7 континентів, 7 марафонів, 7 днів: як українець Максим Кривенко пробіг по земній кулі

Фото: інстаграм Максим Кривенко

Максим Кривенко став частиною історії глобального спорту, вдало завершивши неповторне змагання – World Marathon Challenge. Лише за тиждень спортсмен здолав сім класичних марафонів на семи відмінних континентах. Щодо організації цієї екстремальної ініціативи та які труднощі трапилися першому українцю у «Клубі 7 континентів» – читайте у статті Коротко про.

“Зможу, однак не хочу бігти понад 42 кілометри”

– Максиме, як ви дійшли до задуму пройти 7 марафонів на 7 континентах за тиждень у заході World Marathon Challenge?

– Існує безліч подібних особливих стартів, але вони здебільшого ультрамарафонські. Я марафонець-любитель. І 42 кілометри – це моя улюблена дистанція. Я ніколи не збирався і не збираюся бігти більше. Я здатен, але не хочу виходити на «сотки» (100-кілометрові забіги), на добові старти або ще довше. 42 км – це моя дистанція. Це раз. І два, на мою думку, старт «7 марафонів на 7 континентах за 7 днів» хоч і ризикований, але цим і приваблює. Навіть відвідати всі 7 континентів рейсовими літаками – важко, а беручи до уваги Антарктиду – нереально. Тому я хотів це зробити і стати першим українцем, який це зробить. Власне, так і виникла думка. Потім – подав заявку, її схвалили.

По правді кажучи, у нас є багато марафонців, котрі зробили б це якісніше за мене. Просто так вийшло, що я зробив це першим. Кожен, хто там був, за винятком мене, – певна відома персона. Там були чемпіони, професійні ультрамарафонці, людина з Португалії, котра пробігла 850 марафонів. А я там був просто звичайним марафонцем.

– Як за тиждень можливо побувати на 7 континентах?

– Усе розплановано посекундно. Місце зустрічі учасників було у Кейптауні, у Південній Африці. Звідти на перший старт до Антарктиди летіли вантажним військовим літаком, оскільки там немає можливості сідати цивільним авіалайнерам. Звідти ми повернулися до Кейптауна, де відразу був другий старт. А далі ми одним літаком, більш-менш комфортним, літали до інших куточків світу. Графік був таким: приземлялися в аеропорту, добиралися до місця старту, швидко готувалися, стартували, очікували на останнього учасника. Я фінішував не останнім. Була можливість подивитися навкруги. Згодом відправлялися до аеропорту і фактично жили між забігами у літаку. Їли, спали, чистили зуби, розв’язували побутові питання. Наче космонавти: тиждень на висоті 10 тисяч метрів. Під кінець з Маямі вже роз’їжджалися хто куди. Більшість учасників – американці, їм було легше. Я підрахував: приблизно 90 годин я перебував на висоті.

– Ви пробігли по 42 км 195 м в Антарктиді, Африці (Кейптаун), Австралії (Перт), Азії (Дубай), Європі (Мадрид), Південній Америці (Форталеза) і Північній Америці (Маямі). Де було найскладніше?

– У цього старту три труднощі. Не можу стверджувати, що я був цілком готовий, але розумів, що ці складнощі будуть. Перше – це відновлення. У літаку під час польоту ти не можеш добре відновитися. Після класичного марафону на це потрібно 3–4 тижні. А тут – менше 12–15 годин у літаку. До цього я був підготовлений. Однак я не був готовий до того, що фактично за день до першого старту захворів. І в Антарктиді я біг із підвищеною температурою. Там не так холодно, але був дуже, дуже сильний вітер. Він забирав багато сил, коли доводилося бігти проти нього. В Антарктиді я взагалі не розумів, як почуватимуся далі, адже попереду було ще 6 марафонів.

Третій марафон (в Австралії) був найважчим. Зазвичай змагання відбуваються за температури не вище 24 градусів. А тут ми вийшли з літака – і було цілих 42 градуси. Це середина літа в Австралії, була не просто спека, а пекло. І ми все одно побігли. Було надзвичайно важко на другій половині дистанції. Перегрівання та значна втрата рідини роблять жахливі речі. Але я добіг.

Ну і на завершальному марафоні в Маямі я відчував, що нервова система вже дуже виснажена. І мозок, і руки вже не функціонують. Я не міг змусити себе вдягнути номер і кросівки. Розумів, що це треба зробити, але не міг. Вийшов на старт, коли вже розпочався фінальний відлік. Гадаю, 8-й марафон я б точно не витримав.

– Який континент запам’ятався найбільше?

– Найбільше мене здивував Кейптаун. Це чудове місто. Воно круте, чудове, туди хочеться повернутися. Це ніби південноафриканська Лозанна чи Цюрих. Також вразила Форталеза в Бразилії своєю “біговою” культурою. О 5-й ранку ми стартували, і в цей час на вулиці було повно бігунів. Не уявляв, що Бразилія така «бігова». Австралія – дійсно зелений континент з унікальною природою, бачив там багато дивовижних птахів. Кенгуру не бачив, повз не пробігали.

