Фото: fakty.ua
Одне з найбільш резонансних політичних убивств трапилося 22 квітня 1998 року. У вантажному ліфті багатоквартирного будинку на столичній вулиці Суворова з шістьма вогнепальними ранами виявили колишнього голову Нацбанку України Вадима Гетьмана. Через чотири роки вбивця назвав себе сам, проте ім’я замовника цього жорстокого діяння досі залишається невідомим.
Про гіпотези розправи над відомим політиком і фінансистом та «сліпі зони» у цій справі – у матеріалі Коротко про.
Поразок не сприймав
У дитячі роки Вадим Гетьман марив про мандрівки, отже після школи подався до Києва вступати на географічний факультет університету. Три «п’ятірки» та «четвірка» гарантували йому перехідний бал, але… не пощастило з походженням. До престижного університету приймали перш за все дітей робітників і колгоспників, а цей юнак походив з учительської, тобто інтелігентної родини.
Але до свого села на Полтавщині юний чоловік не повернувся. На вебсайті Київського національного економічного університету, який носить ім’я Вадима Гетьмана, можна знайти розповідь його дружини про те, як майбутній банкір став студентом. Домігшись зустрічі з міністром освіти, він за його сприяння додатково склав на «відмінно» усний екзамен з математики та розпочав навчання у Київському фінансово-економічному інституті (зараз КНЕУ). Так розпочалася кар’єра особи, котру пам’ятають як ініціатора першого комерційного банку в незалежній Україні, голову Нацбанку, «творця» української гривні, двічі депутата Верховної Ради, співавтора Конституції та ще в багатьох амплуа.
У 1998 році Вадим Гетьман стояв на чолі створеної ним Української міжбанківської валютної біржі та втретє балотувався до Верховної Ради. Однак всупереч очікуванням програв по Тальнівському округу на Черкащині, де здобув перемогу на виборах у 1994 році. Цьому передував неприємний епізод: з великої кількості претендентів на мандат тільки рекламний плакат Вадима Гетьмана був надрукований у траурній рамці.
Як колись юним, 62-річний політик знов не примирився з невдачею. У квітні 1998 року в Тальнівському районному суді вже знаходився його позов про визнання виборів недійсними через численні порушення. Гетьман щиро вірив у сатисфакцію, тому не розформовував свій виборчий штаб. Увечері 22 квітня він зателефонував до голови штабу Миколи Гааги та повідомив, що зараз повертається додому, а завтра прибуде в Тальне. Після цього був убитий.
Народний депутат і ексголова НБУ Вадим Гетьман, тодішній голова Нацбанку Віктор Ющенко та нардеп Володимир Стретович тримають перші монети незалежної України, 1996 р. Фото: ФБ Український інститут національної пам’яті
Політична версія
Ексміліціонер, а пізніше керівник хлібокомбінату Микола Гаага по суті став останнім, хто розмовляв з Вадимом Гетьманом, знав його плани. Будучи особою, наближеною до кандидата в депутати, підприємець був в курсі, що патрон не любив пересуватися з охороною. У правоохоронців були підстави для підозр. Як інформувала «Україна кримінальна», ім’я Гааги як організатора назвав на допиті кілер, затриманий міліцією на підготовці замаху на місцевого кримінального авторитета.
Ближче до кінця літа 1998-го вибухнув скандал: у серпні президент Леонід Кучма призначив Миколу Гаагу головою Тальнівської райдержадміністрації, а на початку вересня йому вручили ордер на арешт та етапували до Лук’янівського СІЗО в Києві. Під час обшуків у помешканні підозрюваного знайшли багато законної та нелегальної зброї, зокрема пістолет ТТ, аналогічний до того, з якого застрелили Вадима Гетьмана.
Існувало припущення, що Гаага міг замовити вбивство Гетьмана на прохання конкурентів – впливовий політик мав усі шанси довести в суді, що вибори в окрузі відбулися з порушеннями. Також активно обговорювалася версія, що ексдиректор хлібокомбінату хотів усунути свідка власних махінацій. Маєток Гааги потопав у розкоші, а на підприємстві була недостача у 14 тонн зерна, про що Гетьман знав і навіть посприяв вигідно пролонгувати борг.
Проте, вагомих доказів причетності Гааги до вбивства фінансиста слідство не виявило. З Лук’янівського СІЗО Миколу Гаагу звільнили під заставу, а згодом, за інформацією ЗМІ, він загинув в ДТП.
