Був зі всіма ввічливий: спокійний пенсіонер-переселенець зарізав п’ятьох сусідів по притулку

Фото: pro.gov.ua

У невеликому селі Судобичі (Рівненська область) його знали як «хорошого дядька Миколу»: непитущий гірник-пенсіонер і чемний парафіянин церкви. Ніхто не міг подумати, що тиха літня людина, яка втратила все під бомбардуваннями на Донеччині, одного разу візьме в руки сокиру і молот, щоб звести рахунки зі своїми товаришами по біді. Що за «особиста кривда» змусила найбільш адекватну, на погляд жителів села, в цій переселенській спільноті людину перетворити притулок на місце кривавої розправи – з’ясовувала журналістка Коротко про.

Відвідував церкву, вигулював сусідського пса

Сокира – річ у господарстві необхідна. Особливо, якщо опалювати дровами піч. Таке опалення і було в закритій минулого року через оптимізацію школі в малесенькому селі Судобичі. Замість цього вона минулого жовтня стала прихистком для семи переселенців – шестеро з Донецької області та одна жінка з Кіровоградської. Щоб зігріти нову оселю цією старенькою, обмотаною синьою ізоляційною стрічкою та мало придатною для рубання дров сокирою, 72-річний дядько Микола з Добропільського району на Донеччині і колол дрова для печі.

А потім зарізав своїх сусідів – двох чоловіків і трьох жінок.

Дядька Миколу в селі ще з осені знав, як то кажуть, кожен пес. Навіть діти називали добрягою. З усіма був люб’язний, любив поговорити, посміятися. Незважаючи на поважний вік, був міцної статури та жилавий. Дядько Микола після приїзду сюди говорив, що хотів саме на Рівненщину – нібито, йому тут все до вподоби, люди в тому числі. І умови більш-менш: у школі жили лише ці сім осіб, у кожного своя кімната.

Регулярно до школи навідувалися місцевий поліціянт і староста. Подивитися, що і як, чимось допомогти по господарству, щось привезти. Ось нещодавно привезли пральну машину, яку для переселенців придбали місцеві підприємці.

– Вони так раділи, – відзначає Коротко про один з місцевих жителів. – Микола розповідав, що все життя працював на шахті. Сім’ї він не мав, родичів теж. Все майно втратив під час обстрілу – посеред ночі почалася пожежа. Ходив до церкви щонеділі, вигулював у селі песика однієї із сусідок, вона теж переселенка. На відміну від місцевих чоловіків-сусідів, до рота не брав жодного спиртного напою, навіть не курив. Загалом скарг на нього ніколи не надходило, і він не був прискіпливим пенсіонером – теж ні на кого не скаржився.

– Ми всі шоковані, як таке могло трапитися, – зазначають представники місцевої влади. – Там ніколи не було жодних конфліктів, криків чи сварок. Так було тихо і по-сімейному, що навіть не всі місцеві знали, що тут проживають переселенці. Це все спокійні люди, пенсіонери. Такі інтелігентні. Їм допомагали, вони нічого не потребували.

Поширюються чутки, що розбіжності всередині цієї невеликої спільноти все ж таки були. Немає диму без полум’я. Але про них ніхто не чув, вони ні з ким не ділилися. До поліції не скаржилися, хоча їх додатково опитували, чи не в образі хто.

– Коли там бували представники влади, Микола не зачинявся в кімнаті, завжди виходив, тому не можу сказати, що він уникав інших, – міркує наш співрозмовник. – Якщо ти ображений на інших, то взагалі не хочеш цих людей бачити і з кімнати не виходив би, вірно? А те, що кажуть, що він голодував, з ним їжею не ділилися – неправда. Коли туди заходили після вбивства, там були продукти. Все, що потрібно, було.

Зброя вбивства – сокира. Її колишній шахтар акуратно поставив поряд із вхідними дверима. Фото: pro.gov.ua

Удари наносив по голові

Те, що затриманий нібито вів відокремлений від інших спосіб життя і майже ні з ким не розмовляв, як пишуть в інтернеті, явно суперечить тому, що в селі дядька Миколу знав кожен. Село невелике, але кілька сотень людей набереться.

