Українська хореографиня та переможниця “Танців з зірками” Олена Шоптенко, яка нещодавно вийшла заміж за австрійського фахівця з безпеки Крістіана Кайроса, розповіла про своє нове сімейне життя, весілля в замку та несподівану роль у кіно.
“Коли мене запитують, що я можу, я кажу, що можу робити у танці все”
– Олено, ви нещодавно зіграли в українській пригодницькій комедії “Крашанка 2.0. Квантовий парадокс”. Як ви взагалі потрапили в цей фільм? І чи це ваша перша поява у великому кіно?
– Я, щиро кажучи, сама намагалася згадати, чи ще в чомусь колись знімалася за свою 20-річну карʼєру в шоу-бізнесі. Я працювала з Ахтемом Сеїтаблаєвим над фільмом “Номери”, брала участь у створенні ще багатьох українських класних фільмів, але саме як хореограф-постановник. А ще був болівудський фільм “RRR”, який влітку 2021 року знімали на площі перед Маріїнським палацом. Я з українського боку займалася постановкою великих танцювальних сцен. Там однієї лише масовки було 300 акторів, а ще 50 танцівників та оркестр.
Цей фільм, до речі, подавався на «Оскар», і пісня з нього (Naatu Naatu. – Авт.) отримала перемогу в номінації “Найкраща оригінальна пісня” (перший “Оскар” в історії індійського кіно. – Авт.). І саме під цей саундтрек я ставила сцену, де герої зʼявляються на європейському балу і там у них починається їх конфлікт. Я ставила головним героям різну хореографію і робила ціле дослідження щодо вальсу 20-30-х років ХХ сторіччя саме з погляду того, як його тоді танцювали. І це все відповідно відтворювала в цій сцені. Тобто в кіно я завжди була по інший бік камери.
А щодо фільму “Крашанка 2.0”, то в ньому я зіграла камео. І я була в захваті від процесу знімання і від того, як працює режисер цього фільму Тарас Дудар. Власне, він мене в фільм запросив, щоб ми з Володимиром Гладким зіграли танцювальну сцену, ну і я поставила цей танець.
– В тізері герой Гладкого вас цілує. Тобто він у вас закохався, і можна сказати, що сцена була любовною?
– Ну не прям цілує, але близько. Не буду спойлерити, але так було задумано, і закоханість певна в сцені існувала. Виходить, у мене зараз одразу два інфоприводи – власне весілля і в премʼєрному фільмі любовна сцена з моєю участю. Цікаво. Є невеличкий когнітивний дисонанс (сміється). Але мені дуже приємно, що я знялася в такій прекрасній, добрій та теплій історії в цей складний час. Це те, що нам зараз дуже потрібно.
– Ви щойно одружились, живете в іншій країні… Чи є зараз місце танцю у вашому житті?
– Ну звісно. Танець нікуди не дівся. У моєму житті він присутній завжди, бо є важливою його частиною. Трошки в іншому форматі, однак все одно я ставлю хореографію, що є частиною моєї більш креативної діяльності. Ну і взагалі те, що найбільше зараз мене займає в професійному плані, – це танцювально-рухова терапія та терапевтичний танець зокрема.
– А власної студії у Відні у вас не з’явилось?
– Ні, у мене немає приватної студії, хоча, признаюсь, я про це вже замислююся. У мене ніколи не було власної студії. Я завжди була таким собі фрілансером, подорожувала світом і працювала. Але прийшов час щось змінити в цьому плані.
Зараз я багато працюю з людьми індивідуально і в групах саме в танцювально-терапевтичному плані, а ще викладаю. Знаєте, коли мене запитують, що я можу робити, я кажу, що можу робити в танці все. І це про те, щоб навчити красиво танцювати, і про те, щоб провести сесію танцювально-рухової терапії для самодослідження.
Останнім я займаюся вже майже п’ять років. До того я навіть не знала, що так можна. А це, насправді, виявилося для мене найглибшою частиною танцю. Я проводжу великі майстер-класи, групові сесії, а ще маю онлайн-проєкт. Я намагаюся донести до людей, що танець – невід’ємна частина нашого життя. Наші предки споконвіку використовували його, щоб проживати емоції, об’єднуватися, відчувати зв’язок одне з одним. Адже танець – це не лише рух. Це ще й соціальний зв’язок, і спосіб психоемоційної саморегуляції. Танець був із нами завжди. Просто ми забули, що він може бути інструментом, який допомагає нам краще розуміти себе, проживати свої емоції та відновлювати внутрішню рівновагу.
