Фото: Les Kasyanov/Global Images Ukraine via Getty Images Підпишіться на нас в Google додати зараз
Відхід Михайла Федорова з посади очільника Міноборони виявив глибокий розбрат, що тривалий час назрівав за зачиненими дверима. По суті, зухвала спроба тотальної цифровізації війська зазнала краху через непохитний консерватизм вищого командування на чолі з Олександром Сирським. Виконуючим обов’язки міністра оборони В.о. міністра оборони призначено Євгена Хмару, який раніше очолював СБУ. За словами Зеленського, досвід Хмари в керуванні ЦЗГ «Альфа» СБУ допоможе йому також контролювати внутрішню ситуацію в структурах Сил оборони.
Базуючись на словах гаранта, журналіст Коротко про прагнув з’ясувати, яким повинен бути ідеальний очільник оборонного відомства, аби знаходити баланс між вимогами Генштабу, потребами передової та громадським невдоволенням щодо методів мобілізації.
Для президента – це військовий кризовий менеджер без політичних амбіцій
У період повномасштабної війни вимоги президента до міністра оборони стають суворішими, і керівник Міноборони мусить мати низку особливих якостей.
По-перше, він повинен бути ефективним кризовим менеджером у постачанні армії військовим оснащенням, технікою та особовим складом. Для президента міністр оборони також повинен працювати в повному контакті та взаєморозумінні з військовим командуванням, аби запобігти негативним наслідкам для фронту. Однак, як кажуть, тут виникали серйозні труднощі. Федорів виявився надто незручним для головнокомандувача Сирського.
Як відомо, Михайло Федорів (будучи вихідцем з IT-сфери) намагався впровадити в ЗСУ повну цифровізацію. А український генералітет на чолі з Олександром Сирським, через свій військовий традиціоналізм, нібито не зміг оцінити переваги цієї цифровізації, надаючи перевагу класичним оборонним операціям на фронті.
Окрім цього, одним з головних завдань голови Міноборони є обсяг та оперативність поставок західної зброї. Президент досягає домовленостей на своєму політичному рівні, а міністр мусить втілювати ці домовленості в конкретні цифри та терміни поставок. Потрібна людина, здатна силою долати бюрократію, змушувати приватний бізнес працювати на оборонні замовлення та миттєво масштабувати виробництво дронів, боєприпасів і систем РЕБ.
І, нарешті, головна, але прихована вимога – керівник Міноборони не повинен мати політичних амбіцій, аби глава держави не побоювався конкуренції з його боку. Оскільки у воєнний час президент є Верховним головнокомандувачем і головним джерелом легітимності. Міністр має бути «технократом війни», який не перетворює свої успіхи на особистий політичний рейтинг чи підготовку до майбутніх виборів.
Відставка «цифрового міністра» викликала невдоволення у суспільстві. Фото: ФБ Михайло Федоров
Для військових і для фронту – це головний інтендант, арсенал та годувальник
Для військовослужбовців на передовій, ідеальний міністр оборони – це надійний тиловий постачальник, той, хто забезпечує їх їжею та боєприпасами. Це гарант того, що солдат завжди має чим стріляти, де сховатися, і що його не залишать у разі поранення. І для фронту абсолютно неважлива політична вага, дипломатичні навички чи знання англійської мови міністра оборони.
Для військових міністр оборони має бути гарантом стабільного тилу. Він повинен діяти за формулою взаємин Міноборони та військових: «ви воюєте, я постачаю вам усе необхідне». Причому міністерство має працювати чітко відповідно до запитів з фронту, а не закуповувати техніку та спорядження на власний розсуд. У випадку з Федоровим – це натяк як на його особистий пріоритет цифровізації армії, так і на підхід, незрозумілий генералами.
Крім того, ідеальний міністр оборони в очах самих військових повинен бути людиною, яка знає потреби фронту не зі зведень, а з реального досвіду. Він повинен періодично відвідувати фронтові позиції, щоб краще розуміти потреби військових на лінії зіткнення. І, звісно, він повинен на основі особистого досвіду знати та розуміти психологію військових.
