Заза Цховребадзе: Якщо маєш ворога, тобі без різниці, звідки його бити

Заза Цховребадзе: Якщо маєш ворога, тобі без різниці, звідки його бити 20.10.2023 10:30 Укрінформ Заза, який партизанив та воював проти росіян у Грузії, нині б’ється з ними на війні в Україні

Про людей, які приїхали в Україну та вступили до лав українського війська для війни з росіянами, кажуть «воїни інтернаціонального легіону». Заза Цховребадзе – грузин, із тих, що воювали з росіянами змалечку: під час першого в його країні конфлікту з російським слідом Заза був підлітком, каже, що на його вулиці тоді загинуло багато хлопців, проте його самого, який хотів помсти, до війська не взяли. Довелося чекати своїх 18-ти – тоді вступив до внутрішніх військ Грузії, забезпечував зелені коридори для біженців та знешкоджував диверсійні групи російських сепаратистів. Потім був 2008 рік, ще пізніше – тихий проросійський переворот в рідній країні, і тепер він вдома вигнанець. У Грузії не був із 2017-го – відтоді, як в Україні ухвалили закон про те, що іноземці можуть легально воювати у складі ЗСУ.

До 2021-го Заза був піхотинцем на Донбасі. Після вторгнення у лютому 2022-го воював разом із закарпатськими штурмовиками із окремого 15 батальйону 128 гірсько-штурмової бригади. Мав поранення. Тепер знову збирається на фронт, перед тим залагоджує тилові та підготовчі справи, отже, зустрічаємося на Закарпатті.

Історія Зази Цховребадзе, грузина, що воює проти Росії в Україні, – у публікації Укрінформу.

ПАРТИЗАН ІЗ ГРУЗИНСЬКИХ 1990-Х

Насамперед грузин просить вибачення, що ще не може на високому рівні розмовляти українською. Каже, що розуміє дуже добре, але поки що погано відтворює. Жартую, що легко це можу йому вибачити – адже він захищає мою країну від росіян. Що ж поробиш, відповідає, якщо ворог спільний.

Заза Цховребадзе

Заза Цховребадзе в Україні з початку 2017 року. Його приїзд сюди пов'язаний із війною, говорить, що воювати з росіянами хотів ще з 2014-го, утім, не їхав сюди через те, що не було прозорого закону, який дозволяв би іноземцям воювати в складі української армії.

– Погодьтесь, – каже, – коли незрозумілі люди бігають по країні з автоматами, – це не є добре. Це незаконно, а я порушувати закони не люблю і ніколи таке не підтримую. Тому в 14-му та 15-му роках мене тут не було. Як тільки ваш тодішній Президент Порошенко підписав закон про те, що іноземці можуть долучатися до лав ЗСУ, я приїхав.

– Гуглила інформацію про вас перед зустріччю, крім коротких сюжетів, пошуковик також видає лінки на російські сайти, де прізвище Зази Цховребадзе серед тих, ким цікавиться російська ФСБ.

– Ну це само собою.

– Ви військовий – тому?

– Скажу точніше: я воював у 1998 році в Галі (місто в Абхазії, за 77 км на південь від Сухумі, – ред.). Офіційно війна (йдеться про грузинську війну 1992–1993 років, – ред.) закінчилася в серпні 1993 року, але партизанські війни продовжувалися ще довгий час. У 98-му в районі Галі почали знову давити біженців – для росіян це традиційні методи, якщо вони не можуть взяти бажане військовими методами, вдаються саме до таких. Рік і два місяці ми тоді там пробули, – я служив на той час у внутрішніх військах (щось на кшталт нашої Нацгвардії, – ред.).

Військові дії в Галі, Заза – перший зліва в задньому ряді

– Тобто, ви – партизан із 90-х?

– (Усміхається). Моя мотивація тоді піти воювати проти росіян та сепаратистів, яких вони відкрито підтримували, була проста: із моєї вулиці стільки молодих хлопців загинуло, що я хотів за них помститися! Тоді в 1992–1993-му я ніяк не міг долучитися до війська, дуже хотів воювати, але мене, звісно ж, не брали в армію, бо мені було всього 14 років, я пацан був. А коли підріс, пішов воювати за тих загиблих хлопців із нашої вулиці. По-іншому я не міг.