– Він на якогось відлюдника чи ображеного не був схожим, і не нарікав, – зауважують місцеві. – Усміхався, якби йому було погано, навряд чи був би таким привітним. Можливо, вони мали всередині якісь розбіжності. Але іншим вони говорили, що у них все завжди добре.

Того дня, коли рано вранці чоловік накинувся на сусідів із сокирою та молотом, з усієї громади залишився живим лише один чоловік. Бо в цей час лежав у лікарні – проблеми з ногою. Решта померла.

Кров на стінах зі свіжим ремонтом – його тільки нещодавно зробили, двері з величезною прорубаною дірою і прихилена до стінки закривавлена ​​сокира – це те, що побачила поліція в приміщенні школи.

За чутками, удари він наносив переважно по голові.

– Чула, що одній жінці він практично відрубав голову, а старого Юрія з Краматорська вдарив сокирою в спину, – розповідає одна з місцевих мешканок.

Шість переселенців оселилися у цій школі минулої осені, ще одна жінка приїхала згодом. У школі кожен мав свою кімнату. Фото: pro.gov.ua

Вважали кращим з усіх, хто жив у школі

Дядько Микола, коли приїхала поліція, стояв біля вікна і вдивлявся в далечінь.

– Бачив його, коли виводили в наручниках – спокійно поводився, виглядав, як завжди, не скажеш, що в стані шоку чи люті, – знизує плечима один із місцевих жителів. – Що з ним сталося, невідомо… Він був дуже адекватним, добрим, я б навіть сказав – кращим з усіх, хто там був. Один із чоловіків, які там жили, вживав спиртне, можливо, це й спровокувало конфлікт. Від решти ніколи запаху алкоголю не було.

Переселенці не були наодинці самі із собою. Їх, як запевняє влада, дійсно часто відвідували. Той же місцевий поліціянт – допомогти по господарству, полагодити щось чи відвезти когось до лікарні. У однієї з жінок були проблеми з очима, в іншої – з тиском.

– Вони ж не місцеві, не знали навіть, як туди дістатися і де та лікарня, та й у віці люди, ось їм і допомагав і поліціянт, і наш староста, – зауважують місцеві. – Викликів поліції сюди не було.

Про бійню у школі села Судобичі правоохоронцям повідомила працівниця соціальної сфери. Їй нібито встиг зателефонувати хтось із поранених.

Під час затримання «дядько Коля» опору не чинив, поліцейських дочекався на місці злочину. Фото: pro.gov.ua

Школу опечатали

Для цих людей Рівненська область розкрила обійми у жовтні минулого року. За їхніми словами, евакуаційний потяг вивіз їх з пекла. Від їхніх будинків залишилися самі лише спогади. Розуміючи їхній стан, люди побігли до них із консервацією, картоплею, салом, молоком – у кого що було. З місцевими подружилися. Жінок описують як приємних і доброзичливих.

Загиблим чоловікам 60 і 68 років. Жінкам, за нашими даними, колишній інженеру-будівельнику Євгенії з Костянтинівки та експрацівниці науково-дослідного інституту Альбіні, яка приїхала теж звідти, 78 та 81. Ще одній загиблій – 56, вона з Кіровоградської області.

Зараз школа стоїть опечатаною. Єдиний, хто залишився живим, все ще перебуває в лікарні.

Ховати загиблих будуть за рахунок громади в цьому ж селі – коли тіла віддадуть після експертизи.

Офіційно

– Затриманий раніше не судимий, на момент вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння не був, – відзначають в Рівненській обласній прокуратурі. – Свій вчинок пояснює особистою кривдою на сусідів. Згідно з рішенням суду, утримується під вартою. Поки що встановлюються всі обставини, призначені експертизи, серед них – і психолого-психіатрична.