Фото: з особистого архіву Анастасії Петренко
Український професійний бокс засяяв новою зіркою. Її звуть Анастасія Петренко, і вона теперішня власниця чемпіонського титулу, за версією IBO.
Всього чотири роки тому вона була знаною каратисткою в рідному Херсоні, а нині – фотографується з чемпіонським поясом з боксу в Києві. Анастасія Петренко зробила диво: потрапивши у професійний ринг «з чистого аркуша» під час повномасштабної війни, вона за дуже короткий час досягла титулу IBO. Про те, як війна стала поштовхом до спортивного успіху, чому 9-річний син знається на боксі більше за маму і як це – тренуватися під наглядом рідного чоловіка, чемпіонка поділилася в інтерв’ю Коротко про.
Ніколи не треба мати сумнівів і боятися!
– Анастасіє, зараз ви чемпіонка світу, за версією IBO. Які у вас почуття та роздуми від усвідомлення цього факту?
– Коли розумію, який шлях ми з командою здолали та отримали те, до чого прагнули, відчуваю гордість і безмежну радість. Це те, заради чого хочеться жити, створювати і плідно працювати щодня.
– Що для вас означає ця звитяга?
– Будь-яка мета, що супроводжується щоденною роботою, жагою і захопленістю, буде реалізована! Ніколи не треба мати сумнівів і боятися!
– Кому присвячуєте свій тріумф?
– Своєму наставнику та чоловікові – Сергію.
– Які плани будуєте на майбутнє: захист титулу чи нові звання?
– Я стану першою в Україні абсолютною чемпіонкою, я це відчуваю. Я цього дуже хочу.
– Ваш шлях до чемпіонства дуже незвичайний: ви почали займатися боксом тільки після початку повномасштабного вторгнення і вже стали чемпіонкою світу. Коли ви вирішили зайнятися боксом і що стало поштовхом?
– Я почала займатися боксом одразу після переїзду до Києва у 2022 році. Поштовхом стала війна і розуміння того, що не можна відкладати свої задуми.
Анастасія впевнена, вона у тій формі, яка дозволить стати абсолютною чемпіонкою світу. Фото: інстаграм Анастасії Петренко
Обожнюю надійний захист і мінімум пропущених ударів
– Ви прийшли у бокс хоч і з іншого силового виду спорту – карате, але досить пізно. Це впливає на вас емоційно?
– Позитивно впливає, так як я зрілий і загартований атлет. Я не боюся труднощів і випробувань. Я знаю, що «чим важче – тим краще». Вважаю свій вік і свій стан своєю перевагою.
– Яким чином ваш досвід у карате допомагає вам у боксі?
– Допомагає досвід переможця. Я була однією з кращих у карате, тому що завжди досягала своїх цілей.
– Що найбільше приносить насолоду у боксі?
– Відчуття спокою і задоволення після важкої роботи. Бокс – це досить складний і ризикований вид спорту. Мені подобаються мої зміни навіть у повсякденному житті. Я стала ще більш витривалою і впевненою. Це чудово, це надихає і дуже мотивує.
– Ви проводите спаринги з чоловіками. Як це впливає на ваш рівень у боях проти жінок?
– Я їх не боюся. Жінок (сміється. – Авт.). Але з хлопцями треба боксувати обережніше, ніж із жінками. Це впливає на якість захисту. І це добре – я обожнюю надійний захист і мінімум пропущених ударів.
– Чи відчуваєте страх перед поєдинками і як з ним справляєтесь?
– Відчуваю скоріше хвилювання. Допомагає глибоке дихання, музика, спілкування з тренером.
– Що ви робите в моменти, коли відчуваєте, що втрачаєте лідерство в бою?
– Починаю ще більше концентруватися і зосереджуватися. Одразу орієнтуюся на слова тренера – це мій орієнтир.
– Як би ви описали період життя після переїзду з Херсона до Києва ще на початку війни, що було найскладніше тоді?
– Це дуже важко описати, тому що цей період дуже болючий. У нас був свій мікросвіт, налагоджений роками побут, свій тренувальний зал. Але… Ми просто в перший день війни сіли в машину, взяли мінімум необхідних речей і поїхали. Найскладнішим був перший місяць і усвідомлення того, що життя вже буде іншим.
– Що залишається «за лаштунками» для глядачів у професійному боксі?
– Травми, сльози, тимчасова втрата віри, крики тренера (сміється. – Авт.).
– Вас тренує ваш чоловік. У чому сила вашого союзу?
– У повній синхронності, відсутності зайвого і в повному фокусі. У нас бувають іноді конфлікти, але вміємо їх вирішувати. Це так само, як знаходити вихід із ситуацій у бою, коли починаєш «здавати» позицію.
Першого дня повномасштабного вторгнення родина Петренків сіла в машину і поїхала в інше життя. Фото: інстаграм Анастасії Петренко
Син Яніс – це мій другий наставник
– Як ви знаходите баланс між професійним боксом і материнством?
– Я вважаю, досить успішно, тому що Яніс – це мій другий наставник. Йому 9 років. Він у боксі вже довше, ніж я. Яніс почав займатися з батьком, коли йому було всього 2 роки. Він добре розуміє, що таке спорт. Іноді я жертвую часом, який могла б провести з сином. Але коли немає підготовки, я, навпаки, можу більше часу приділити материнству.
– Чи розрізняєте ви себе як спортсменку і як людину поза рингом?
– Так, у житті я дуже спокійна і добра.
– Чи цікаво вам розвивати себе через фотосесії та медіаактивність?
– Я сподіваюся, що цього року ця сфера буде більш активною. Мені б дуже хотілося бути більш відомою і доносити свої найкращі ідеї у світ.
– Чи розглядаєте ви соцмережі як частину свого особистого бренду?
– Так, соцмережі – це хороша можливість просувати себе і те, чим ти займаєшся. Наш спортивний зал Petrenko Top Gym – це вже як бренд. Моя власна сторінка також має свій стиль і передає мою унікальність. Я б хотіла більше ділитися корисним контентом.
– Про що мрієте?
– Мрію прожити своє найкраще життя. Мрію про завершення війни і мир у моїй країні. Мрію зробити внесок і вписати своє ім’я в історію. І мрію ніколи в собі не сумніватися!
Анастасія, її чоловік Сергій та син Яніс – родина боксерів. Фото: інстаграм Анастасії Петренко