Фото: з архіву спортивного клубу «Катана» Кіокушин карате Підпишіться на нас в Google додати зараз
Незважаючи на бездоріжжя, артобстріли та проживання за декілька десятків кілометрів від лінії фронту, у невеличкому населеному пункті на Херсонщині виховуються юні каратисти, які вже здобувають перемоги та призові місця на турнірах різного рівня. Вони навіть брали участь у світовому чемпіонаті. Як у селі, де мешкає лише 340 осіб, вдалося заснувати спортивну школу, що плекає чемпіонів, дізнавайтеся з матеріалу Коротко про.
Від задуму – до спортивної зали
Село Михайлівка, Херсонщина. Проте цей маленький населений пункт, який ледь помітний на географічній карті України, відомий навіть за межами країни. Усе завдяки тому, що тут вже два роки функціонує школа карате «Катана» (нині – спортивний клуб), вихованці якої є призерами чемпіонату України, чемпіонату Європи в Польщі, а також учасниками чемпіонату світу в Угорщині.
При цьому в селі Михайлівка проживає близько 340 мешканців. Вік дітей до 18 років тут складає 75 осіб. Здавалося б, це не те місце, де народжуються великі спортивні досягнення.
Тренер із карате Леонід Чернявський має звання Шихана, чорний пояс, п’ятий Дан та є віцепрезидентом Всеукраїнської організації «Кіокушин будо карате». Фото: з архіву спортивного клубу «Катана» Кіокушин карате
Усе розпочалося після повномасштабного вторгнення. Тренер з карате Леонід Чернявський пережив окупацію Херсона, а згодом переїхав із дружиною на власну дачу до села Веселе, що неподалік від Михайлівки. До війни він тренував дітей у Херсоні. Володіє званням Шихана, має чорний пояс п’ятого Дану і є віцепрезидентом Всеукраїнської організації «Кіокушин Будо карате».
Сидіти склавши руки Леонід Семенович не звик. Подумавши, зваживши всі «за» та «проти», він вирішив зайнятися тренуванням місцевих дітей.
– Я зібрав свої думки і звернувся до старости села Михайлівка Олени Пономаренко з пропозицією заснувати школу карате, – ділиться тренер Леонід Чернявський із Коротко про. – Війна завдала сильного удару по дітях. До цього був ще й карантин, через що вони майже втратили живий контакт. Олена Іванівна одразу підтримала мою ініціативу. Вона сказала, що допоможе всім, чим зможе.
Дії розпочалися негайно. Місце для занять облаштували у приміщенні дитячого садка при місцевій школі. Шкільна будівля була великою: колись тут навчалися учні з першого по дев’ятий клас. Після реорганізації залишилася лише початкова школа, яку відвідують 16 учнів, тож вільного простору було достатньо. Зробили невеликий ремонт, але на спортивне обладнання коштів вже не вистачило.
Староста села Михайлів Великоолександрівської громади Олена Пономаренко. Фото: most.ks.ua
– Карате починається з татамі, а саме його нам бракувало, – розповідає староста села Михайлівка Великоолександрівської громади Бериславського району Херсонської області Олена Пономаренко Коротко про. – Але допомогли гранти, на які я постійно подаю заявки (До речі, для розвитку села жінка надсилає до 25 заявок щомісяця! Каже, одна-дві з них «вистрілюють»). Ми отримали 150 тисяч гривень і за 63 тисячі придбали вживане татамі. Згодом надійшли інші гранти, допомога від нашої Великоолександрівської селищної військової адміністрації, спонсорів з України та з-за кордону, наприклад з Великої Британії, а також підтримка від наших медіа.
І 21 лютого 2024 року школа карате «Катана» офіційно відчинила свої двері. Сьогодні каратисти спортивного клубу «Катана» тренуються вже у сільському клубі, де для них облаштували спортивний зал, роздягальні та санвузли. Тут займаються діти віком від 4 до 17 років із п’яти населених пунктів не лише Херсонської, а й Миколаївської областей. Тренування проводяться тричі на тиждень, а батьки сплачують лише добровільний внесок – хто скільки може.
Наймолодшому каратисту клубу «Катана» всього 4 роки. Фото: з архіву спортивного клубу «Катана» Кіокушин карате
«Перший подвиг зранку – застелити ліжко»
У селі зазначають: після відкриття секції діти стали зовсім іншими. Значно менше часу проводять у телефонах, більше спілкуються між собою, стали фізично сильнішими. А ще – отримали не лише тренера, а й друга та наставника.
– Ми говоримо про дисципліну, повагу, поведінку в колективі, – розповідає Леонід Семенович. – Я вчу їх навіть застеляти ліжко. Кажу: «Перший подвиг зранку – це застелене ліжко».
Колишній офіцер спецпідрозділу «Сокіл» не приховує, що дисципліна для нього має велике значення.
– Ніяких цигарок, нецензурної лексики, булінгу, – заявляє він. – У нас із цим дуже суворо. Карате – це не лише удари. Це характер. Ми навіть навчаємося правильно сприймати поразки. Спочатку після програшів були сльози. Потім навчилися їх приймати та рухатися далі.
Коли клуб тільки почав роботу, тренер, як він сам каже, необережно пообіцяв дітям та дорослим, що через два роки вони будуть на чемпіонаті світу. А потім схопився за голову: навіщо він це сказав?
– Але слово треба було тримати. – сміється Шихан. – І через два роки ми справді виступили на чемпіонаті світу в Угорщині.
За цей час школа карате вже досягла значних успіхів. Команда спортивного клубу «Катана» неодноразово посідала призові місця на змаганнях різного рівня: від всеукраїнських – в Одесі, Києві та Полтаві – до міжнародних турнірів у Польщі та Угорщині, а дві вихованки – Адель та Крістіна – стали кандидатками у майстри спорту.
Адель та Крістіна стали кандидатками у майстри спорту. Фото: з архіву спортивного клубу «Катана» Кіокушин карате
На тренування через багнище
Однак, клуб «Катана» стикається з багатьма труднощами. Наприклад, дороги, точніше – їхня відсутність. Після дощу місцева ґрунтова дорога перетворюється на суцільне болото. Тоді тренер Леонід Чернявський взуває гумові чоботи і пішки долає п’ять кілометрів зі свого рідного села Веселе до Михайлівки.
– Якщо тренування закінчується о восьмій вечора, повертаюся у темряві, – розповідає він. – Тут водяться вовки, лисиці, тому беру ліхтарик, іноді навіть рушницю. Але я не можу сказати дітям: «Сьогодні дощ, тренування скасовано». Вони ж чекають.
Виїхати в дощову погоду на змагання – це справжнє випробування не лише для юних каратистів, а й для їхніх батьків. Орендований автобус зазвичай чекає на спортсменів там, де вже є тверде покриття. А до нього маленьких спортсменів разом із батьками, долаючи 20–30 кілометрів бездоріжжя, везуть… тракторами.
Але, незважаючи на всі перешкоди, у селі Михайлівка не планують зупинятися. Староста продовжує писати грантові заявки, тренер – виховувати дітей, а самі каратисти вже мріють про нові чемпіонати.
– Коли ми приїжджаємо на змагання, людям важко повірити, що ми тренуємося в маленькому селі, – ділиться тренер Леонід Чернявський. – Але ми доводимо, що головне – не розмір населеного пункту, а люди, які прагнуть працювати.
І, ймовірно, саме це найкраще пояснює, чому серед степів Херсонщини, де чути вибухи, виросла школа, яка навчає дітей не лише влучно бити, а й ніколи не здаватися.