Українські скелелази Григорій Ільчишин та Ярослав Ткач здобули перемогу в естафеті на етапі Світової серії у Чунціні (Китай). Атлети подолали 15-метрову стіну швидше за всіх, обігнавши у фіналі збірну США та встановивши новий рекорд Європи із часом 10,03 секунди. Це перша перемога України на змаганнях такого рівня за 8 років.
Радий більше золоту, ніж рекорду Європи
— Григорію, давайте думками перенесемося у фінальний забіг. Що ви пам’ятаєте з цих десяти секунд?
— Чесно кажучи, це був третій день змагань, і я був дуже втомлений. Можна сказати, ліз на морально-вольових. Коли показали такий час, то навіть одразу не зрозумів, що ми пробігли так добре. Але мені здається, що перші думки були про те, що могли зробити краще і вийти з 10 секунд, зробити за 9, зовсім трохи не вистачило.
— У швидкісному скелелазінні все відбувається за лічені секунди. Як ці секунди йдуть для вас — швидко чи повільно, що встигаєте обдумати і зрозуміти?
— Іноді так, коли лізу, можу подумати про те, що треба прискоритися або, навпаки, знизити швидкість, тому що суперник збився.
— У момент, коли на табло з’являється 10,03, ви одразу зрозуміли, що це новий рекорд Європи? Що було сильнішим — радість від золота чи усвідомлення, що встановили новий рекорд?
— Так, я зрозумів, що це новий рекорд, але я не розумів, що ми перемогли. Коли до мене дійшло, я ще більше зрадів. Думаю, був радий більше золоту, ніж рекорду.
Ми найсильніші в Україні та в Європі
— Як народився ваш із Ярославом тандем? І в чому ви підходите один одному як партнери?
— Усе просто: ми розуміли, що ми найсильніші в країні, та й у Європі найсильніші. Звідси й пішов наш тандем. Ми обидва дуже віримо і віддаємося саме цій справі, і сила нашого тандему в тому, що ми більш стабільні, ніж інші команди з інших країн.
— Хто з вас більше хвилюється перед стартом, а хто більш спокійний і розслаблений?
— Я думаю, Ярослав більш спокійний і розслаблений, а я, як більш молодий, більш імпульсивний (сміється).
— Якщо один з вас припускається помилки, як реагує інший?
— Ми розуміємо, що помилка — це теж результат. Ми команда і підтримуємо один одного.
Кожен спортсмен одержимий результатом
— Скелелази — незвичайні люди. Про їхню вимогливість до себе ходять легенди. Але де закінчується прагнення до досконалості і починається одержимість результатом? І чи добре це, коли скелелаз одержимий своєю метою?
— Я вважаю, що кожен професійний спортсмен одержимий результатом. Не можу сказати, погано це чи добре, але це факт.
— Пересічний глядач дивиться на швидкісне скелелазіння і бачить просто біг угору. Чого він не розуміє про складність цього виду спорту?
— Насправді, для того, щоб просто підготуватися до бігу вгору, ми багато чого тренуємо, крім стінки. У нас тренування з легкої атлетики, у тренажерці, дуже багато взаємодії з іншими видами спорту.
— Чи буває у професійного скелелаза страх падіння?
— Так, я особисто знаю людей, які займалися скелелазінням і боялися зриватися, боялися висоти.
— Який момент у спорті найбільше змінив вас?
— Для мене був переломний момент, коли мені не вистачило двох балів, щоб відібратися на Олімпіаду. Я посів 8-ме місце, але тільки 7 відбиралися на ОІ.
Рідне місто — місце сили
— Який ви поза спортом?
— Як і всі звичайні люди, живу рутинним життям.
— Як ви проводите вільний від спорту, змагань та переїздів день?
— У мене багато хобі. Футбол, волейбол, іноді граю в комп’ютерні ігри, більше люблю гуляти, особливо в рідному місті.
— Що допомагає вам перезавантажити нервову систему?
— Мені завжди хочеться приїхати додому, я відчуваю тут місце сили, усе рідне. Мені здається, саме тут і перезавантажується нервова система.
— Чого навчило вас у житті скелелазіння?
— Я б сказав, що став більш спокійним у житті, більш стриманим, не таким імпульсивним.
— Професійні спортсмени — люди режимні, у них усе за графіком. Чи є через це заздрість або сум щодо інших людей, які в цьому плані мають значно більше свободи?
— Насправді ні, немає такого, щоб хотілося більше свободи. Мені подобається працювати за графіком.
— Що вам хочеться зробити в житті поза спортом?
— Хотілося б побудувати гарну сім’ю, та й внести якийсь вклад у розвиток спорту, побудувати гарну базу вдома.
— Якщо треба зробити вибір: світовий рекорд чи олімпійське золото, що б ви обрали?
— Я б обрав олімпійське золото! Рекорд можна побити, а олімпійське золото — це титул, який на все життя з тобою.
— Про що ви мрієте?
— Я мрію про те, щоб якнайшвидше закінчилася війна і ми всі жили в спокої. Мені дуже подобається моє місто Одеса, моя країна, я пишаюся, що саме тут народився і саме цю країну представляю на змаганнях. Я завжди хочу приїхати додому.