Не тільки “шолом пам’яті”: Владислав Гераскевич та його батько Михайло відкрили Україну для скелетону
Фото: ФРЕНК ФАЙФ/AFP через Getty Images
Український скелетоніст Владислав Гераскевич, хоч і не зміг через несправедливу дискваліфікацію виступити на олімпійському старті та вибороти нагороду, давно став тріумфатором у значно важливіших змаганнях. По-перше, з долею, яка готувала йому інші обдарування та звершення. По-друге, з власними побоюваннями, які він спромігся перебороти, спустившись незліченну кількість разів крижаним жолобом на санях. І по-третє, Владислав Гераскевич став тим, хто не піддався вимогам цілком дискредитованих функціонерів МОК. Коротко про – про дорогу до вершини не тільки слави, а й честі.
Була мрія батька, а стала – синова
27-річний Владислав Гераскевич – родом з Києва. У дитинстві був рухливим та випробовував себе у різноманітних видах діяльності: танці, бокс, самбо, силові види спорту. За фізичними параметрами, широкоплечий юнак-атлет краще пасував саме для боротьби, а не для скелетону. Проте доля, як кажуть, вирішила інакше.
Санки в житті Владислава з’явилися, як і у будь-якої іншої дитини, в дитинстві – хто не катався на них з крижаної гірки, заплющуючи очі від солодкого переляку від шаленої швидкості? Дехто виріс та забув, а Гераскевич-молодший зробив це «своїм» спортом.
Однак, ні, спершу був його батько, Михайло Гераскевич, котрий у юності займався бобслеєм і плекав мрію про Олімпіаду.
– Батько мав особисту історію в бобслеї, коли 1998 року він у складі команди здобув олімпійську ліцензію в четвірці, але через нестачу коштів держави в Нагано вирушила лише двійка. Батькові місця забракло, – Оповідав згодом його син в інтерв’ю ЗМІ.
Саме його мрія створила із сина справжнього чемпіона. Нехай і не в бобслеї, а в скелетоні – «родича» цього виду спорту. Щоправда, коли Владислав уперше почув про скелетон, він навіть не второпав, що це таке. Батько розказав та продемонстрував – це було у Латвії.
– Перший спуск у 2014 році вийшов невдалим. Було моторошно, незрозуміло, тіло не підкорялося. Але відчуття швидкості захопило. Мені було дуже боязко. Але, на щастя, я себе пересилив, – ділився згодом хлопець. Саме в той момент почалася історія, яка змінила не лише його життя, а й спортивне майбутнє України.
Владислав завжди і за першої нагоди нагадує світові про війну в Україні. Фото: ФБ Vladyslav Heraskevych
Український скелетон – сімейний проєкт Гераскевичів
Скелетон – це з’їзд обличчям донизу і головою вперед по крижаному жолобу завдовжки понад кілометр на спеціальних санях-рамі. У найвищі моменти швидкість руху саней зі спортсменом сягає понад 140 км/год, а на віражах скелетоніст відчуває перевантаження, подібні до космічних, коли вага тіла відчувається в шість разів сильніше за звичайну. Непідготовлена людина може на мить втратити зір чи навіть свідомість.
В Україні немає і ніколи не було повноцінної льодової траси для бобслею чи скелетону. Ані природної, ані штучної. Це означає, що будь-який спортсмен, який вирішив займатися цим видом спорту, від початку опиняється в умовах майже нереальних.
Головною тренувальною базою для Владислава стала та сама траса у латвійській Сігулді. Саме там він уперше з’їхав крижаним жолобом і саме там розпочав тренування під орудою одного з найкращих фахівців світу зі скелетону Дайніса Дукурса.
Однак тренування за кордоном – дороге задоволення. Перельоти, проживання, оренда льоду, обслуговування саней – для держав із потужними спортивними програмами це окремий рядок бюджету. Що казати про Україну, в котрій професійний скелетон з’явився лише близько 10 років тому? І в Україні скелетон – це сімейний задум Михайла та Владислава Гераскевичів.
Сльози Михайла Гераскевича, коли він дізнався про дискваліфікацію сина, більш ніж виправдані. Фото: Getty Images
На змагання власним коштом
На початку кар’єри Владислав разом із батьком їздили на змагання в Європі на своєму старому авто, змінюючи один одного за кермом, щоб заощаджувати на готелях. У Канаду та США шукали найдешевші авіаквитки, жили в найбюджетніших апартаментах, їжу готували власноруч.
Михайло Гераскевич завжди був для сина-спортсмена не лише батьком та тренером, а й масажистом, дієтологом, техніком.
