Фото: Contributor/Getty Images
У так званих «возз’єднаних територіях», як у РФ іменують захоплені українські землі, не припиняються зусилля з перетворення дітей на покірне стадо та майбутнє «гарматне м’ясо». Звісно, все це подається під виглядом патріотизму. Коротко про це – про те, як окупанти впливають на свідомість підростаючого покоління.
У ментальну анексію вкладають мільярди
Новини на межі абсурду, що нагадують пропаганду часів Кім Ір Сена, зараз заполонили медіапростір непідконтрольних територій. Приклади: «члени руху “Юнармія” (дитяча військово-патріотична організація під патронажем Міноборони РФ) презентували кошеня Юрію Куклачову, який прибув у гості» або «юнармійці спеціально відвідали Москву і вшанували пам’ять композитора Прокоф’єва квітами» тощо… Такі повідомлення надходять нескінченним потоком, і їхня кількість легко пояснюється.
Загарбані українські території для Кремля нині є головним полігоном для незвичних експериментів над дитячою психікою. Завдання цілком зрозуміле: території можна захопити, але для їх утримання Москва прагне повністю перебудувати світогляд наступного покоління. Тому рівень абсурду та «патріотичного» запалу тут набагато вищий, ніж, скажімо, у Твері чи Тулі. Те, що в РФ запроваджується повільно й формально, у Донецьку, Луганську чи Бердянську нав’язується прискореними темпами.
Для цієї мети Москва розгорнула цілу індустрію, де психіка українських дітей виступає випробувальним полігоном. І, зрозуміло, на кону обертаються запаморочливі суми. Адже це вигідний бізнес для російських чиновників та місцевих колаборантів. Поки «Юнармія» освоює свій мільярд рублів щорічно (а це, на хвилину, до 14 мільйонів доларів), мільйони «розпилюються» через “Фонд президентських грантів” та “Росмолодь”.
Для кураторів з Москви окупація – це ідеальна «сіра зона». Хто перевірить, скільки дітей реально відвідують той чи інший гурток у селі під Маріуполем? Отже, система генерує завищені звіти про стовідсоткову лояльність. Насправді ж цей конвеєр працює вкрай неефективно.
Дітям байдужі «Розмови про важливе»
Навіть після 12 років окупації значна частина дітей з Донецька та Луганська зуміє зберегти нейтральне ставлення до України та Заходу, незважаючи на всі зусилля спеціально надісланих вчителів та інструкторів. Як показало обережне опитування батьків дітей віком від 7 до 16 років, які проживають на окупованих територіях, діти не засвоюють «патріотичну» інформацію на тому рівні, якого прагнуть окупанти.
– Почнемо з «Розмов про важливе» у школах, які є обов’язковими, але жоден вчитель до кінця не розуміє, про що там говорити – проводяться вони лише для галочки. Передбачалося, що на цих заняттях дітям нав’язуватимуть ідеї «великої Росії», але зазвичай це звичайнісінька класна година, додатковий урок або взагалі чаювання та розмови на будь-які теми. Педагоги і так перевантажені нескінченною звітністю, щоб ще проводити уроки, які не входять до їхньої основної діяльності, – розповідає наш співрозмовник Антон, мешканець Донецька.
Продовжуючи тему шкільного життя, варто зазначити, що «парт героїв» та «куточки пам’яті», присвячені випускникам, які вчилися у цій школі та трагічно загинули, облаштовуються лише для вигляду та спокою приймаючих комісій. Для дітей ці імена нічого не означають.
– Я питав у доньки, кому присвячено «куточок пам’яті» з фотографією випускника, який загинув на війні. Моя шестикласниця відповіла, що не знає і не особливо хоче знати, їй байдуже, – додає мешканець Донецька.
Святкування 9 травня чи 23 лютого давно перетворилося на формальність. Про них активно пишуть новинні канали, але насправді це рутинний обов’язок школярів, який вони, виконавши, забувають одразу ж.
Подарунок кошеняти для Куклачова подається як потужна акція «Юнармії». Фото: ТГ-канал ДАН
Військових бояться, а не слухають
Спробу вплинути на світогляд підлітків свого часу зробили самі військовослужбовці. Вони відвідували школи, розповідаючи про «переваги» стати інвалідом заради батьківщини.
– Він приніс пістолет, дозволив потримати. Щось розповідав, але ми погано його розуміли, бо він говорив нечітко, хоч і був у військовій формі. Запитував, що нас цікавить, а ми хотіли запитати, яку суму виплачують у разі загибелі солдата, але було страшно ставити такі запитання, – ділиться на умовах анонімності випускниця однієї з донецьких шкіл. – Було видно, що він намагався агітувати наших хлопців одразу після школи йти воювати, але, по-перше, у нас в 11-му класі всього 5 хлопців, а по-друге, всі вони мали намір виїхати одразу після випуску і навчатися хто де – у «великій Росії» або, хто більш амбітний, – взагалі в «загниваючій Європі». А молодші школярі більше бояться військових, ніж слухають їх.
Інша справа – загони російської «Юнармії» та «Руху перших», які курируються з тієї ж «великої Росії». Оскільки російський «патріотизм» асоціюється з камуфляжем і зброєю, а не з медициною, культурою та освітою, то загони юнармійців легко впізнати за військовою формою та червоними беретами.
На заняттях гуртків дітей навчають крокувати строєм, керувати дронами, збирати та розбирати зброю, надавати першу допомогу при пораненнях та іншим навичкам, необхідним майбутнім солдатам. Також діти доглядають військові пам’ятники, беруть участь у військово-патріотичних іграх на кшталт «Зірниці». І все це – під акомпанемент «патріотичного» виховання, яке, на думку організаторів, повинен пройти кожен свідомий громадянин з юних років.
– «Юнармійці» тримаються окремо, їх рідко побачиш просто на вулицях. Найчастіше вони одягають форму лише для участі у заходах, покладанні квітів чи фотосесіях для ЗМІ. З «Рухом перших» (свого роду гібрид радянських піонерів та комсомольців) ситуація дещо відрізняється. Ця організація відкриває можливості для участі у шкільних конференціях, наукових дослідженнях, творчих проєктах. Багато хто просто змушений записуватися до «перших». Але, звісно, не так масово, як про це заявляється, – розповіла мешканка Донецька Анастасія. – Мені здається, у нас тут не так багато патріотичних рухів, як про них пишуть. Читаєш – ніби всі як один у строю, а насправді – з десяток людей на весь район. Сюди ж ще з Росії приїжджають усілякі «перші» та «юнармійці» «для обміну досвідом», і їх важко розрізнити – наші вони чи ні. Схоже, тут усе робиться для складання звітів та продовження фінансування.
Виїжджають усі, хто може
За більш ніж десятиліття окупації частини Донецької та Луганської областей вони так і не стали «своїми» для Росії, та й сама РФ ставиться до «нових регіонів» дещо зверхньо, розглядаючи їх лише як можливість для контрабанди, відмивання грошей та «розпилу» бюджетних коштів.
Спроби вдавати, що доля дітей в окупації когось цікавить, приречені. Багато батьків усвідомили, до чого ведуть усі ці гуртки та «розмови про головне». Ніхто не бажає робити зі своїх дітей «гарматне м’ясо», тому влітку, після закінчення школи, з цих регіонів розпочнеться відтік майбутніх студентів. Багато хто з них уже ніколи не повернеться.