“Всюди, де є я – рух і танець, і це буде завжди набагато більше, ніж просто розвага”
– А про який онлайн-проєкт йде мова?
– Мій міжнародний проєкт Hush! DANCE THERAPY. Там є вправи, цілі заняття – кожна людина може самостійно вдома саме через тіло й танець змінювати свій стан, досліджувати себе і в цілому краще почувати себе. Ця практика широко використовується в світі, особливо в Штатах, ну і в Європі. Моя місія донести це в Україну – що танець набагато більше, ніж розвага, що це класний власний безкоштовний метод, як швидко привести себе до тями.
– Українці зараз знаходяться в тотальному стресі, їм реально потрібні ці практики.
– Цей проєкт можна знайти через мій Instagram, а зовсім скоро з’явиться цілий сайт з усіма практиками, які я створила.І це справді дієвий інструмент: через рух ми можемо знижувати напругу, відновлювати контакт із собою та повертати собі енергію. Я також публікую окремі вправи й запрошую на практики у своєму Telegram-каналі.
Для українців я часто проводжу практики за донат, який потім переказую фонду «Твоя опора», з яким ми співпрацюємо вже давно. Загалом я регулярно передаю частину коштів від своїх майстер-класів у Європі на підтримку їхнього ментального центру в Бучі.
А перед прем’єрою фільму «Крашанка 2.0» я провела прямий ефір в Instagram, під час якого ми вчили рухи танцю, який ми виконували з Володею Гладким і теж працювали зі стресом. Тож усюди, де є я, є рух і танець. І для мене це завжди буде набагато більше, ніж просто розвага. У свої заняття я вже інтегрую інструменти, які допомагають людям хоча б трохи знизити напругу тут і зараз.
Робота із психотерапевтом – одна з найкращих інвестицій в себе
– Ви пішли в психологію, причому дуже серйозно: навчаєтеся у Великій Британії на фасилітатора Shadow Work – роботи з тіньовими сторонами особистості. Що вас до цього привело?
– Сьогодні психологія й терапевтичні практики стали набагато поширенішими. І це чудово, адже нарешті в Україні люди почали сприймати той факт, що ментальна гігієна й терапія – це не соромно, це нормально. Я сама працюю з психотерапевтом уже понад десять років. І це, на мою думку, одна з найкращих інвестицій у себе. Наприклад, мій батько досі вважає все це шарлатанством. Але що поробиш – він виріс в іншому поколінні.
Я неодноразово спостерігала, зокрема й на власному досвіді, як завдяки терапії, дослідженню себе та своєї психіки, роботі з внутрішніми конфліктами людина може ставати щасливішою, добрішою та спокійнішою.
Але важливо розуміти, що я не просто йду в психологію. Передусім я працюю з інструментами, з якими маю понад двадцять років досвіду – танцем і рухом. І тепер розширюю їх, інтегруючи знання про психіку та терапевтичні підходи.
А здобуття третьої вищої освіти – уже безпосередньо у сфері психології – я також не виключаю. Переломним моментом для мене став соціальний, культурний і дипломатичний проєкт, який я ініціювала у Відні. Це був флешмоб, у якому взяли участь 200 українських жінок, вимушених переселенок разом із дітьми. Ми створили масштабну танцювальну постановку на площі Святого Стефана всього за п’ять днів. А згодом наш проєкт увійшов до новорічного привітання Володимира Зеленського в грудні 2022 року.
– Тим проєктом ви хотіли висловити свої емоції від війни?
– Так. Але від самого початку я задумувала його саме як культурно-дипломатичний проєкт. Мені хотілося говорити про Україну мовою танцю, адже я вірила, що іноземні медіа та європейці зможуть це зрозуміти без перекладу. Я навіть не уявляла, що проєкт стане ще й терапевтичним – для його учасниць і для мене самої.