МОЯ БАБУСЯ БУЛА УКРАЇНКОЮ

Ми зустрічаємось, авжеж, у грузинському ресторані – їмо хачапурі. Заза сидить навпроти, над ним – колоритна картина з грузином, що злетів у танці над горами. Кажу, що гарний кадр, хочу сфотографувати для статті. Заледве встигаю зробити кілька кадрів: мій візаві фотографуватися не любить, і через клацання затвору помітно дратується. Хоча згодом зізнається, що сам якийсь час на початку 2000-х працював репортером на радіо та знімав для локального грузинського ТБ.

– В Грузії з роботою не дуже, доводилося працювати в різних сферах. Але найкращі роки та заробітки були саме тоді, коли працював на радіо та ТБ. Це були золоті роки – з 99-го до 2003 року. Потім помінялася влада, і медіа мали працювати за ліцензією – так велів закон, тому багато каналів позакривалися. Після того я досить довго працював в охороні відомого в Грузії чоловіка, бізнесмена, був його особистим охоронцем.

Фото з Грузії 90-х під час військових дій у Галі, Заза – перший зліва в нижньому ряду

Так тривало до 2017 року. Далі була війна в Україні.

Питаю Зазу Цховребадзе, що ним рухало: зірватися, залишити все в рідній країні і поїхати на війну в чужу, знаючи, що потім навряд чи зможеш повернутися?

На моє питання він знову усміхається.

– Та багато чого! Найперше, ворог – це завжди ворог. Де би він не воював: проти твоєї країни, проти іншої – він усюди лишається твоїм ворогом. Звідки я йому буду мстити – для мене це без різниці. Якщо би не в Україні тепер була війна, я би поїхав в Ізраїль – там теж російський слід тягнеться, – каже він.

– Другий привід: у мене бабуся українка, з Івано-Франківщини, село Слобода Небилівська. В Другу світову вона врятувала від смерті мого пораненого дідуся, потім, коли він відновився та відвоював, вже в 45-му, як повертався додому з фронту, заїхав їй подякувати за порятунок. То була велика любов. Бабуся поїхала за ним в Грузію. Як на мене, навіть цих двох приводів вистачить, чи не так? – знову усміхається грузин.

Заза Цховребадзе

ВОЮВАТИ ПЛІЧ-О-ПЛІЧ З ІНОЗЕМЦЯМИ

Цікавлюся, чи складна це справа загалом – іноземцю потрапити до української армії?

– Весь процес займає десь півтора місяця. І то ця тяганина більше не документів стосується, багато часу забирають саме перевірки. І це правильно, тому що шпигуни і диверсійники можуть бути. Так і має бути. Бо неперевіреній людині дати зброю до рук – неправильно, – каже військовий.

Прошу розповісти про досвід війни на Донбасі – Заза Цховребадзе воював із 2017 року під Попасною, Троїцьким, на Світлодарській дузі.

– Тоді так вийшло, що я був у складі грузинського батальйону, йшов до своїх, туди, де вже був досвід, як приймати в підрозділ іноземців. З нами разом тоді служили і люди з Британії, Німеччини, Франції.

– Як вам було серед них? Це люди з різних країн, які зібралися тут, щоб воювати проти Росії, – у кожного свої мотиви, своя історія…

– Я про таке у них не питав, це не моє діло загалом. Так й особливо не спитаєш: бо ну як ти говоритимеш про те, що тебе привело на війну, з німцем чи французом, не знаючи їхньої мови? (Сміється). Якщо він тобі навіть відповість на питання, все одно не зрозумієш. Тому ми спілкувалися виключно «по роботі» – на завданнях це просто робити за допомогою військових жестів. Це правильно, стандарти допомагають зрозуміти одне одного, хоч би інший був китайцем.

Заза каже, що воювати пліч-о-пліч з іноземцями часом було «навіть прикольно».

– «Прикол» в тому, що вони багато чого не розуміють щодо того, як тут влаштована армія. Звикли до того, що як їм щось треба – вони передали прохання командиру – і їм привезли. А у нас же як? Тобі щось потрібно, а командир каже: у нас нема, ну і ти починаєш діставати це сам або з допомогою волонтерів. Тобто, вони в Америці, Британії звикли до сервісу на війні, а ми цей сервіс собі самі забезпечуємо.

НАШ ОСНОВНИЙ НАПРЯМОК – ДОНБАС

Після російського вторгнення в лютому 2022-го Заза опинився в 15-му штурмовому батальйоні. Він поновив свій контракт із ЗСУ, тому що деякий час працював у Німеччині.

Цікавлюся, чому вибір впав на 15 батальйон, адже це – один із підрозділів, що був на найгарячіших напрямках цієї війни.

