Фото: nus.org.ua Підпишіться на нас в Google додати зараз
У Верховній Раді очікує на розгляд законодавча ініціатива, суть якої викладено одним реченням. Однак, у ньому зосереджено стільки страждань, любові, відчаю та хоробрості, що вистачило б на безліч історій. Йдеться про жінок, які залишилися наодинці з дітьми, котрі мають інвалідність, і які з неймовірними зусиллями несуть цей тягар, оскільки чоловіків не звільняють з військової служби. Водночас, цивільним батькам дітей з тяжкими хворобами легко надається відстрочка від мобілізації. Чому виникла ця нерівна юридична ситуація, як почуваються матері, чий чоловік-військовий не може допомогти, досліджувала журналістка Коротко про.
Усе життя змінилося за одну ніч
– Нам навіть погрози надходили від військової частини через те, що ми привертаємо увагу до проблеми, – розповідає Олена з Харківщини (з міркувань безпеки ми змінюємо деякі імена). – Але ж у багатьох родинах ситуація просто критична.
Чоловік Олени брав участь в АТО, потім служив за контрактом.
– Контракт мав закінчитися у 2022 році, ми чекали на дитину, сподівалися, що він звільниться, у нас почнеться нормальне цивільне життя, але сталося інакше. Чоловіка залишили на службі.
Олена зазначає, що син народився цілком здоровим.
– Все наше життя змінилося за одну ніч, коли біля нашого дому впав ворожий дрон. Син, якому тоді ще не виповнилося й двох років, отримав травми. Після цього ми рік намагалися зрозуміти, що з ним сталося.
Медичні висновки були невтішними. У сина виявили нецукровий діабет центрального походження, який трапляється в однієї людини з 25 тисяч, МРТ також показало туберозний склероз – ще одне надзвичайно рідкісне захворювання.
– На початку 2025 року ми отримали статус дитини, яка постраждала внаслідок дій РФ, та інвалідність. Я почала домагатися звільнення чоловіка, бо залишилася абсолютно сама – жодних дідусів, бабусь, жодних родичів поблизу. До того ж, лікарі, які ведуть таких дітей, як наші, часто вимагають дозволу обох батьків на медичні процедури. У нас дуже уважний, дуже чуйний, дуже люблячий батько. Він намагається всіляко мене підтримувати, але його немає поруч.
Олена не має можливості влаштуватися на роботу. На дитину вона отримує трохи більше 1000 гривень, заробіток чоловіка в армії мінімальний – 21 000. У їхньому районі не функціонують державні дитячі садки, а приватний коштує від 22 000 грн.
– А дитина потребує цілодобового догляду, суворого погодинного прийому медикаментів. Обстеження, аналізи, реабілітація – це також постійний процес, і все це лягає на мене. А ще життя триває. Я чекаю на другу дитину, не уявляю, як це буде, коли вона народиться. Ми завжди мріяли про двох дітей і не хочемо відмовлятися від цієї мрії. Якби чоловіка звільнили, він би міг більше заробляти, допомагати та брати участь у вихованні. Де справедливість, що цивільним надають це право, а військовим – ні?
Порівняльна таблиця до законопроєкту №15057. Батьки просять змінити всього один рядок
Мама завжди зобов’язана
До травня 2024 року, коли набрав чинності закон про посилення мобілізації, батьки дітей з інвалідністю, які були військовими чи військовозобов’язаними, мали однакові права – могли отримати як відстрочку, так і звільнення зі служби.
– Щодо військовозобов’язаних все залишилося без змін – сам факт наявності неповнолітньої дитини з інвалідністю є підставою для відстрочки, незалежно від того, чи є у дитини, окрім матері, бабусі та дідусі. Для військових право на звільнення обмежили – їм можуть затвердити рапорти лише за умови, що дитина з особливими потребами не має інших осіб, які зобов’язані її виховувати. Таким чином, усі, хто пішов добровольцем, знаючи, що зможе звільнитися, якщо дружині буде складно, або батьки, чиїм дітям інвалідність було встановлено після травня 2024 року, опинилися в юридичному глухому куті. Адже мама завжди зобов’язана займатися вихованням. Якщо у дитини є мама, звільнитися неможливо, – коментує адвокат Дар’я Тарасенко.
Юристка наголошує, що закон взагалі не враховує, чи виконує мати свій обов’язок, чи здатна вона фізично це робити, чи не розривається вона між хворою дитиною і другою здоровою, про яку також необхідно належно дбати.
Якщо ж матері немає – вона померла або позбавлена батьківських прав – військовий може звільнитися на інших підставах, тут навіть дитині не потрібно мати інвалідність. Саме діти з особливими потребами та матері, які перебувають поруч із ними, наразі є особливо вразливими. Депутатів просять внести зміни лише до одного рядка в законі щодо права на звільнення.