І я замислилася над тим, яку силу може мати танець. Адже ми зібралися заради культурної та дипломатичної мети, а в результаті створили простір, у якому люди змогли відчути підтримку, єдність і повернути собі сили, пропрацювавши свій біль у русі зокрема. Саме тоді я почала глибше цікавитися тілесними й танцювально-терапевтичними практиками, досліджувати, як ми можемо працювати зі своїм емоційним станом через тіло та рух.
Я навчалася у Швейцарії, а також переймала досвід у надзвичайно сильної психотерапевтки з Німеччини, українки за походженням. Вона стала моєю головною вчителькою в цьому напрямі й передала мені свої знання та практичний досвід.
Поступово я почала формувати власну систему роботи. Мене це захопило, тому що я побачила в танці не просто мистецтво чи спосіб самовираження, а потужний інструмент саморегуляції та підтримки людей. Інструмент, який дає змогу поєднати те, чим я займаюся понад двадцять років, із глибшим розумінням людини, її психіки та емоційного стану. І саме в цьому я сьогодні бачу для себе найбільший сенс.
“Мені страшно, тому що я відходжу від того, чим займалася все своє життя”
– Але практики Shadow Work – це вже дещо інше?
– Так, це дещо інше. На фоні всього свого навчання та пошуків я зрозуміла, що мене дуже цікавить саме юнгіанська психологія. Мені близькі її символічність, метафоричність і те, як вона пояснює нашу внутрішню складність через образи та архетипи. Мені здається, це дуже природно поєднується з танцем, адже через рух ми теж можемо досліджувати різні сторони себе – навіть ті, для яких нам поки складно знайти слова. І тут мене запросили спробувати Shadow Work на собі на одному з тренінгів в Португалії від британської школи, яка розвиває цей американський метод.
Якщо пояснювати дуже просто, Shadow Work – це робота з нашою «тінню»: тими частинами себе, які ми не завжди усвідомлюємо, не приймаємо або намагаємося приховати від самих себе. Це можуть бути страхи, почуття, внутрішні суперечності, певні риси характеру чи бажання, які нам незручно в собі визнавати. Ідея в тому, щоб не боротися з цими частинами себе, а познайомитися з ними, зрозуміти їх і те, як вони впливають на наше життя. Це вивільняє величезний внутрішній потенціал.
І я була просто в шоці від того, наскільки глибоко можна зануритися в себе навіть за одну сесію. У мене відбулися дуже сильні внутрішні зміни, які вплинули на моє життя: я відчула, що позбулася частини внутрішньої напруги, почала інакше дивитися на людей і змінювати власний простір. Назовні виходить багато емоцій – і це, звісно, не завжди приємно. Але саме тому мені так цікаво: ти починаєш бачити те, чого раніше в собі не помічав, і розуміти, як це впливає на твоє життя загалом.
Мене настільки вразив власний досвід, що я повірила в потенціал цього методу й вирішила вивчати його професійно. Сподіваюся сертифікуватися на початку наступного року, щоб нарешті мати змогу працювати з людьми в цьому напрямі. Для мене це просто космос! Тому що я бачу, наскільки глибоким може бути самопізнання, коли ти готовий подивитися на себе чесно, навіть якщо побачене тобі не дуже подобається.
Але, знаєте, мені зараз і страшно. Тому що я поступово виходжу за межі того, чим займалася все своє життя – танцем в його звичному для мене розумінні. Це моя стихія, те, чим я займаюся понад 30 років. І починати щось нове, знову бути ученицею – це теж певний виклик.
Але з іншого боку, життя одне. То чому б не спробувати, не досліджувати себе, не розвиватися в різних напрямках? Тим паче я не відмовляюся від танцю. Навпаки, мені цікаво, як усе, що я зараз вивчаю, може поглибити мою роботу з рухом і допомогти мені створювати для людей ще більше можливостей для самопізнання.
– Ну і приїжджайте додому, відпрацюєте свій метод на нас.
– Я обовʼязково приїду з цим методом до України, привезу нові знання. Чому я взагалі почала все це робити? Я дуже хочу допомагати українцям. Коли те, що я зараз вивчаю, стане тим, що, як і танець, я вмію найкраще, я це даватиму людям. Це буде мій вклад в розбудову країни.
Я заслужила таку людину поруч
– Чи можна сказати, що завдяки цим трансформаціям у танці ви знайшли і своє ообисте щастя й вийшли заміж?
