Фото: npu.gov.ua 20minut.ua
Нещодавно у Вінниці було затримано 66-річного засновника християнського реабілітаційного центру, якого підозрюють у систематичних сексуальних злочинах проти неповнолітніх. Ці протиправні дії тривали не короткий період, а цілих 15 років. Які деталі відомі про цю шокуючу справу, чи можна вважати її поодиноким винятком, і чому насильство щодо дітей може залишатися безкарним тривалий час – у матеріалі Коротко про.
У центрі діти проживали, навчання проходило в школі
Заклад, про який йдеться у матеріалах кримінальної справи, був заснований у 2000 році як Вінницький християнський інтернат для неповнолітніх сиріт. Мережа таких приватних установ в Україні почала активно розвиватися наприкінці 1990-х років з метою подолання проблеми дитячої безпритульності. У цій ініціативі брали участь представники протестантських церков. Засновник вінницького християнського інтернату належав до однієї з таких конфесій. За інформацією видання «20 хвилин», мова йде про Миколу Пахнюка, який у 1997 році зареєстрував ФОП, що займався обслуговуванням та ремонтом транспортних засобів.
Дитячий притулок неодноразово змінював свою назву та місцезнаходження. У звіті «Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-церковних відносин Вінницької області за 2021 рік» приватний сиротинець згадується як «Вінницький християнський реабілітаційний центр опіки та піклування «Нове життя», який належить до релігійної громади євангельських християн-баптистів (ЄХБ). 2021 рік став останнім для притулку, який фактично вже не функціонував. У місті поширювалися чутки про підозри щодо засновника закладу у розпусних діях стосовно дітей та про порушення кримінальної справи. Однак, тоді це не набуло широкого розголосу.
– Я особисто не був знайомий з Пахнюком, але чув про нього різні думки. Зокрема, що він не такий релігійний, як здається, що приводить дітей до церкви на недільні молитви, а сам може кудись від’їжджати. Що кошти на утримання притулку надходять з Австралії. У реабілітаційному центрі діти лише проживали та отримували харчування, навчального процесу не було. Вихованці відвідували уроки у сусідній школі, де вільно спілкувалися з однолітками та педагогами. Тому було тим більш несподівано дізнатися, у чому звинувачують керівника центру, – розповів на умовах анонімності один із представників громади ЄХБ.
У соціальних мережах також зазначають, що центр не функціонував як ізольована спільнота. Дітей з неблагополучних сімей сюди направляла служба у справах дітей, яка також періодично здійснювала перевірки умов проживання вихованців. У 2014 році центр відвідала «дитяча» міліція, щоб обговорити правила безпеки під час літнього відпочинку.
Втім, у коментарях до нещодавніх подій згадується, що інформація про порушення прав дітей все ж надходила, але не мала наслідків.
Першу справу було закрито, але поновлено через суд
У 2021 році центр розташовувався в селі Цвіжин неподалік Вінниці. Саме ця адреса була вказана у заяві матері, яка в березні звернулася до поліції зі скаргою на те, що «протягом літа-осені 2019 року засновник приватної установи «Вінницький християнський реабілітаційний центр опіки та піклування «Нове життя»… вчиняв розпусні дії щодо її малолітньої доньки», – йдеться в ухвалі Вінницького міського суду на проведення обшуку.
Однак, вже у вересні 2021 року справу було закрито. Її поновили в листопаді через звернення потерпілої до суду. Проте, минуло майже п’ять років, перш ніж поліція та прокуратура оприлюднили результати тривалого розслідування. Наразі відомо про 10 потерпілих дівчат, які зазнали сексуального насильства у віці від 7 до 17 років. Правоохоронці вважають, що постраждалих насправді значно більше, оскільки злочини скоювалися протягом 2006 – 2020 років.
«З кожної групи, що систематично збиралася на базі закладу і налічувала від 25 до 50 дітей, чоловік (засновник. – ред.) обирав жертв серед дівчат. Далі він використовував довіру до нього як до вихователя, навмисно залишався з дитиною наодинці та вчиняв насильницькі дії. Місцем скоєння злочинів ставав практично кожен куточок центру: кабінет, кімнати, котельня, туалет і навіть виїзні заходи на природі», – розповів деталі генеральний прокурор Руслан Кравченко.