Для головнокомандувача – виконавець запитів Генштабу
Для головнокомандувача, ідеальний міністр оборони – це той, хто бере на себе всю рутинну бюрократичну та економічну роботу, звільняючи час для ведення бойових дій. В ідеальній конфігурації для нього міністр жодним чином не є рівною фігурою. Тим більше, що за давньою традицією міністр оборони в Україні – це цивільна особа, і через свою військову психологію генерал просто не може вважати себе рівним «якомусь цивільному».
Отже, у цьому контексті керівник Міноборони має бути чітким виконавцем усіх замовлень Генштабу за принципом: Генштаб замовляє – Міноборони купує. Міністр жодним чином не повинен ставити під сумнів військову доцільність запитів головнокомандувача. Якщо головнокомандувачу потрібні снаряди калібру 155 мм замість дронів (або навпаки) для конкретної операції, міністр миттєво мобілізує всі ресурси для виконання цієї заявки.
Міністр не втручається в оперативну стратегію, не коментує переміщення бригад, не призначає комбригів в обхід головнокомандувача та не намагається давати поради щодо ведення бою. Його діяльність не дає підстав для медійної конкуренції. Голова Міноборони не повинен змагатися з головнокомандувачем за лайки в соціальних мережах та звання «головного рятівника країни». Його піар будується на збудованих заводах, закуплених ракетах та цифровізації тилу, а не на перемогах на полі бою.
Якщо міністр проводить реформи (як-от цифровізація), він робить це плавно, погоджуючи кожен крок із Генштабом, щоб нововведення не паралізували управління військами в критичний момент. У випадку з Федоровим спостерігається порушення цієї синергії з головнокомандувачем. Міністр вважав пріоритетом цифровізацію армії та війни, а головнокомандувач цього не сприйняв.
Головком Сирський до міністра оборони має свої вимоги. Фото: Ed Ram/Getty Images
Для тилу та цивільних – вирішення проблем із призовом та ТЦК
Однією з ключових проблем наразі є мобілізація та діяльність ТЦК. Дії представників ТЦК викликають обурення у громадськості. Що ж має робити в цій ситуації ідеальний міністр оборони?
Він має вирішувати кризу мобілізації та проблеми ТЦК, зберігаючи жорсткий баланс між правами громадян та обороноздатністю держави. Щодо Федорова, тут склалася парадоксальна ситуація. Він, як головний прихильник цифровізації армії, вивів Сили безпілотних систем на високий рівень, але абсолютно недооцінив цифровізацію мобілізації та вирішення проблем ТЦК.
В ідеалі, міністр оборони в нинішніх військових реаліях має забезпечити 100%-ве переведення процесів надання відстрочок (для студентів, багатодітних, людей з інвалідністю) у цифровий формат через застосунки (на кшталт «Резерв+»).
Ручна обробка паперових документів, яка сприяє корупції та змушує людей тижнями стояти під дверима ТЦК, має бути скасована (благо, цифрові можливості для цього існують). Крім того, очільник Міноборони повинен розробити чіткі цифрові правила економічного бронювання, щоб бізнес розумів критерії, а держава отримувала податки на утримання армії.
Що стосується сумнозвісної «бусифікації», то оцінка роботи ТЦК має базуватися не на кількості затриманих на вулиці людей, а на якості та вмотивованості підготовленого поповнення. І кадри ТЦК слід замінити бойовими офіцерами та солдатами, які зазнали поранень на фронті. Вони розуміють цінність людського життя та мають моральне право спілкуватися з цивільними.
Крім того, у цій сфері міністр оборони має законодавчо закріпити чіткі та зрозумілі терміни служби, правила демобілізації та гарантовані періоди відновлення під час ротацій. Оскільки головний страх мобілізованого – це «квиток в один кінець». І, звичайно, вести чесний діалог із суспільством, роз’яснюючи реальні потреби фронту без маніпуляцій та погроз.
Підсумовуючи та говорячи простою мовою, ідеальний міністр – це той, хто повністю закриває всі питання з фінансами, заводами, західною зброєю та мобілізацією, дозволяючи армії просто професійно виконувати свою роботу на полі бою. Щойно міністр починає грати в політику чи сперечатися з генералами щодо тактики – система руйнується, що й призводить до гучних відставок.