– Абсолютно! Я вважаю, що завдяки роботі над собою, над своїми, як то кажуть, тарганами, над власним сприйняттям реальності й людей я зустріла ту людину, з якою зараз пов’язала своє життя.
Якщо чесно, я довго не вірила, що можу зустріти людину, з якою в мене складеться саме таке партнерство, якого мені хотілося. Одним із моїх внутрішніх питань була недовіра до чоловіків. І мені знадобився час, щоб переглянути свої переконання й зрозуміти, чого я насправді хочу.
Я справді вважаю, що заслужила такого чоловіка поруч, адже багато працювала над собою і поступово доросла до такого партнерства. При цьому я з теплом і вдячністю ставлюся до своїх колишніх чоловіків. Кожен із них був частиною мого життя, мого досвіду й мого становлення.
І я не вважаю, що всі мої стосунки до цього були якісь не такі. Просто попередні рішення я ухвалювала відповідно до власного розвитку на той час. І, думаю, у попередніх стосунках я просто не була готова до того, щоб будувати справжнє партнерство в тому плані, в якому воно має бути.
Ну і плюс я подорослішала, давайте вже чесно! (посміхається).
– Ваш чоловік працює у сфері безпеки та управління ризиками, знаю, що до вашого знайомства він бував з місіями в Україні.
– Робота Крістіана пов’язана з безпекою та допомогою людям і організаціям у кризових ситуаціях. Він займається цим уже понад 25 років, працював у місії ООН у Косові, а також із гуманітарними організаціями в різних країнах світу. Так, в Україну він приїжджав по роботі ще задовго до нашого знайомства. І я знаю, наскільки йому небайдужа моя країна. Він навіть за власні кошти підтримував і реалізовував там гуманітарні проєкти. І в найближчому майбутньому він також буде залучений до проєктів, пов’язаних з Україною.
– Раніше ви жили лише з сином, а тепер у вас велика родина, бо у вашого чоловіка є і свої діти. Наскільки це важко?
– Сімʼя – це велика відповідальність. Знову ж таки, це частина твого ресурсу, який треба присвячувати родині. Для мене це досить відчутно, бо я людина, яка завжди була дуже орієнтована на кар’єру і власний розвиток. Зараз я відчуваю, що це змінилося.
Тобто в мене завжди буде потреба реалізовуватися, бо це невід’ємна частина моєї особистості. При цьому я прекрасно розумію, що сім’я у мене тепер набагато більша і що це одна з найважливіших частин мого життя. І я з задоволенням вкладаю туди себе. І плюс у нас дуже класні партнерські стосунки. Тобто я не одна відповідаю за всю сім’ю – ми вдвох і ми завжди на підхваті одне у одного. І це насправді дуже класно – у мене так вперше.
– Що входить нині у ваші господарські обов’язки?
– Все харчування сімʼї повністю на мені. Моя сім’я харчується правильно. Це важко, бо діти є діти, вони завжди хочуть їсти нездорову їжу. Але я тримаю оборону. Я просто вірю в те, що ми формуємо свої звички з дитинства і харчові зокрема. У свій час я дуже багато працювала з нутріціологами для себе, тому у мене всі нині їдять обов’язково здорову їжу, і я вкладаю в це свої зусилля, бо вірю, що це продовжує життя і робить тіло сильним. А якщо сильне тіло, то, відповідно, і хороший психоемоційний стан. Але зрозуміло, я – не монстр, тому іноді ми можемо десь посунути правила, але це виключення, а не норма.
– Ваше весілля відбулося в замку. Я оце подумала, що це наче історія Попелюшки – замок, принц, кришталева туфелька. Хоча ваша особиста історія нічого спільного з Попелюшкою не має. Тож чому саме замок?
– Це було, по-перше, дуже екстрено і спонтанно в сенсі організації. І цим ми, здається, «зламали» австрійську систему, тому що нам вдалося розписатися буквально за місяць, хоча насправді у Відні це робиться за рік.
– А чому ви поспішали?