«Боюся приймати душ, щоб чогось не трапилося»
– Ми не могли отримати відстрочку, бо я оформлювала інвалідність дитини самостійно, коли чоловіка вже мобілізували. Як і всіх – з миттєвим проходженням ВЛК, – розповідає свою історію Наталка з Києва. – Це сталося, коли ми з дитиною перебували на стаціонарному лікуванні для встановлення діагнозу. До ТЦК навіть не було кому відвезти медичні документи чоловіка, це вже потім я шукала юристів, і ми домагалися повторного проходження комісії, щоб йому визначили правильну придатність. Але він все одно перебуває під обстрілами, і це розуміння посилює стреси, які я щодня переживаю.
Наразі дитині Наталки 3 роки, захворювання пов’язане з психіатрією – аутизм.
– Кожен день, спала ти чи не спала, потрібно їхати на корекційні заняття, і не знаєш, як дитина поведе себе в певний момент у транспорті або на вулиці. Ми ще до діагнозу здогадувалися, що з сином щось не так, але коли був чоловік, ми могли одне одного замінювати. Самостійно 24/7 стежити, щоб малюк собі чогось не заподіяв, – це надзвичайно складно. Я навіть душ боюся приймати, добре, що ми живемо на першому поверсі і на вікнах є решітки. Просили перевести чоловіка служити за місцем реєстрації дитини, але згоди не отримали.
У Наталки, як і в Олени, немає ані бабусь, ані дідусів.
– Навіть друзів і знайомих уже немає, бо кому це цікаво. Нещодавно мені стало зле, викликала швидку. Запитала, чи потрібне обстеження. А мені: куди вас з такою дитиною брати… Якщо зі мною щось трапиться, а поруч нікого не буде, що тоді? Держава, надаючи відстрочку цивільним, визнає, що догляд за особливими дітьми має бути розподіленим, а нас, дружин військових, залишає наодинці.
Така ж критична ситуація у Вікторії з Черкаської області. Їхнім двійнятам – дівчаткам – вже 13 років, одна з них від народження користується візком.
– Мій чоловік – добра людина, усім допомагав. А коли його забрали, навіть не глянули на документи, і про нас так само стали забувати. Дехто навіть думає, що ми багаті, раз годувальник у війську. А грошей ні на що не вистачає, бо потрібні і ліки, і підгузки. Підгузків особливо багато, дякую, що волонтери в цьому плані допомагають. Вдвох з чоловіком нам було легко – і в лікарню могли поїхати, і на річку відпочити. А зараз сидимо вдома.
Віка розповідає, що торік мала потрійний перелом ноги – нормально ходити не може, та й хребет почав «сипатися», бо доньку доводиться носити на руках. Раніше це робив батько. Інша донька допомагає, але сама тендітна і маленька. А ще у неї була підозра на онкологію. Добре, що не підтвердилося, але потрібно нове обстеження, а мама не може відвезти її до Черкас – ні на кого залишити дівчинку-інваліда. Навіть якби знайшовся якийсь волонтер, вона чужих до себе не підпускає.
Скріншот з посту Юлії Пилипенко, де вона розповідає про свій протест
За тиждень у СЗЧ виходить більше людей, ніж у війську таких батьків
Щоб підтримати одна одну, жінки об’єдналися в ініціативну групу, пишуть петиції, звернення, листи.
– Одна редакція законопроєкту про звільнення з війська батьків дітей з інвалідністю вже була відхилена, – розповідає лідер групи Валерія Калинич. – Другу редакцію – законопроєкт №15057 – подав у березні цього року народний депутат Дмитро Гетьманцев. Нова хвиля нашої активності почалася після того, як моя подруга Юлія Пилипенко, мати двох дітей з інвалідністю, оголосила голодування. Про це писали ЗМІ.
Валерія зазначає, що до проблеми жінок, які залишилися наодинці з «особливими дітьми», вже привернули увагу у владних колах, але просування законопроєкту про право батьків на звільнення гальмується в Міноборони.
– Міноборони посилається нібито на позицію Мінветеранів, що це призведе до критичного відтоку кадрів із ЗСУ, тобто вплине на боєздатність війська. Але таких родин, за нашими підрахунками, всього кілька сотень. Хто мав можливість – той уже оформив відстрочку, хтось із тих, хто служив, уже загинув, хтось, можливо, не захоче звільнятися, бо має пристойне грошове забезпечення. За тиждень у СЗЧ виходить більше людей, ніж у війську батьків дітей з інвалідністю. Вони аж ніяк не становлять критичної маси.
Валерія підкреслює, що сім’ї, де жінки залишилися сам на сам з серйозними проблемами, позбавлені соціальної підтримки з боку державних установ. Максимум – безкоштовна реабілітація, подекуди можуть запропонувати соціальне транспортування до лікарні. Але ніхто не може замінити маму хоча б на годину-дві, щоб дати їй можливість відпочити і трохи поспати або сходити до магазину, щоб не тягти хвору дитину на холод чи спеку. Соціальні працівники для таких випадків не передбачені, бо ці сім’ї вважаються благополучними.