А що якби історія Свирида Голохвастова розгорталася у 90-ті? Як би тоді виглядали його шлюбні афери? Скоро можемо дізнатися. У Києві тривають зйомки комедії “За двома зайцями. 90-ті” за мотивами п’єси Михайла Старицького. Режисер картини – Аркадій Непиталюк, відомий своєю провокаційною комедією “Уроки толерантності” та серіалом-сагою “І будуть люди”.
Культурна оглядачка Коротко про побувала на знімальному майданчику фільму “За двома зайцями. 90-ті” і дізналася багато цікавих подробиць.
Степан із Schmalgauzen, а Галя – з YAGODY
Ми добре пам’ятаємо фільм 1961 року за цією ж п’єсою, який також знімався у Києві, і де головну роль – “Свирида Пєтровича Голохвастова” – блискуче зіграв Олег Борисов. Чесно кажучи, багато хто про п’єсу Старицького знає саме завдяки цьому фільму. Як не крути, історія культова.
Втім, продюсер проєкту Сергій Лавренюк наполягає: стрічка “За двома зайцями. 90-ті” в жодному разі не є ремейком фільму 1961 року.
– “За двома зайцями. 90-ті” – це наше повернення Старицького та української класики, базуючись не на фільмі Віктора Іванова, а на сучасному прочитанні цієї п’єси та контексті. Від п’єси ми взяли лише скелет, а решта – це абсолютно нова історія з абсолютно іншими сенсами, – каже Сергій Лавренюк.
У чому відмінність? Якщо у старому фільмі сюжет рухала взаємодія сільського та міського населення, яке в ті роки активно стикалося на київському Подолі, то в новій історії буде абсолютно нове історичне тло – буремні 90-ті, в які Україна обирала, з ким розвиватися, у якому напрямку рухатися. Відповідно, в центрі подій – абсолютно оновлені герої.
Головний герой тут уже не цирульник Свирид Голохвастов, а дрібний аферист Слава Хвостов – його грає Олексій Гнатковський. Слава встиг заборгувати і бандитам, і впливовому депутатові Івану Івановичу (Євген Нищук). Щоб врятуватися, герой малює “хитрий” план: одружитися з багатою спадкоємицею Ілоною Сірковою. Однак є перепона – раніше Слава недалекоглядно пообіцяв одружитися з простою дівчиною Галею, а її матуся на те дала добро, бо вважала, що Хвостов заможний.
Але це такий собі логлайн, а насправді за сюжетом у цій історії з’явилася купа нових персонажів і навіть сюжетних ліній, яких не було в п’єсі.
Галю у фільмі грає акторка Софія Лешишак (акторка Львівського театру Лесі Українки та солістка етногурту YAGODY), а її коханого Степана – фронтмен гурту “Шмальгаузен” та актор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Михайло Матюхін. Степан за сюжетом – вуличний музикант, разом із Галею вони співають і на Андріївському узвозі, і в якомусь переході. У їхньому виконанні у фільмі прозвучать кілька пісень. А от Славі Хвостову пісні не знайшлося, хоча Гнатковський сказав нам по секрету, що якби йому доручили заспівати, то він був би не проти.
На жаль, коли оглядачка Коротко про завітала на зйомки, ні Галі, ні Степана там не було. Власне, як і сім’ї Сіркових (читай Сірків). Але ми в курсі, що сучасну Проню – Ілону Сіркову – грає Кароліна Мруга, акторка театру ім. Франка, а її люблячих батьків – неперевершені Леся Самаєва та Олександр Ярема. Сіркови тримають похоронне бюро, тому дають за своєю Ілоною гарне придане.
Звідки в “За двома зайцями” Клара Цеткін
Ну що ж, доведеться завітати на зйомки ще раз. А поки знайомимося з акторами, які грають нових персонажів цієї історії. Ми стаємо свідками знімання сцени в комунальній квартирі, де мешкає Тамара – мама красуні Галі (Олена Узлюк).
На кухні зібралися стара комуністка баба Оля (Олена Хохлаткіна), вчителька Зінаїда (Римма Зюбіна), син баби Олі – тихий алкаш Тимур (Сергій Дитюк). Вони ведуть кухонні політичні бесіди. Тимур потихеньку “накачує” горілку, при цьому рюмку ховає у дитячу автівочку. Баба Оля в цей час люто курить біля вікна, кидаючи недопалки в банку, звідти їх потім вибирає та допалює все той же Тимур.
