Фото: Джеррі Лампен/ANP/AFP через Getty Images)/Нідерланди OUT
У Гаазькій в’язниці 27 серпня помер Ратко Младіч – військовий лідер боснійських сербів, який відбував довічне ув’язнення за численні жахливі злочини, пов’язані з геноцидом та масовими вбивствами. Йому було 84 роки.
Стисло про – про те, як один із найбільш розшукуваних воєнних злочинців Європи переховувався майже 16 років і як був виявлений майже випадково.
Від кадрового військового до ката Сребрениці
Младіч народився 1943 року в Боснії. Батько Младіча, Неджа, був югославським партизаном і загинув у 1945 році, коли синові було близько трьох років. У 15 років він вступив до військового училища, потім закінчив військову академію та розпочав кар’єру в Югославській народній армії. На момент розпаду Югославії на початку 90-х Младіч уже командував корпусом.
Коли 1992 року розпочалася війна у Боснії та Герцеговині, він очолив Головний штаб армії боснійських сербів – Збройних сил Республіки Сербської. Його політичним партнером був Радован Караджич. Разом вони стали двома ключовими фігурами боснійських сербів: Караджич – політичний лідер, Младіч – військовий.
У липні 1995 року сили боснійських сербів захопили Сребреницю, яка була оголошена ООН безпечною зоною. Після захоплення міста, боснійських мусульманських чоловіків та хлопчиків відокремили від жінок, дітей та літніх людей. Майже 25 тисяч осіб вивезли на територію, підконтрольну боснійському уряду. Чоловіків і хлопчиків, що залишилися, понад 8000, солдати Ратко Младіча розстріляли. Події у Сребрениці стали наймасштабнішим масовим вбивством у Європі після Другої світової війни.
З 1992 року Младіч очолював Головний штаб армії боснійських сербів. Фото: GABRIEL BOUYS/AFP via Getty Images
Батьківський пістолет
Зупинити Младіча, який скуштував крові, ніхто не міг, доки його дочка Ана не пішла на останній крок, після якого «Боснійський м’ясник» (таке прізвисько Младіч отримав після Сребрениці) дещо протверезів.
Ані було всього 20 років, і вона тяжко переживала війну та те, що робить її батько. Дівчина зустрічалася з молодим сербським лікарем, який також був завзятим противником Младіча. Наречений поставив Ані умову: або вона зречеться батька, і тоді можливе весілля, або шляхи закоханих розійдуться назавжди. За іншою версією, Ана сама не змогла жити, усвідомлюючи, на кого перетворився її батько. Взявши до рук батьківський пістолет, у лютому 1994 року дівчина наклала на себе руки.
Младіч категорично не хотів пов’язувати смерть доньки зі своєю «діяльністю». Як казали люди, які його знали, він вірив у версії про змову та ворогів. Вже після арешту він просив дозволу відвідати могилу Ани. Суд задовольнив прохання, Младіч пробув на могилі доньки близько пів години.
Мілошевич не прикрив
Ратко Младіча було звинувачено Міжнародним трибуналом ще в липні 1995 року, але це не завадило йому жити звичайним життям, не надто переховуючись.
Після завершення війни він мешкав у Белграді, користуючись протекцією Слободана Мілошевича. Його квартиру на Банова-Чрду охороняли військовослужбовці зі створеного спеціально для охорони генерала підрозділу. Младіч відвідував ресторани, футбольні матчі та грав у теніс.
2000 року Слободан Мілошевич втратив владу та був заарештований. Після видачі Мілошевича до Гааги генерал нарешті зрозумів, що настав час справді тікати. Втік він недалеко: переміщався різними містами Сербії, жив то в орендованих квартирах, то на військових об’єктах. Нестачі у помічниках у Младіча не було: його охороняли виховані ним солдати. На військових об’єктах він переховувався до 2002 року.
Слідкував за пошуками себе по ТБ
У 2002 році Сербія ухвалила закон про співпрацю з Гаазьким трибуналом, і армія перестала приховувати Младіча. Проблемою для нього це не стало – серед цивільних знайшлося чимало прихильників, які надали йому квартири у Белграді.
2006-го добровільних помічників Младіча поменшало. Хтось відійшов у вічність, когось заарештували з різних причин, хтось виїхав у невідомому напрямку. За родиною Младіча аж до далеких родичів посилено спостерігали поліцейські. Власне, лише родичі у генерала й залишились. Вони його ховали у своїх квартирах та забезпечували йому зв’язок із зовнішнім світом – телефонам та інтернету генерал не довіряв, кабельне телебачення називав «годівницею ЦРУ», а от сербське ТБ дивився постійно. Тобто він роками спостерігав по телевізору за людьми, які його розшукували. І навіть знав в обличчя тих, хто займався його пошуком.
Подивився на онуків з вікна
Змінюючи будинки та квартири, Младіч опинився у крихітному сербському селі Лазарєве у Воєводині. Там він кілька років мешкав у будинку двоюрідного брата Браніслава, нічим не видаючи своєї присутності.
2008 року син Младіча – Дарко – приїхав у село з дружиною та дітьми. Поліцейський, який байдуже тинявся сільськими вуличками, побачив, як родина Дарко зайшла в якийсь двір, постояла 20 хвилин біля будинку, а потім просто пішла звідти.
Незвичайна поведінка спантеличила поліцейського. Наступного дня спецслужби під’їхали до цього будинку, увійшли, відчинили одні з дверей кімнати й побачили згорбленого старого, який сказав «Ви знайшли, кого шукали» і представився: «Ратко Младіч».
Йому було вже 69 років, він переніс інсульт, погано ходив, не володів правою рукою після інсульту і виглядав абсолютно не так, як на фото початку 90-х. Якби він не назвався, його не впізнав би ніхто. При затриманні у Младіча були два пістолети, але жодного він не вистрелив. Просто дав себе заарештувати і все.
Він же розкрив таємницю стояння його сім’ї біля будинку: з вікна Младіч просто спостерігав за своїми маленькими онучками, яких давно не бачив. Його дивна сентиментальність і зіграла з ним злий жарт.