В Австралії спортсмени вийшли на старт за температури +42 градуси. Фото: інстаграм Максим Кривенко

Справжній марафон починається після 30–35 кілометрів

– Як часто на дистанції виникала думка «я більше не можу»?

– На кожному старті з’являється критичний момент, але таких думок у мене немає. З’являються саркастичні думки про себе: «Ось воно, настав час показати, що ти можеш». Я так сміюся з себе. Критичної слабкості на дистанції в мене не було.

– Що ви робите, коли тіло вже знесилене, а ще бігти й бігти? Як змушуєте себе рухатися далі?

– Гадаю, кожен марафонець почувається по-різному. Я трохи кепкую з себе. Це мить істини, коли ти втрачаєш відчуття минулого чи майбутнього. Це саме «мить». І саме в моменті ти усвідомлюєш, що тут сам собі можеш щось довести, поговорити і дати оцінку. Це дуже цінні моменти. І в такі хвилини я кажу собі: «покажи, на що ти здатен». Реальний марафон і стартує після 30–35 кілометрів, це і є найцінніше.

– Що означає для вас це звершення? Адже у світі небагато атлетів, здатних на подібне.

– Я не називаю це «звершенням». Для мене це процес: тренування та участь. Навіть коли прибігаєш з особистим рекордом – це процес. Марафонський біг сильно впливає на сприйняття світу і себе в ньому. Але сам собі я нагороди не вішаю. Хіба що за внутрішню силу, коли не здаюся в критичні моменти. Хтось говорив, що коли ти на межі – ти показав лише 40% своїх можливостей. І це правда. Коли здається, що ти на межі, ти можеш значно більше. Я проходив це неодноразово.

Бігти марафон – це насолода!

– Як відновлювалися після завершення челенджу?

– За два тижні після цього я провів тільки 2–3 пробіжки. Бігти не хотілося. Саме нервова система дала збій. Було погіршення емоційного стану, почувався недобре саме ментально, не фізично.

– А як готувалися до рекорду?

– Восени я активно стартував, був у формі. Я любитель, але тренуюся з наставником. Ми підкоригували підготовку: якщо зазвичай у суботу пробігаєш «тривалу» на 30–35 км, то перед рекордом я бігав три дні поспіль – п’ятницю, суботу та неділю по 30–35 км. Власне, біг на втомлених ногах допоміг підготуватися фізично. Порівнюючи з іншими учасниками я був у хорошому стані.

– Чому взагалі вирішили за це взятися? Звідки стимул?

– Усі, хто бігає марафони, роблять це, тому що їм це до вподоби. Ніхто не примушує. Є стереотип, що марафонці – це дуже дисципліновані та сильні духом люди. Але це не так. Бігуни роблять це із задоволенням. Це робить життя емоційно насиченим та збалансованим. Тому для тренувань мені стимул не потрібен. Ідея цього старту – вона приємно хвилює. Звичайний марафон – це важко, а 7 марафонів – ще важче. Це відчуття, що у твоєму житті буде щось тяжке, але незвичайне. Ти сам цього прагнеш.

В Антарктиді було не дуже холодно, але заважав бігти зустрічний вітер. Фото: інстаграм Максим Кривенко

Уроки фізкультури зробили мене щасливою людиною

– Чим займаєтеся поза спортом?

– Мені поталанило: я працюю у тій же сфері, де бігаю. Я засновник компанії Newrun, яка організовує марафони та напівмарафони по всій країні («Нова Пошта марафони», МХП-марафони та ін.). Це можливість бути в колі тисяч радісних людей. Крім того, я є радником міністра молоді та спорту і заснував ГО «Здорова Україна», яка поєднує експертів із дитячого спорту. Наша ціль – впровадити нову модель фізичного виховання у школах. Провівши все життя у спорті, я знаю його зсередини – від освіти до олімпійського рівня. Хочу змінити шкільні уроки фізкультури, тому що це основа для масового та професійного спорту. Саме уроки фізкультури свого часу зробили мене щасливою людиною.

– Що порадите новачкам?

– Головна порада – розпочинати першу пробіжку з тренером. Чимало людей вважають, що наставник потрібен лише профі. Насправді новачки роблять безліч помилок у темпі та дистанції, через що отримують негативні враження і думають, що біг – це не для них. З професіоналом усе буде по-іншому. Я бачив багато випадків, коли людина сьогодні ледь пробігає 2 км, а через пів року впевнено долає 42-кілометровий марафон.

 – Про що мрієте?

– Ті, хто був у марафонській спільноті, знають, що це дуже позитивні, відкриті та доброзичливі люди. Я мрію, щоб більшість українців були такими ж до себе та оточуючих. Аматорський спорт може в цьому допомогти. Мрію, щоб Україна була наповнена саме такими людьми.

Довідка Коротко про

World Marathon Challenge — всесвітній марафонський проєкт, у якому учасники пробігають 7 класичних марафонів (42,195 км кожен) на 7 різних континентах лише за 7 днів. Це одне з найбільш екстремальних випробувань у світі марафонів: бігунам доводиться поєднувати фізичне навантаження, перельоти через часові пояси, зміну кліматичних умов та мінімальний час на відновлення.