[Prompt: Step 1: Identify the language of the source text. Step 2: Rewrite the following text in the SAME IDENTIFIED LANGUAGE while preserving the HTML tags exactly as they are. Focus on rephrasing sentences and using synonyms to enhance the uniqueness of the content without changing the original meaning or adding new information. Ensure the core message and ideas remain intact, and do not alter the structure or purpose of the post. DO NOT add your own comments. Remove the prompt and the original text from your answer. ABSOLUTE RULE: The output language must be identical to the source text language. No English in the output unless the source is English.]:
Фото: Фото: Contributor/Getty Images
Останніми тижнями Україна уважно стежить за потенційною загрозою з боку Білорусі. Існує припущення, що Путін може переконати Лукашенка приєднатися до війни проти нашої держави. Однак ситуація не є настільки прямолінійною. Глибокі мотиви білоруського лідера та його інстинкт самозбереження виступають суттєвим стримуючим фактором проти залучення Мінська до бойових дій. Політолог Віталій Кулик детально розповів журналісту Коротко про про це та про можливий розвиток подій.
Білорусь “інтегрована” у конфлікт Росії з Україною, але самостійно воювати не буде
Спікер Політолог Віталій Кулик Фото: suspilne.media
– Між Україною та Білоруссю зараз спостерігаються досить суперечливі відносини. З одного боку, Лукашенко стверджує, що не прагне війни з Україною, а з іншого – вдається до погроз, проводячи навчання з ядерною зброєю. Чи могли б ви пояснити цю ситуацію?
– Білорусь вже стала частиною російської війни проти України, і це очевидно. Водночас, Лукашенко прагне забезпечити безпеку для свого політичного режиму, шукаючи гарантій через переговорний процес в Україні. Третій аспект полягає в тому, що Білорусь, ймовірно, буде використана Росією для створення умов, які дозволять їй отримати вигіднішу переговорну позицію щодо України, можливо, шляхом ескалації.
Зважаючи на це, Лукашенко намагається всіляко маневрувати, але Путін постійно ставить його на місце. Зокрема, нещодавні так звані ядерні навчання є способом Путіна тиснути на Лукашенка, демонструючи йому обмеженість його маневру.
Однак Лукашенко зробив кілька кроків, які свідчать про його бажання уникнути надто тісних зв’язків з Путіним. Це включає спробу відновити відносини зі Сполученими Штатами, знаки уваги між Трампом і Лукашенком, а також обмін ув’язненими з Польщею.
Американська сторона також зацікавлена у відновленні співпраці з Білоруссю, оскільки потребує доступу до калійних добрив, через що з Мінська були частково зняті санкції. Проте, реальний простір для маневру Лукашенка насправді не є надто великим.
Київ чудово це розуміє і постійно дає зрозуміти Лукашенку, що у випадку його втягнення у військову авантюру, перенесення бойових дій на територію Білорусі не становитиме для України значної проблеми. Відповідно, білоруські військові та промислові об’єкти стануть нашою законною мішенню.
– Яку позицію наразі займає Україна щодо Білорусі: розглядає її як противника, нейтральну країну чи посередника?
– Це противник, який перебуває у стані гібридної загрози. Він може легко перейти до відкритої ворожнечі. Однак наразі Білорусь балансує, намагаючись зберегти залишки свого суверенітету і уникнути прямого, відкритого втягнення у війну.
Тому не варто повністю розривати зв’язки з Білоруссю. Щодо збереження дипломатичних відносин, то я розглядаю це виключно з практичної точки зору. Це питання здорового глузду та реальної політики, а не цінностей чи честі.
По-друге, не слід забувати, що через Білорусь існує шлях, яким люди з окупованих територій можуть повертатися в Україну. Я не можу назвати точну цифру, але нещодавно наш омбудсмен повідомляв про 17 тисяч осіб, які повернулися в Україну цим шляхом.
Через цей же канал відбувається повернення ув’язнених. Тому співпраця з Білоруссю, а також з білоруською опозицією, яка, на жаль, не має політичної суб’єктності, є доцільною. Я не в захваті від Тихановської і вважаю, що вона не повинна очолювати білоруську опозицію. Однак, маємо те, що маємо, і це частково пояснює дещо хаотичну політику Києва щодо Білорусі, яка давно потребує більшої чіткості та визначеності.
Позиція України щодо Білорусі стала більш жорсткою після відставки Єрмака
– Уточніть, будь ласка, якої саме ясності бракує.
– Раніше, наприклад, ми мали обмежене застосування санкцій щодо Мінська. Ми не розривали дипломатичні відносини та комунікацію, довго не приєднувалися до тиску на Білорусь. Це було пов’язано не стільки з інтересами України, скільки з позицією колишнього голови Офісу президента Андрія Єрмака, який фактично саботував посилення тиску на білоруський режим.
Я не знаю, чи то Вероніка Феншуй йому нашептала, чи щось інше… Але факт залишається фактом – Єрмак виступав проти більш жорсткого курсу стосовно Лукашенка.
