Фото: Хакан Акгюн/Anadolu via Getty Images
Диво не стало реальністю. Найкращі лікарі Румунії до останнього боролися, щоб серце 80-річного Мірчі Луческу продовжувало битися. У вівторок, 7 травня, Містера не стало з нами. Він відчув нездужання ще 29 березня, прямо під час тренування румунської збірної, якою він керував. Далі була зупинка серця в кареті швидкої допомоги, декілька невідкладних реанімаційних заходів і штучна кома, з якої він так і не зміг вийти. За станом здоров’я наставника слідкували не тільки в Румунії, а й у всьому футбольному світі, особливо в Україні. Містер вже давно відчувався як своя людина, рідна та легендарна. Якою людиною він був, чим він запам’ятався, яких успіхів досяг і деякі факти, які ми про нього не знали, – у статті Коротко про.
Від невдоволення донецьких вболівальників до Кубка УЄФА
На посаді головного тренера донецького “Шахтаря” румунський спеціаліст пробув 12 років. Це абсолютний рекорд для “гірників”. З 34 інших тренерів жоден не наблизився до позначки в 10 років. І за кількістю виграних титулів йому немає рівних: 22 трофеї. Найбільш важливий – останній в історії Кубок УЄФА у 2009 році. Також було 8 перемог у чемпіонаті та 6 Кубків України.
А насправді українська глава в кар’єрі румунського тренера у «Шахтарі» могла початися раніше. У січні 2002 року спортивних журналістів скликали на пресконференцію, де всі очікували представлення нового головного тренера. Інтрига полягала в тому, що ніхто не знав, що це буде за людина. І багато хто був здивований, коли Рінат Ахметов представив італійця Невіо Скалу, адже в місті помітили більш стильного і перспективного на той момент Мірчу Луческу. Виявилося, що перемовини тоді проходили, але до згоди не дійшли.
Ахметов досяг свого у 2004 році. І протягом усієї роботи Містера в команді довіряв йому цілковито. Навіть коли у 2008 році в грі був серйозний спад і фанати розгорнули банер з написом румунською мовою: «Мірча, в Італії твій дім вже давно згорів би. Не зловживай українською гостинністю», Ахметов не засумнівався. Підтвердженням вірного рішення стала перемога «Шахтаря» в Кубку УЄФА у 2009 році. Здавалося, що стосунки тренера і президента не просто робочі, а скоріше – дружні. Що є рідкістю у великому футболі. Співпраця клубу та тренера завершилася у 2016 році, хоча були варіанти…
Київський ренесанс Містера
У 2020 році, за словами Луческу, «гірники» відхилили його пропозицію повернутися і очолити клуб абсолютно безкоштовно. Чому? Невідомо, і Ахметов це не коментував. А Луческу все ж таки повернувся в Україну, але до стану непримиренних противників донеччан – «динамівців». Вболівальники «біло-синіх» зустріли його протестами і банерами «Lucescu Go Home», а сам Мірча в перші дні навіть заговорив про можливу відставку. Але Ігор Суркіс, як колись Ахметов, проявив залізну волю. Він переконав румуна залишитися, і цей хід виправдав себе миттєво.
У перший же рік «ветеран» створив диво: «Динамо», яке декілька років переживало кризу, взяло всі внутрішні трофеї – чемпіонат, Кубок і Суперкубок України. Луческу став єдиним тренером, який виграв «золотий дубль» з обома грандами. Він вивів команду до групового етапу Ліги чемпіонів, принісши клубу десятки мільйонів євро.
Відносини з братами Суркісами були такими ж довірливими, як і з Ахметовим, але будувалися в екстремальних умовах. З початком повномасштабної війни Луческу перетворився з просто тренера на головного дипломата клубу. У свої 77–78 років він проводив тижні в автобусних поїздках між Києвом, Польщею та Бухарестом, організовуючи благодійні матчі «За мир». Завершення київської історії настало в листопаді 2023 року після поразки від того ж «Шахтаря». Мірча пішов красиво – оголосив про це прямо на пресконференції зі сльозами на очах, сказавши, що «залишає частину своєї душі в Україні».
Ахметов зробив ставку на Луческу у 2004 році. Фото: ФК “Шахтар”
Поліглот із секретом
Мірча був поліглотом. Він без проблем розмовляв 7 мовами (румунською, англійською, португальською, іспанською, італійською, французькою, російською). Проте на початку української кар’єри на пресконференціях він все одно віддавав перевагу послугам перекладачів. Почувши запитання, він отримував додаткові кілька секунд на «роздуми», поки помічник перекладав. Невелика хитрість.
Правда, траплялися й курйози. Іноді перекладачів наймали «зі сторони», і вони не завжди правильно передавали зміст. Луческу зазвичай терпляче вислуховував і відповідав по-своєму. Але, траплялося, міг розгніватися і відчитати «тлумача» перед журналістами за спотворений зміст питання.
