися

Фото: інстаграм Рафаель Казбекова

За підсумками 2025 спортивного сезону 16-річну скелелазку Рафаель Казбекову Національний Олімпійський комітет проголосив «найкращою юною спортсменкою України». Минулого року спортсменка здобула чимало перемог: це і «золото» світової першості серед юніорів, і перемога на Кубку Європи у віковій групі до 17 років у дисципліні «складність», і проходження траси ступеню 8с, що серед скелелазів є ознакою найвищого світового рівня. Про психологію лазіння по скелях, шлях до тріумфу і погляд на перемоги Рафі Казбекова розповіла в розмові з Коротко про.

Не прагну нічого змінювати

– Рафі, вас названо «найкращою юною спортсменкою року» України. Що для вас значить це визнання?

– Для мене це велика шана та заохочення рухатися вперед. Це підтвердження моєї роботи та зобов’язання гідно представляти Україну і не зупинятися на досягнутому.

– Якщо підсумувати 2025 рік, то яким він був для вас? Чи все вдалося? Чи всіма виступами задоволені?

– Це був рік зростання, випробувань та цінного досвіду. Не все виходило бездоганно, і не кожним виступом я можу бути цілком задоволена, але кожен старт дав мені уроки та зробив міцнішою. Найголовніше – я відчуваю поступ і розумію, над чим необхідно працювати надалі.

– Якби була можливість щось поліпшити чи змінити, то що б це було?

– Я б ніколи не хотіла нічого змінювати, тому що кожний старт, яким би він не був, – це ще один крок на шляху до успіху.

– Які цілі ставите перед собою у новому році?

– Хочу розвиватися з кожним виступом, тому що у цьому не буде межі для ідеалу. Також я буду змагатися на дорослих турнірах, отже, там буде значно більше досвіду та уроків.

Кожен старт для дівчини – це новий виклик. Фото: інстаграм Рафаель Казбекова

Не хочу боятися, що не в змозі щось зробити

– Який тип трас вам до вподоби більше, а який – менше? І чому?

– У болдерингу (подолання цілі висотою у 4-5 метрів без страховки) мені найбільше до вподоби траси на вертикалі, тому що вони у мене дуже добре виходять.

– Які думки виникають у вашій голові в момент, коли тіло говорить про те, що сил дертися далі вже немає?

– Коли я держуся, я можу думати тільки про те, як хочу зробити наступний рух. Коли я думаю про щось інше, мені це дуже заважає – завжди має бути максимальна концентрація.

– Які ваші емоції, коли при проходженні траси щось не вдалося?

– Якщо щось не виходить, я розумію, що щось зробила не так. Після змагань я аналізую і опрацьовую тільки ті уроки, які знадобляться для наступних стартів.

– Раніше ви нам казали, що просто впасти – не страшно. Страшно – не показати всього, що можеш. Можете детальніше роз’яснити?

– Для мене зрив – це невід’ємна частина спорту, цього не можна уникнути. Значно страшніше піти зі старту з відчуттям, що ти не ризикнула, не повірила у себе і не продемонструвала все, на що здатна. Деякі атлети старанно тренуються, але не показують свій максимум тільки тому, що не можуть повірити у себе. І я не бажаю боятися, що не в змозі щось зробити.

– Глядачі бачать ваші виступи під час проходження трас, але чого вони не бачать? Що залишається за лаштунками і стоїть за цими яскравими перемогами?

– Величезна щоденна робота, яку глядачі не бачать: години тренувань, фізична втома, сумніви, біль, падіння і постійна робота над деталями. Є дні, коли нічого не виходить, але саме вони формують характер. Успіх на старті – це лише невелика частина великого шляху, який залишається поза кадром.

– Нещодавно ви поділилися з шанувальниками тим, що пройшли свою першу трасу складністю 8с. Це свідчить про те, що ви атлетка світового класу. Що означає для вас це досягнення?

– Для мене 8c – це не лише складність, а підтвердження років наполегливої праці та віри в процес. Це сигнал, що я рухаюся правильним шляхом, і водночас заохочення не зупинятися і ставити ще вищі цілі.

– Як довго готувалися до підкорення 8с? Скільки часу зайняло проходження траси?

– Безпосередньо цю трасу вдалося пройти з четвертої спроби, тому сам процес зайняв відносно небагато часу, але вимагав максимальної концентрації та влучності.

– Ви проходите траси в залі та на натуральному природному ландшафті. Де вам подобається працювати більше? І що спільного та відмінного у цих типах місць?

– Мені до вподоби обидва формати, але вони дають зовсім різні відчуття. У залі все більш контрольовано: чіткі рухи, структура, можливість цілеспрямовано працювати над формою та технікою. Це ідеальне місце для прогресу та підготовки до змагань. Натуральний рельєф – це про свободу, читання скелі та постійну адаптацію. Тут більше невизначеності, дрібних нюансів і роботи з головою. Спільне між ними – концентрація, техніка та боротьба до останнього руху.

– На вашу думку, скелелазіння в Україні як вид спорту достатньо розвинене? На якому рівні у нас цей вид спорту знаходиться, у порівнянні з іншими країнами?

– У нас є багато талановитих атлетів, є зали, змагання. Але у порівнянні з деякими провідними державами нам ще не вистачає інфраструктури, підтримки та доступу до високого рівня трас на скелях. Проте ми швидко рухаємося вперед, і це надихає!

– Що потрібно для популяризації цього виду спорту в Україні?

– Необхідний комплексний підхід. По-перше, розвиток інфраструктури: більше сучасних залів, доступних секцій для дітей та підлітків, регулярні змагання в різних областях. Це дає можливість людям спробувати цей вид спорту і залишитися в ньому. По-друге, підтримка спортсменів і тренерів – фінансова, організаційна та інформаційна. Коли є приклади успішних українських атлетів на міжнародній арені, це надихає молодь. По-третє, медійність: активна присутність у соціальних мережах, трансляції змагань, історії спортсменів. Людям важливо бачити, що скелелазіння – це сучасно, цікаво та доступно.

Без повної концентрації на змагання краще не виходити. Фото: інстаграм Рафаель Казбекова

Люблю щодня відчувати поступ

– Чи є у світі такі скелі, де ви ще не були, але мрієте опинитися?

– Осп у Словенії на “складність” та Magic Wood у Швейцарії на болдеринг.

– Ви раніше казали, що вмієте грати на піаніно. Де цього навчилися? Які емоції та відчуття дарує вам це заняття?

– Я дуже люблю музику і закінчила музичну школу в Дніпрі після 8-го класу. Грати на піаніно – це як проходити трасу на змаганнях, тому що у мене має бути 100% концентрація. Ось чому музика допомагає мені в скелелазінні.

– Яка ви за вдачею?

– Я цілеспрямована, відповідальна, емоційно глибока і чутлива, амбітна, креативна.

– Скелелази – це перфекціоністи?

– Якщо ти перфекціоніст у спорті, тобі буде дуже важко, оскільки багато чого на змаганнях може піти не так, як ти планував, і це тебе зламає.

– Що вас мотивує?

– Моє особисте прагнення ставати кращою, ніж я була вчора. Я люблю відчувати прогрес – у тренуваннях, у техніці, у силі, у дисципліні. А ще я по-справжньому люблю цей спорт. Я отримую задоволення від самого процесу.

– Про що мрієте?

– Повністю реалізувати себе у спорті та виступити на Олімпійських іграх, продемонструвати свій справжній рівень. Також я хочу продовжувати розвиватися і надихати інших.