Правоохоронці також опублікували в мережі свідчення самих дівчат:
- “Він торкався моїх інтимних місць, засовував руку під спідню білизну, спереду, ззаду…”
- “Міг мене за попу щипнути, думаю: може, я собі це вигадую? Хапав за груди…”
- “Бувало, що міг схопити і притиснути до своїх геніталій…”
Дівчата розповіли, що їхній опікун та кривдник умів маніпулювати своїми жертвами, залякував їх, оскільки «знав, що нам не було куди йти», – зазначила одна з дівчат.
Перше повідомлення про насильство було ще в 2019 році. Але винними виявились… діти. Скріншот коментарів з допису нардепки Ірини Борзової про ситуацію з Вінницьким ребцентром..
Будь-куди, аби не в інтернат
– Діти завжди уникають скарг. Це стосується і скарг на батьків. Вони побоюються покарання, бояться втратити добрі стосунки. Зараз усі зосереджені, і це правильно, на проблемі недержавних закладів. Однак, ми маємо схожий скандал із державним Ізмаїльським будинком дитини, який розпочався ще до війни, а щодо директора, який розбещував малих дітей, досі немає рішення суду. Те, що сталося у Вінниці, не є поодиноким і, на жаль, не унікальним випадком, – зазначає експерт з прав дитини Людмила Волинець.
Сексуальні злочини проти дітей існували, існують і будуть існувати, підкреслює Людмила Волинець. Це реальність, якої не слід лякатися, а яку необхідно усвідомлювати, аналізувати та максимально зменшувати. Наразі приватні центри, подібні до вінницького, отримали нове життя, оскільки у 2017 році Україна взяла курс на закриття інтернатів та влаштування дітей у сімейні форми виховання.
– Ми й раніше влаштовували дітей у сім’ї, коли це було можливо. Але є діти, які потребували інтернатного виховання, і ця потреба зберігається. Зараз політика така, що дітей влаштовують будь-куди, аби не в інтернат. Тому організатори сімейного виховання проходять недостатню перевірку, а приватні заклади рекламуються як дуже хороші. Перевірки є неефективними, оскільки проводяться формально, а не для з’ясування реального стану дітей. Нас ще чекають проблеми і з прийомними сім’ями, і з дитячими будинками сімейного типу.
Власне, ці проблеми вже існують. Нещодавно, у квітні цього року, на Прикарпатті було затримано 48-річного батька-вихователя з Херсонської області, який ґвалтував прийомних дівчат, починаючи з 2008 року. Це відбувалося за мовчазної згоди матері-виховательки та при ігноруванні з боку контролюючих органів.
Поговорять – і все вляжеться
Людмила Волинець зазначає, що в контексті кримінальної справи нічого не згадується про посадовців, які влаштовували дітей до християнського центру і які, ймовірно, здійснювали там перевірки, отже, несли пряму відповідальність за добробут дітей. Також відсутня реакція Державної служби у справах дітей або хоча б міркування про запобіжні заходи.
– Ще одна проблема полягає в тому, що у 2016 році прокуратура втратила функцію нагляду за дотриманням прав дітей, залишивши лише участь у кримінальних процесах. Зараз прокуратура змінила свою позицію, розглядає старі справи, і це викликає шок у суспільства. А що відбувається зараз, ми не знаємо. Наша державна система побудована таким чином, що потребує постійного контролю, – переконана Людмила Волинець.
Сьогодні законодавство дозволяє приватним особам, релігійним та громадським організаціям відкривати дитячі притулки, оскільки існує така потреба. Однак, це має відбуватися за умови суворого дотримання державних стандартів функціонування таких закладів.
– Але ці стандарти порушуються, Міністерство юстиції при реєстрації закриває на це очі, і в результаті такі заклади залишаються без належного контролю, а діти – без реального захисту. Хоча насправді вони не почуваються захищеними навіть у власних родинах.
Однак, головне, на чому наголошує наша співрозмовниця, це «ефект сенсації». Поговорять – і все затихне. І нічого не зміниться.