– Я взагалі потім вже дізнався, що це – штурмовики, а не піхота. Просто там були друзі, я пішов за ними. Я приїхав якраз 23 лютого після навчань, ну а зранку 24-го мені вже дзвонили, мовляв, почалося, треба швидко в частину. 15 березня ми були «на передку». А 31-го я вже отримав перше поранення в плече. Потім відновився і воював на Донеччині переважно, це наш напрямок. Хоча ми з хлопцями разом проходили і Білогорівку, і Кремінну, і звільнення Херсона, тепер вони вже без мене на Запорізькому напрямку. Але наш основний напрямок – це Донбас.

Запитую, чи штурмовики – це було щось нове для військового.

– Нового нічого не було, враховуючи мій досвід партизанської війни в Грузії, це було дуже схоже. Наш батальйон в Грузії завжди виставляли наперед. Це сталося після одного випадку, коли ми виявили диверсійну групу. Наша оперативна бригада була прикладом для інших підрозділів, командування вважало нас найліпшими і завжди першими виставляли нас. Хоча той випадок з диверсантами був випадковістю. Коли біженців виганяли з Галі, наше завдання було організувати та забезпечити зелений коридор, а коли почали займати позиції, виявили випадково сепаратистів – тоді ж не було дронів, щоб подивитися, у нас навіть броників та касок не було. Ми зустріли велику групу сепаратистів і знешкодили їх. Після того на нас дивилися, як на перших. На нашу ж голову, – знову жартує Заза.

Отже, каже він, чогось нового в ролі штурмовика для нього не було.

Треба йти штурмувати – штурмували. Іде війна, вона важка – хтось має це робити.

– Наші штурмовики тепер воюють буквально за кожен метр рідної землі, це важко, криваво, не всі здатні, тільки високомотивовані люди, які дійсно розуміють ціну кожного цього метра. А що рухає вами – вигризати по метру українську землю від ворога?

– Це без різниці, вигризає її в росіян українець чи грузин, і скажу вам чому. Те, що ви бачили в Бучі, Ірпені, – ми в Грузії бачили в 90-х. Росіяни завжди поступали так, те саме вони зробили в Абхазії, в Ґаґрах, Сухумі. Але тоді не було соцмереж, і світ не бачив це настільки детально. Але ми там були. Ми бачили. Ми про це розповідали, але нас не сприймали і не вірили. Тому ми це проходили 30 років тому. І це досі мотивує. Ну і ще важливо зазначити: коли в Абхазії була війна, нам тільки українці помагали, тоді з нами воювали хлопці з УНА-УНСО. І це – моя третя причина воювати тепер за Україну. Я тут тепер і тому ще, що колись українці нас підтримали. Добре пам'ятаю також той випадок, коли влада Грузії організувала живий коридор через гірські поселення, і в один день в горах помінялася погода, там людей засипало снігом, вони замерзали. І тоді українські льотчики допомагали перевозити людей.

В ГРУЗІЇ ПРОСТИЙ НАРОД ПІДТРИМУЄ УКРАЇНУ

Цікавлюся у Зази, як сприймають повзучу інтервенцію росіян в Грузії – всі ж пам'ятаємо, як минулого року росіяни штурмували кордони та проривалися з «матушкі Расєї» до інших країн, щоб їх не мобілізували.

На його думку, це погано. Тому що це тепер там спокійно і нема військових дій. А коли росіяни захочуть – будуть.

– Це навіть не гібридна війна. Росіяни ж як роблять? Вони спочатку приходять: ой, як у вас тут добре, красиво, зручно, комфортно і так далі. А тоді за якийсь час починають командувати: а чому у вас тут нема російських пам'ятників? А чому не говорять російською? А російська – не друга державна?

– Грузини розуміють, що їх чекає?

– Скажу вам так: простий народ підтримує Україну. Але уряд – ну ви це бачили, коли люди вийшли проти уряду на протести: хто без ока залишився, кому руку, ногу поламали… Грузія – це не Україна, нас всього 3,5 мільйона. Нема таких можливостей чинити опір. У кого з грузинів є можливість тепер, дуже багато хто виїжджає, покидає рідну землю. А це неправильно.

Те, що в Грузії тепер уряд проросійський – причина й того, чому в ФСБ є досьє Цховребадзе. І він не може приїхати в свою країну, попри те, що не був вдома із початку 2017 року.