На героїні Хохлаткіної – синій кремпленовий костюм, який, мабуть, був у кожної радянської жінки у 70-ті, а баба Оля дотягла в ньому до 90-х.
– Справжня “Клара Цеткін”, – з любов’ю шепоче Сергій Лавренюк, дивлячись на Хохлаткіну в монітор, що транслює події на майданчику. – Але ж скільки вона курить, це, мабуть, вже четвертий дубль.
Трохи пізніше ми зустрічаємо Олену Хохлаткіну за лаштунками, і вона незлобливо скаржиться, що в кадрі доводиться стільки курити, що вже на перекур просто так бігати не потрібно. А ще доводиться пити багато води, щоб той нікотин виводити.
Пані Олена вже співпрацювала і з Аркадієм Непиталюком (зіграла невелику роль у серіалі “І будуть люди”), і з Сергієм Лавренюком у його останньому проєкті – фільмі “Всі відтінки спокуси” (там, правда, (спойлер!) її героїню дуже картинно задушили). Цікавимося у акторки, чи велику роль їй “подарували” цього разу.
– Моя героїня – це аналог двох кумів Секлети Лимерихи. Це така алюзія на цих кумів. Моя баба Оля живе все своє життя в комуналці та плаче за Радянським Союзом, – розповідає Олена Хохлаткіна.
– І велика у вас роль?
– Аж на три знімальні дні. Маленька.
– Але вона дуже виразна.
– Дякую. Другий план, але він дуже важливий. Я люблю, коли життя в історії відбувається завдяки другорядним героям. Ми стежимо за головними персонажами, знаємо про хепі-енд чи не хепі-енд, а от другорядні персонажі – вони важливі для тла життя, на якому відбувається історія двох або трьох головних персонажів. Тому я дуже люблю, коли це другорядне тло живе зі своїм характером – це важливо. І це школа акторська, яку повинен знати кожен актор.
У цей момент Хохлаткіну викликають на майданчик, і вона поспішає, навіть недоївши свого обіду.
ДВП-бруківку ще не пофарбували, але Андріївський узвіз майже готовий до зйомок
На жаль, знімальний графік настільки щільний, що нам не вдається поспілкуватися з Римою Зюбіною, власне, як і з режисером Аркадієм Непиталюком, який, здається, працює нон-стоп без обіду.
Зате виконавча продюсерка проєкту Катерина Третьякова розповіла нам про закулісні таємниці. Каже, що локацій дуже багато, але більшість взагалі ще не збудовані. Але Андріївський узвіз уже майже готовий. Він ховається в дальній частині павільйону. Художники фарбують фасади будинків – на одному вивіска “Похоронне бюро Сєркових”. Бруківка узвозу виглядає поки що як “плями” з ДВП, вони ще будуть пофарбовані у чорний колір.
Поряд – декорації автостанції з касами та кафе, а ще десь ховається знаменитий подільський фонтан Самсон, біля якого вже знімали сцену напередодні. А от Андріївську церкву ще не збудували.
Кажу виконавчій продюсерці, що вперше бачу такі декорації в кіно – наче кіно і театр одночасно.
– Мені здається, що вони таки дійсно новаторські і нічого подібного до цього, принаймні в нашому кіно, не було, – ділиться Катерина.
Пізніше продюсер проєкту Сергій Лавренюк пояснив, що задум цих декорацій був обґрунтований кількома мотивами.
– Перший мотив – це те, що Київ дуже сильно змінився з 90-х років, і ми ніби хотіли полегшити собі задачу, та навпаки – зробили складнішою, – зізнається продюсер. – Але ми з самого початку хотіли перейти від реальності до певної фантазійності. Бо наш фільм – це така напівказка. Тобто це декорації, і ми їх обігруємо саме як декорації, пускаючи на знімальний майданчик театр.
Катерина також розповіла, що все на майданчику будується дуже швидко: ще день перед цим комунальної квартири не було, стояли лише чотири стовпчики, а доба минула, і вже все обжите – з меблями та килимами, тобто художники-декоратори працюють у прискореному темпі.