Стаття про смерть Вадима Гетьмана в газеті «Дзеркало тижня». Фото: Дзеркало тижня
Фінансова версія
Через певний час після розстрілу Вадима Гетьмана в редакцію “Радіо Свобода” надійшов лист, в якому відповідальність за злочин взяла нікому не знайома «Українська революційна армія», нібито, зробили перше попередження «ворогам незалежності України». Це виглядало тим більш дивним, що Вадим Гетьман мав імідж відданого новій Україні державного діяча та патріота. Зрештою, дійшли висновку, що лист надіслали для відвернення уваги слідства.
Одна з економічних гіпотез була пов’язана з тим, що Вадиму Гетьману могли помститися за історію з банком «Україна», який втратив на недбалій оборудці еквівалент 25 мільйонів доларів, з чого розпочалися всі проблеми фінустанови, котрі завершились банкрутством. Перевіряли контакти з російськими олігархами, зацікавленими у переділі фінансового ринку України, який контролювала «група Гетьмана».
Але найбільш правдоподібною здавалася версія, що колишнього голову НБУ міг замовити експрем’єр-міністр Павло Лазаренко, чию персону вже пов’язували з розстрілом у Донецькому аеропорту бізнесмена Євгена Щербаня (1996 рік). У 2002-му тогочасний заступник генпрокурора Микола Обиход повідомив на пресконференції, що обидві жертви були перешкодою у просуванні інтересів колишнього голови уряду. За вбивство Гетьмана з підконтрольних Лазаренко рахунків було сплачено 850 тисяч доларів, за Щербаня – більше 2 мільйонів.
Але спочатку в одному з луганських генделиків трапилася бійка, котра дала резонансній історії різкий поворот.
Могила Вадима Гетьмана на Байковому кладовищі в Києві. Фото: uk.wikipedia.org
Що розказав Сергій Кулєв
За хуліганство із застосуванням зброї навесні 2001 року міліція затримала такого собі 33-річного Сергія Кулєва. Відбувши рік з призначених судом трьох з половиною, він раптово зізнався, що є членом кривавої «банди Кушніра», на рахунку котрої десятки вбивств, і особисто був виконавцем розстрілу Вадима Гетьмана. Замовлення отримав через посередників та мав напарника – Степана Ільченка.
22 квітня 1998 року Кулєв та Ільченко переодягнулися в жінок та цілий день демонстративно вешталися біля будинку, де мешкав Гетьман. Отримавши сповіщення, що фінансист їде додому, Кулєв дочекався його на сходах, звірився з фотографією та зробив в спину п’ять пострілів, коли той зайшов у ліфт. Шоста куля була «контрольною» – у скроню.
Кулєв запевнив, що зі слів одного з посередників – Валерія Пушнякова – чув, що очільнику бандугрупування Євгенію Кушніру вбивство замовив Павло Лазаренко. Однак свідчення Пушняков дати вже не міг – сам був убитий в листопаді 1998-го, загадково зникли Степан Ільченко та ще один співучасник злочину.
Попри складну доказову базу, у квітні 2003 року Кулєва засудили до довічного ув’язнення.
Сергій Кулєв під час суду. Луганськ, квітень 2003 року. Фото: jnsm.com.ua
Заявив, що обмовив себе
Після перемоги Помаранчевої революції Сергій Кулєв несподівано подав до Верховного суду клопотання про перегляд його справи на підставі того, що збрехав на себе та інших під жорстким впливом. Начебто слідчі погрожували вбити всю його сім’ю, і тому він не мав іншого виходу, як дати свідчення, які вимагалися. Про Павла Лазаренка теж нічого не знав, просто сказав, що йому наказали.
Проте, заяві в’язня не дали хід, у 2005 році було проігноровано і його прохання про помилування. Кулєв залишився в секторі для довічників у Бердичівській виправній колонії та, скоріш за все, знаходиться там досі.
До подій 1998 і 1996 років спробували повернутися за часів Віктора Януковича. У грудні 2011 року заступник генпрокурора Ренат Кузьмін заявив, що гроші за вбивство Гетьмана і Щербаня надійшли кілерам «з рахунків Лазаренка і Тимошенко”. Однак ані лідерка «Батьківщини», ані Павло Лазаренко не отримали офіційної підозри у замовленні гучних вбивств. Лазаренко через свого адвоката зробив чергову заяву, що Гетьмана і Щербаня на нього «навішують» і подібні звинувачення не мають під собою жодного підґрунтя.
Зважаючи на те, як плине час, в цій кримінальній драмі не буде поставлено фінальну крапку.