Джентльмен, якого вважали сексистом
У 2016 році Луческу звинуватили в сексизмі. Після матчу «Шахтар» – «Зоря» (до речі, програного «гірниками») він подарував Катерині Монзуль, яка дебютувала як головний арбітр поєдинку, букет білих троянд на прем’єр-лізі. І тут почалося… У чому тільки не звинувачувала преса Містера: від можливого прояву ґендерної нерівності до абсурду – спроби «задобрити суддю на майбутнє».
Пікантності ситуації додавало й те, що тренер був відомий своєю постійною критикою суддів, яким діставалося майже після кожної гри. А тут такий несподіваний поворот… Критика Луческу не зупинила, він продовжував дарувати жінкам-суддям букети. Як вони реагували на це? Спілкуватися з пресою арбітрам заборонено за контрактом, але, судячи із задоволеного виразу обличчя тієї ж Монзуль, їй така увага була приємна.
З дружиною Неллі Мірча прожили разом 59 років. Фото: Прес-лужба ФК «Шахтар»
Колекціонер смислів
Мірча Луческу завжди вирізнявся з-поміж типових футбольних тренерів. Він міг годинами пропадати в антикварних крамницях або на аукціонах. Його захоплення – румунський та європейський живопис. У футбольних колах тихо обговорювали вартість його особистої колекції: у нього вдома в Бухаресті зібрано понад 300 полотен. Його гордістю були полотна румунських класиків Миколи Григореску, Штефана Лук’яна та Миколи Тониці, чиї роботи вважаються національним скарбом. Крім румунів, у колекції Містера важливе місце займають етюди французьких імпресіоністів та рідкісні італійські майстри XVII–XVIII століть.
У Донецьку він дивував працівників клубу тим, що міг підтримати змістовну розмову про архітектуру чи історію релігії. А після переїзду до Києва, Луческу став постійним відвідувачем столичних художніх галерей. Одного разу його помітили на одній із виставок – тренер уважно розглядав картини, повністю відволікаючись від майбутнього матчу в Лізі чемпіонів. Для нього мистецтво було єдиним способом перезавантажити мозок після величезного тиску трибун.
Крім живопису, Луческу захоплювався мемуарами. У його дорожній сумці завжди була книга, і це ніколи не був легкий детектив. Біографії великих політиків, праці з філософії та історії… Він вважав, що тренер повинен постійно розвиватися інтелектуально і не стояти на місці. “Якщо ти читаєш тільки спортивні газети, ти ніколи не збудуєш команду-чемпіона”, – любив повторювати Мірча.
Головний трофей
Зі своєю майбутньою дружиною Неллі він познайомився ще студентом в університетській їдальні в Бухаресті. Це було кохання з першого погляду, яке перетворилося на союз тривалістю 59 років. У футбольному світі, де розлучення та скандали – звичайне явище, подружжя Луческу завжди було зразком старої аристократичної вихованості. Неллі не просто супроводжувала чоловіка у всіх його закордонних поїздках – від Італії до Туреччини, вона була його головним радником і єдиною людиною, чию думку Мірча ставив (за його словами) вище своєї власної.
Коли у 2004 році постало питання про переїзд до Донецька, саме згода Неллі стала вирішальною. Вона облаштовувала побут в Україні, вивчала мову і створювала ту атмосферу домашнього затишку, яка була так необхідна імпульсивному Містеру. У Києві їх часто бачили, як вони гуляли удвох під руку. Сім’я для Луческу завжди була закритою територією. Свого сина Развана він виховав у такій же системі цінностей – той пішов слідами батька і став успішним тренером, виграв Лігу чемпіонів Азії. Але головною берегинею сімейного вогнища завжди залишалася Неллі. Мірча неодноразово зізнавався, що без її терпіння та мудрості він би ніколи не досягнув таких вершин. “Вона – мій єдиний справжній трофей”, – про цей аспект життя тренера знали не всі.
Містер, який вмів прощатися
У дебютному сезоні у «Шахтарі» Луческу керував грою «гірників» разом із Віктором Прокопенком, спортивним директором «Шахтаря». До речі, це теж унікальний випадок: попередника не звільнили, а дали можливість спокійно передати команду наступнику. Співпраця вийшла результативною, але на цьому не закінчилася, вона продовжилася і після того, як Віктор Євгенович повернувся до своїх прямих обов’язків. Коли ж у 2007 році Прокопенка не стало, Мірча запровадив у «Шахтарі» традицію: під час кожного приїзду команди до Одеси вона відвідувала могилу тренера.
Згадати, покласти квіти… Щороку букет від Луческу привозили сюди на річницю смерті Прокопенка. Це ніколи не було піаром для Містера. Так він бачив світ, так визначав пріоритети. Та й на прощальній пресконференції з «Динамо», де Луческу оголосив про свою відставку, останні його слова були присвячені відомому спортивному журналісту Артему Франкову, який помер напередодні. Сьогодні, як би це не було сумно, настав час згадувати самого Містера.
З Віктором Прокопенком Луческу провів перші місяці на тренерській лаві «Шахтаря». Фото: ФК “Шахтар”