Олексій Гнатковський: “Я з кожним днем починаю все більше вірити у цей проєкт”
А от з Олексієм Гнатковським нам пощастило, виявилося, що він на майданчику зранку, правда, його досі не запросили в кадр. Для актора це важко, бо є небезпека “перегоріти”. Але цей його акторський простій нам на руку, бо нам вдається трохи поспілкуватися.
– Олексію, ваша поява в такому проєкті вельми несподівана. Ви після фільму “Довбуш” здобули імідж досить серйозного та героїчного, а тут Слава Хвостов – аферист з Подолу. І взагалі, кажуть, ви дуже перебірливий з ролями. Чи ви одразу погодилися на роль?
– Ми довго вели переговори з продюсерською групою. Коли мені запропонували цю роль, я достатньо багато часу вагався, тому що це, зрештою, дуже відповідально – робити комедію під час війни. Ні, я розумію, що комедія нині людям потрібна, але яка саме? Бо в комедії важливо не насміхатися зі свого народу, зі своєї історії, з себе, а іронізувати. Це дві великі різниці, і в основі цієї різниці – почуття смаку. І воно в цьому проєкті є. Я, насправді, тішуся, що погодився, тому що тут зібралася дуже достойна команда, прекрасний режисер, чудове суцвіття акторів.
– А ви взагалі любите комедії?
– Я їх люблю і багато в них граю в театрі. А у фільмі мені подобається власне цей персонаж – Слава Хвостов. І ще в історії “За двома зайцями” для мене є два аспекти, на які я сильно зважаю.
Перш за все, старий фільм – чому він став класикою? Як на мене, він є свідченням того, що Україна існувала в той час, коли нам казали, що є лише Радянський Союз і ми поглинені імперією. Адже ми бачимо в старому фільмі 1961 року український Поділ, українських акторів, колоритних саме українських персонажів. Тобто тут мова про нашу самоідентичність в ті роки, коли нам говорили, що нас не було.
А далі мова про 90-ті роки, коли у нас сталося таке роздоріжжя: Україна отримала незалежність шляхом малої крові – насправді буквально задарма, – і ми не знали, що робити з цією незалежністю. І мій герой Хвостенко, який став Хвостовим, для мене є уособленням того українського народу, який не знає, за яким зайцем бігти. Тобто він розривається між ностальгією за Радянським Союзом, що і дотепер живе в головах декого в нашій країні, і між поглядом на Захід. І Хвостов, як флюгер, крутиться між цими двома світами, думає, куди рухатися.
Насправді найважливіше для кожного з нас – це пізнати себе. І коли ми пізнаємо себе, то зможемо себе полюбити й пишатися собою, своєю мовою, своєю культурою.
– Ви казали про два аспекти. Який другий?
– Другий момент, який мене захоплює, це те, як створюється фільм – це абсолютно унікальна для України методика створення кіно. Ці локації, збудовані у павільйоні – у нас такого ще не було. І сам прийом, коли ми бачимо в кадрі декорації, а потім ми виходимо за межі декорацій і бачимо їх вже зі сторони. Мені такий брехтівський прийом дуже співголосний, тому що це такий вихід із ситуації, погляд на себе збоку. Тобто це така іронія, навіть метаіронія.
І ці прийоми вимагають великої акторської майстерності, високого пілотажу – акторського, режисерського, операторського тощо. І я з кожним днем починаю все більше вірити в цей проєкт. Це вже виглядає як дуже достойна робота. І це тішить.
А що по бюджету?
Проєкт “За двома зайцями. 90-ті” став переможцем державної ініціативи “Тисячоліття”, яка мала на меті підтримку українського культурного продукту. Фільм отримав 46,9 мільйона гривень (це 80% від загальної вартості). Ще 11,7 мільйона гривень доклали продюсери проєкту Сергій та Олена Лавренюки.
Всіх вже хвилює питання: коли фільм можна буде подивитися в кінотеатрі? Продюсери так далеко ще не заглядають, але ймовірний час – це січень 2028 року. Події “За двома зайцями. 90-ті” відбуваються взимку, тож і в прокат його випустять в зимову пору року. Щоб співпало в тональності та настрої.
Подробиці можна знайти на сайті: kp.ua