– Підготовка саней-скелетон до змагань – це окрема копітка робота. Загострення лише одних полозів триває близько п’яти годин, залежно від того, наскільки вони пошкоджені на минулих змаганнях. Кожна подряпина на ковзані – це втрачені соті частки секунди, а найменша похибка на пів секунди може коштувати десяти позицій. Спуск триває менше хвилини, але кожна сота має значення, – розповідав Михайло Гераскевич. Батько-тренер шліфував метал власноруч, як ювелір.
Доводилося бути і лікарем для сина. Кожна помилка Владислава призводить до дотику з бортом та відбійниками, а для широкоплечого спортсмена це автоматично призводить до синців та саден. Але син витримує все. Екіпірування рятує, але не повністю, скелетон – це травматичний і складний вид спорту.
Перше фінансування від Міністерства молоді та спорту України скелетон почав отримувати лише у 2016 році після успішного виступу на юнацьких Олімпійських іграх. За два роки грошей стало трохи більше, оскільки після участі у першому сезоні Кубку світу 2017/2018 українські скелетоністи вибороли олімпійську ліцензію – і це вже була серйозна заявка.
У 2022 році на етапі Кубку світу в США Гераскевичі вибороли перші для країни медалі в скелетоні. Фото: ФБ Vladyslav Heraskevych
Рампа для розгону власноруч
Однак український скелетон не виник в результаті держпрограми і досі не має масштабного фінансування чи власної льодової арени. Михайло Гераскевич вирішив звести хоча б базову інфраструктуру, оскільки повноцінна льодова траса – це складний і надзвичайно дорогий об’єкт із системою охолодження, металевою конструкцією та кілометровим жолобом. Але можна відпрацьовувати хоча б стартовий розгін на нескладній і недорогій “базі”!
Всередині одного з київських стадіонів з ініціативи Гераскевича-старшого було встановлено імпровізовану стартову рампу – розгінну естакаду: металева похила конструкція з покриттям, якою спортсмен пробігає перші метри, розганяючи сани. У скелетоні старт – це ключовий елемент, адже іноді саме перші 20–30 метрів визначають підсумкову позицію у протоколі.
Якщо немає повноцінного льодового треку, то хоча б така рампа – вже здобуток. Причому здобуток не держави та не олімпійського відомства, а однієї родини.
Під час повномасштабної війни тренування на цій базі також стали символом нової реальності. Молодий спортсмен-скелетоніст Ярослав Лавренюк згадував, як його заняття перервали звуки повітряної тривоги. Замість продовження розгону довелося спускатися в укриття. Ось такий він, сьогоднішній український скелетон: стартова рампа всередині стадіону та сирени над головою. І після цього МОК ще чимось невдоволений.
Владислав Гераскевич нагадав світові, що війна у нас триває з 2014 року. Фото: ФБ Владислава Гераскевича
Більше, ніж спорт
Як уже згадувалося, 2016 року Владислав виступив на зимових юнацьких ОІ, посівши восьму сходинку. За два роки він кваліфікувався на зимові Олімпійські ігри-2018, де був першим українським скелетоністом в історії Олімпіад. У Пхенчхані 19-річний дебютант фінішував 12-м. Для країни без траси це було більше, ніж результат.
– Напевно, на 70% це робота мого батька, – казав тоді спортсмен.
На зимових Олімпійських іграх 2022 року Владислав Гераскевич посів 18-е місце, але потрапив у світові новини не тільки через результат. Після одного із заїздів він підняв плакат No War in Ukraine. Це був його особистий вчинок, який облетів світові ЗМІ і який був підтриманий багатьма, навіть МОК не дуже сварився.
У 2024 році на чемпіонаті світу у Вінтерберзі Влад посів 10-е місце. Це був найкращий результат країни в історії світових першостей. У сезоні Кубку світу 2024/2025 він став сьомим у загальному заліку та чотири рази входив у десятку найкращих.
І ось – Олімпіада-2026 в Італії, де міжнародне олімпійське відомство зганьбилося зі своєю реакцією на шолом українського скелетоніста, який зробив для популяризації гасла «О спорт, ти мир!» більше, ніж усі чиновники МОК разом узяті.
Історія Владислава та Михайла Гераскевичів – це не просто біографія спортсмена. Це приклад того, як твориться ціла дисципліна без інфраструктури та бюджету. Можна стверджувати, що український скелетон справді розпочався із цієї родини. І сльози Михайла Гераскевича, коли він дізнався про дискваліфікацію сина, більш ніж виправдані.