Фрістайліст Олександр Абраменко: Якби не травма, готувався б до Олімпіади-2026

Фото: ФБ Олександр Абраменко

Легендарний український фристайліст Олександр Абраменко, переможець і призер двох Олімпіад, нещодавно оголосив про завершення спортивної кар’єри. Та відпочивав недовго – одразу пішов у тренерство. Тепер його завдання – це вже не перемагати самому, а приводити до перемог інших.

До речі, перемога Олександра допомогла й розвитку фристайлу в Україні, як фінансово, так і морально надихнула молодих спортсменів.

Про кар’єру спортсмена, тренерство і мрії Олександр Абраменко поділився з Коротко про.

Травма зіграла вирішальну роль

– Олександре, складно було ухвалювати рішення про завершення професійної спортивної кар’єри?

– Так, було складно, але так склалися обставини, якби не травма перед чемпіонатом світу 2023 року, напевно, готувався б до Олімпіади-2026.

– А що буде далі у вашому виді спорту в Україні? Чи є перспективні спортсмени, у яких достатньо потенціалу?

– Якщо після Олімпіади-2018 я казав, що за мною нікого немає, то тепер все змінилося – у нас дуже сильна команда, яка складається із молодих і перспективних спортсменів. Моє «золото» зробило великий вплив на розвиток, фінансування було на найвищому рівні, і спортсмени бачили, що все можливо, і тому тренувалися із завзяттям, а це дає результат.

– Як взагалі війна вплинула на те, що відбувається зараз з зимовими видами спорту? І раніше фінансування було не на висоті. А тепер, мабуть, ситуація взагалі скрутна?

– Були деякі складнощі, але не критичні, для вдалої підготовки зараз вистачає. Якби у нас була своя база літньої підготовки, то взагалі питань би не було, як готуватися.

Олександр зізнається, у його кар’єрі було більше позитивних емоцій, ніж негативу. Фото: інстаграм Олександр Абраменко

У молоді є бажання і стимул

– Ким ви себе бачите далі? Вже є інформація, що ви тренуватимете. Тож тренерство – це надовго і всерйоз? Чи є ще інтереси? Спортивне функціонерство, наприклад. Ви людина з великим ім’ям, і вам будуть дуже раді усюди.

– Поки вирішив спробувати передати свій досвід та знання наступному поколінню фристайлістів (Олександр – один із наставників національної збірної України. – Авт.), а також увійшов до президії ФЛСУ, де хочу зробити свій вклад в розвиток лижних видів спорту.

– Як і в яких умовах тепер тренується команда?

– Зараз для збірної в плані підготовки нічого не змінилося, маємо можливість тренуватися тільки за кордоном. Як і казав, через те що не маємо своєї бази.

– Молоді після ваших успіхів складніше чи легше? Адже та планка, яку ви задали, – це неймовірний орієнтир!

– У молоді є бажання і стимул, щоб показати результат на рівні мого, але це є ще і психологічним навантаженням. У нашому виді спорту треба бути морально сильним, тому, може, це і в плюс. Хто справиться, той точно покаже гарний результат.

Найяскравіший момент – це «золото» 2018-го

– Озираючись назад, як ви вважаєте, чи все вдалось вам у кар’єрі?

– Звісно, що не все на 100%. Були моменти, які не залежали від мене, наприклад, як вийшло із командними змаганнями в Пекіні-2022. Тоді наша збірна не змогла взяти участь у змаганнях через позитивні тести на коронавірус, тому цієї медалі у мене немає. Також немає командної нагороди чемпіонату світу. Можна було і побільше Кубків світу виграти. Але я задоволений і тим, що маю.

– Які моменти для вас найяскравіші?

– Найяскравіший момент – це, звісно, «золото»-2018, особливо момент нагородження, коли підіймається на весь світ прапор України та лунає національний гімн.

– А які найважчі?

– А найважчим було підготуватися до Олімпійських ігор за рік після важкої травми коліна. Та момент із командними змаганнями на Олімпіаді-2022: було важко сприйняти той факт що ти готовий боротися за нагороду, а тобі не дозволяють.

– Що допомагало вам завжди знаходити у собі сили для продовження боротьби? Що мотивувало?

– Мотивуватись було наче не складно, зважаючи на свій характер: коли поставив собі мету – просто не міг опустити руки, поки можу щось робити, щоб досягнути бажаного.

– Чи були в житті захоплення, крім фристайлу? Ви ж явно людина, яка тягнеться до екстремальних видів діяльності.

– Постійного хобі не було, бо не було на це часу, але, дійсно, все, що цікавило і що хотів спробувати, так чи інакше повʼязано із екстримом. Наприклад, вейкборд.

Екстрим та швидкість не відпускають і на відпочинку. Фото: инстаграм Олександр Абраменко

Графік тренера не менш завантажений, ніж у спортсмена

– Чи стало життя легшим і простішим після завершення кар’єри? Можливо, з’явилось більше вільного часу?

– Насправді час був тільки тоді, коли відновлювався після травми. Потім, коли вирішив закінчити, одразу пройшов конкурс на старшого тренера, і тепер графік той же, коли сам був спортсменом. Але весь свій вільний час, звісно, проводжу із своєю сімʼєю, а з двома хлопчиками завжди є що робити (синам спортсмена 4 та 1 рік. – Авт.).

– У Києві часто буваєте? Чи змінилась для вас столиця за час війни?

– Я з 2019 року переїхав жити до Києва. Звісно, що війна все змінила, життя просто поділилося на до 24.02.2022 і після.

Мрія – літня база для підготовки, але це можливо лише після війни

– Метою вашого життя були олімпійські медалі. А тепер? Що тепер мотивує вас найбільше?

– Раніше метою були власні олімпійські нагороди а тепер мрію про олімпійські нагороди спортсменів, яким передаю свої знання.

– Про що мрієте?

– Головна мрія – це літня база для підготовки фристайлістів дома, в Україні, а це буде можливим після нашої перемоги і закінчення війни, тож це – головне зараз.

Источник: kp.ua