– Я можу поїхати в Грузію, тижнів два-три все буде добре, ну а потім щось станеться. Можливо, аварія, або вийшов з дому та пропав безвісти. В найліпших традиціях, адже вони тільки так уміють, по-іншому не уміють, – каже Заза Цховребадзе. – Але я впевнений на всі сто відсотків, що Україна виграє цю війну. Це питання часу. Ось вам іще одна причина, чому я тут воюю: це наближає мою можливість повернутися додому. Я тут також докладаю зусиль, щоб прокласти собі шлях додому. Це взаємозалежні ситуації. Коли Україна переможе, – ці пацюки з Грузії самі будуть втікати, – каже грузин.

У РОСІЙСЬКИХ ЗЕКІВ НАВІТЬ ШЕВРОНІВ НА ФОРМІ НЕМА

Тимчасом військовий показує архівні фото з війни, поміж ними – свою «колекцію» російських шевронів. Зібраних у тих, кого вдалося полонити чи знешкодити.

– Мені не траплялося полонити кадирівців чи вагнерівців, це були мобілізовані росіяни. Один із тих, з ким я говорив, був зек. Як він розповідав, їх уже не питають навіть, хочеш ти чи не хочеш на війну. Просто приїхав автозак, їх завантажили і поїхали. Він сидів за вбивство, відбув 6 років із 9-ти. Питав його: що, подобається тобі це діло, убивати? Махає: так. Звичайний чоловік, років під 60. Так от, у зеків на війні навіть немає відзначок на формі. А навіщо? Їх просто утилізують. Росіянам це вигідно: криміналу менше, суспільство очищається…

Заза каже, що у нього немає ніякої поваги до ворога.

– Знаєте, є такий орган в людини, називається мозок. Він відповідає за тіло та вчинки людини. У росіян замість цього органа – згорнутий папірчик з тим, що написала пропаганда. Вони дійсно вірять в цих бандерівських гусей, бойових комарів і в те, що американські комп'ютери програмують українських військових. І паралельно з тим у цих людей є амбіції про освічену, начитану націю.

Заза каже, що для себе давно все зрозумів про росіян. Причина їхніх війн проста: вони ненавидять, коли люди живуть ліпше за них.

– Коли ми говорили в 2008 році, що вони крали унітази, кухонне начиння, білизну, нам, грузинам, не вірили. Тепер це всі побачили. Пам'ятаєте той надпис в Бучі чи Ірпені: «Кто вам разрешил так жить?» Оце і є істинна причина, через яку Росія напала на Україну. Вони звикли, що те, що є у росіян, – не має бути в інших. Або якщо у когось є те, чого нема у них, – їх треба вбити.

УКРАЇНЦІ – ПЕРША АРМІЯ СВІТУ, Я ЦЕ БАЧИВ НА СВОЇ ОЧІ

Закінчую розмову питанням про те, звідки у Зази стільки оптимізму щодо української перемоги.

На його думку, опускати руки рано. Війна – це дуже дорога і важка річ. Таку війну, як в Україні, за рік чи два не закінчити. Просто треба набиратися терпіння і допомагати.

– Так, я бачу багатьох здорових чоловіків тут, в тилу, які гуляють, п'ють пиво та каву. Вони думають, що ця війна десь далеко на Донбасі і їх не зачепить. Ні. Пам'ятаєте, коли в Україні почалась війна, Президент Зеленський просив від Ізраїлю «залізний купол», – вони не підтримали, бо сказали, що ця війна їх не стосується. Тепер ми бачимо, що відбувається у них…

Чому я впевнений в перемозі України? Тому що світ не допустить перемоги Росії. Подумаймо, що було би в цьому випадку: от програла Україна, і що далі? Наступні цілі – Польща, країни Балтії, Німеччина теж. Я впевнений, що цього не буде.

В мене дуже багато друзів в українській армії. Я захоплююсь ними. Для мене це – перша армія в світі, не тільки за мотивацією, патріотизмом. Це армія, яка малими силами стримує росіян. Це дуже потужно. Я це бачив на свої очі і був безпосередньо при тому, чим пишаюся. Коли минулого року весь світ дивився на ці потоплені в болотах російські танки та «бехи» під Білогорівкою, – ми це з хлопцями робили. Наша піхота та артилерія з 80 бригади. Якщо би тоді росіяни знали, скільки нас там їх зупинило, вони би офігіли. Їх було до бригади, а нас – 40 осіб. Тому я не маю сумнівів стосовно того, що українці – перша армія у світі, – каже мій співбесідник.

Донбас Грузія ЗСУ Війна з Росією Перемога

Источник: www.ukrinform.ua