Після його відставки ситуація змінилася. Тепер ми використовуємо досить суворі формулювання і чітко вказуємо на підготовку, яку здійснює Лукашенко. Сподіваюся, ця позиція буде збережена, але без надмірних крайнощів.
– Чи збереглися між Києвом та Мінськом непублічні канали зв’язку, чи вони розірвані?
– Звісно, вони збереглися. У нас є канали зв’язку навіть з Росією, інакше ми б не могли проводити обміни полоненими. Тобто ці комунікації наразі підтримуються на рівні політиків та інституцій. І ці канали зв’язку необхідно зберігати, оскільки це дає можливість вирішувати гуманітарно важливі питання.
– Який сигнал і кому надсилає візит Тихановської до Києва? Адже раніше Київ не спілкувався з нею напряму, і це її перший візит.
– Багато хто скептично ставиться до можливостей Тихановської. Спроби європейців зробити з неї лідера уряду Білорусі в екзилі не зовсім виправдалися. Вона не має достатнього авторитету та підтримки значної частини опозиційного середовища, а її вплив на ситуацію в самій Білорусі є досить умовним.
Вести з нею переговори? Про що – незрозуміло. Це скоріше символічний крок, який демонструє готовність України підтримувати боротьбу білорусів за звільнення від режиму Лукашенка. Це також підтримка Києвом ідеї об’єднання білоруської опозиції під єдиним представницьким центром.
– Чому раптом президент Франції Макрон зацікавився цією темою? Чи є його попередження Лукашенку не встрявати у війну в Україні офіційною позицією ЄС?
– Я вважаю, що це узгоджена з ЄС позиція. Німці та поляки не можуть собі цього дозволити, оскільки мають власні шляхи для переговорів з Мінськом. А Макрон має більше свободи для здійснення необхідного політичного тиску на Лукашенка.
– Чи прислухається сам Лукашенко до рекомендації Макрона не встрявати у війну?
– Гадаю, Лукашенко чує всі ці заяви. Так, він їх чує, але чи здатний він діяти відповідно, чи контролює він свою армію, свої збройні сили, які наповнені офіцерами, завербованими ФСБ? Це питання.
– Ви зазначили, що Лукашенко продовжуватиме намагатися лавірувати між вступом у війну та тиском Путіна. А якщо терпіння Путіна вичерпається, чи вдасться він до заміни Лукашенка?
– Він може вдатися до цього, але тут є свої нюанси. Усунення Лукашенка може посилити внутрішню політичну нестабільність у Білорусі. Тобто знекровлена система білоруської влади без Лукашенка може дати збій. І тут питання, наскільки Росія створила паралельну структуру, на яку вона може спиратися. Знаючи, що у них все робиться непрофесійно, я думаю, що росіяни покладаються виключно на лояльність державного апарату.
А якщо усунути Лукашенка, чи будуть адекватні реакції державного апарату в Білорусі, чи зможе Росія ефективно керувати через цю бюрократію? У мене є великі сумніви щодо цього варіанту. Тому виникає дилема: усунути Лукашенка, але задля чого? Щоб забезпечити безперешкодне входження у війну? Гаразд, росіянам це вдасться, але де гарантії, що не буде саботажу та розвалу фронту з боку білоруської армії? Адже ні білоруси, ні їхня армія не розуміють, навіщо їм вступати у війну з Україною. Тому Москві вигідніше зберегти Лукашенка з його маневруванням для впливу, оскільки він контролює свій бюрократичний апарат.
Це перший офіційний візит Світлани Тихановської в Україну. Фото: Укрзалізниця
Для Лукашенка Путін є ключовим, перебуваючи поруч, а Трамп також важливий, але знаходиться далеко
– Ви згадали про вплив Трампа на позицію Лукашенка. То хто ж для нього зараз важливіший: Трамп, від якого залежить зняття санкцій та економічні преференції режиму Лукашенка, чи Путін, який забезпечує його перебування при владі?
– Гадаю, Лукашенко сам не може дати відповідь на це запитання. Тому що Путін для нього одночасно і важливий, і небезпечний. А Трамп також важливий, але він далеко і не може запропонувати йому багато. Лукашенко перебуває в такому напруженому становищі вже тривалий час і намагатиметься уникати кардинального вибору між Трампом і Путіним. Тому він буде балансувати, і чим довше йому це вдаватиметься, тим краще. Для нього головне – перечекати війну в Україні та зберегти себе.
– Чи усвідомлює сам Лукашенко, що зараз для наших дронів і ракет Білорусь як на долоні, і ми можемо уразити будь-яку точку?
– Останні наради, які Лукашенко проводив з військовими, свідчать про його певні завищені очікування від власної ППО. Але Білорусь ще не стикалася з масованою атакою дронів, і білоруська ППО не здатна впоратися з такими хвилями, які Україна використовує, наприклад, проти Росії. Я згоден з тезою, що Білорусь для нас є прозорою з точки зору можливості ураження. Тому, думаю, білоруські військові це чудово розуміють. Але й Лукашенко не може не розуміти, що якщо Москва та Московська область, а також внутрішні регіони Росії потерпають від наших атак, то що тоді буде з Білоруссю?