– Ми і так довго чекали. Крістіан давно вже зробив мені пропозицію, це я довго зріла. Але ж дозріла (сміється). І ми подумали: якщо вже справляти весілля, то щоб це був певний ритуал. І ми насправді в цьому плані з чоловіком досить схожі: якщо вирішили щось робити, то вже робимо капітально і впевнено намагаємося йти до своєї цілі. І всесвіт пішов нам на зустріч, все складалося якось само собою. Навіть ця дата, яка щасливо для нас з’явилася в РАЦСі.
А щодо замку Schloss Haggenberg, то я його розглядала якраз для своїх танцювально-терапевтичних ретритів. Я давно мала на думці зробити там потужну програму для комплексного відновлення психоемоційного стану у жінок і рік на той замок дивилася.
А потім я подумала, що це ж ідеальне місце, щоб відсвяткувати своє кохання. Та я навіть надії на те не плекала, бо графік у замку розписаний на рік вперед. І тут раптово звільнилася дата, тож ми подумали, що якщо нам вже так таланить, то треба брати. Ми все організували за місяць, за що дякую всім нашим друзям, які повірили в цю авантюру. Це було стресово трошки, але все вийшло.
І це місце просто казкове, у нього дуже потужний характер. Це не просто замок з вензелями та розкішшю, це XII століття, це поєднання стародавнього та сучасного в інтерʼєрі, атмосфера буквально насичена історією. Він зараз належить сім’ї реставраторів Осман, які вже багато років беруть старі замки по всьому світу і реставрують їх. Але реставрують не змінюючи, а максимально залишаючи дух та суть будівлі. Там ніякої розкоші, але воно настільки все класне, настільки живе… У цьому замку колись збиралася австрійська мистецька богема, а тепер люди поєднують свої життя, тому його іноді називають «замком Афродіти».
Тепер це місце стало для нас особливим, і я б хотіла, щоб ми з чоловіком туди традиційно поверталися на наші річниці. Як, власне, і туди, де Крістіан мені освідчився. Він зробив мені пропозицію на Віденському колесі огляду Wiener Riesenrad у парку розваг Пратері. Це найстаріше з діючих великих коліс огляду у світі та головний історичний символ Відня. І там є спеціальний вагончик, облаштований для приватної вечері. Це було дуже романтично і несподівано. І тепер щороку в цей день ми повертаємося туди, щоб зробити спільне фото.
– Для весілля ви вибрали дві сукні українських брендів – від BEVZA та від WONÁ Concept. Ви виглядали в них чудово, але чому саме на цих брендах зупинилися?
– Для мене не було питань щодо того, що моя весільна сукня буде від українського бренду. Бо це шанс розказати про нашу індустрію і про українські fashion-бренди, які є частиною нашої культури. Як вони це все роблять, як подають, ну і якість, вибачте, в нинішніх умовах, вона все одно височезна. І слухайте, я красива жінка, то чому мені, вдягаючи сукню, не робити ставку на українське. Для мене важливо, щоб цей український код читався. В фактурі сукні EVANGELINE мені читаються колоски на плечах, ну і плюс ми це поєднали з живим вінком. В цьому є певний символізм.
– Цей наряд неймовірно пасує вам та вписується в інтерʼєр замку. А щодо вибору наряду від BEVZA?
– Це було питання конкретної сукні, ми її з моєю стилісткою Тетяною побачили і вже нічого іншого не шукали. Бо в ній оця коса – це настільки українська ідентичність, що подана з цікавої мінімалістичної сторони. Я в неї просто закохалася. І плюс вона невагома і дуже зручна для танцю, бо ми її саме для першого танцю молодят вибирали.
– Під яку музику ви танцювали свій весільний танець?
– Це була композиція Ordinary американського виконавця Alex Warren. Мені в ній дуже сподобалися слова: “Зробіть кожен день одне для одного незвичайними” – англійською мовою це дуже красиво звучить.
– Як вас у австрійській родині зустріли?
– Сім’я прийняла мене дуже добре, у нас гарні стосунки. Крістіан дуже багато працював за кордоном. Він в Австрії насправді працював не так багато. І я так само людина, яка ніколи в своїй діяльності не обмежувалася Україною.
Ми в цьому плані дуже відкриті.
– Ви люди світу?
– Крістіан точно людина світу, ну і я теж, мабуть. Я впевнена, люди в цьому світі знаходять одне одного за певною подібністю цінностей, думок та способів життя. От ми з ним і знайшлися.