З сиквелами картин Голлівуду останнім часом не щастить — не встигли розкритикувати другу частину «Диявол носить Прада», як вирішили випустити продовження «Практичної магії» (1998), фактично, фільму, на якому виросло сьогоднішнє доросле покоління, і про продовження якого теж давно мріяли фанати.
Багато кіноманів вважають, що кінець 1990-х — початок 2000-х — то найбільший розквіт кіномистецтва. Коли кольори, мовляв, були насиченіші, сюжети оригінальніші та щиріші, а грі акторів хотілось вірити.
І тоді, майже 30 років тому, перша частина фентезійної трішки чорної комедії «Практична магія» видавалась нам дійсно чарівною казкою. Не без недоліків, дещо наївна, з плутаниною жанрів, але там було місце вірі у диво. В ті часи феміністична повістка лише піднімала голову, тому історія двох сестер — про найміцнішу дружбу та підтримку, яка тільки може бути, — набула статусу культової, що б там не говорили критики. А ще фільм став однією з прекрасних ідей для перегляду на Гелловін.
В новій частині знову звучить цей мотив «Немає магії сильнішої за сестринську любов». Але сама магія… зникла. Таке враження, що від магії відмовилась не головна героїня (про це трохи далі), а самі автори картини. Ні, у фільмі будуть якісь чарівні трюки, спецефекти, навіть заклинання — та віри їм нема. Ти просто знаєш, що вони мають бути — і ось вони є. Як фальшиві новорічні іграшки з анекдоту — на вигляд справжі, але не радують.
У другому фільмі знову на перший план виходять стосунки сестер Саллі та Джилліан Овенс (знову у виконанні Сандри Буллок й Ніколь Кідман) та родове прокляття, згідно з яким жінки роду Овенс не можуть мати кохання: чоловік, якого вони полюблять, обов’язково загине. У першій частині Саллі втратила через це прокляття першого чоловіка, батька своїх двох доньок. А в другій — Саллі вже клянеться викинути геть свої магічні здібності й не дати донькам дізнатися про них, щоб вони могли жити нормальне життя.
Сестри Овенс так і продовжують жити в тому ж гарному будиночку на березі океану з тими ж гламурними тітками-відьмами Джетт та Френні (і знову до своїх ролей повернулися Даян Віст та Стокард Ченнінґ). Джилліан так само крутить легкі романи, а серйозна Саллі повністю погребла себе під хатніми клопотами та роботою в бібліотеці. Її доньки виросли — Антонія (Мейзі Вільямс) скоро стане нейрохірургом, а от Кайлі… З Кайлі (Джої Кінг) все погано: вона закохалась по-справжньому. І, відповідно до пророцтва, її коханого збиває машина. Поки він лежить у комі, Кайлі дізнається правду про свою відьмацьку сутність і про прокляття, яке мама та тітка від неї приховували. Обман від найближчих людей стає для дівчини тяжким ударом, і вона вирішує боротись з прокляттям самостійно, тож відправляється в небезпечну подорож до Англії, щоб дізнатись історію свого роду. Зрозуміло, що вся родина кинеться їй на допомогу, а особливо Саллі та Джилліан.
Тож на перший погляд маємо всі компоненти для успішної казкової історії: продовження улюбленої казки з посиланнями, які дорогі серцю фанатів; кохання, яке перемагає все; сестринська та материнська любов; прекрасний принц (Навіть два. І один з них Лі Пейс!), таємниче прокляття, що тягнеться через віки; безліч можливостей для яскравих жартів та небезпечних пригод; чудові відомі актори, яких ми знаємо і любимо. А ще ж і Сюзанна Бір, перша режисерка, як отримала усі чотири найважливіші нагороди в кіноіндустрії («Оскар», «Золотий глобус», «Еммі», приз Європейської академії).
Ну хіба можна зіпсувати картину з таким набором? Виявляється, можна. Коли сценарій відстій.
Понад дві години фільм випробовує терпіння глядача тим, наскільки він нудний, затягнутий, з безкінечно довгими періодами абсолютно мертвої атмосфери, коли не відбувається взагалі нічого для розвитку сюжету. Діалоги в картині такого рівня, ніби їх писав школяр-двієчник. Жарти у фільмі низькопробні та не смішні, спецефекти, правда, виглядають смішно — в поганому сенсі слова. А сама картина, схоже, взагалі не має жодного уявлення, що вона повинна показати глядачеві. Немає опори, яка б структурно витримала всі вищезгадані елементи, тож все розсипається і не тримається купи.
На додачу, самі персонажі геть внутрішньо не змінились за ці 28 років. Сандра Буллок і Ніколь Кідман змушені грати все тих же юних та наївних дівчат, ніби застрягли в своєму дитячому розвитку. І якщо в першому фільмі це можна було списати на чарівність юності, то зараз це виглядає ну дуже образливо для акторок такого рівня. І лише завдяки неймовірній акторській майстерності Лі Пейса його персонаж — британський знавець магії — не виглядає геть вже ідіотом. А молодим акторкам взагалі не дали можливості толком розкритись — чому, скажіть, в історії про сестринство Антонія майже не допомагає Кайлі? Нема відповіді. Дякуємо, хоч тітки-відьми у виконанні Даян Віст та Стокард Ченнінґ отримали достойну появу на екрані.
Але менше з тим, було б несправедливим відмовляти шанувальників «Практичної магії» подивитись продовження. Адже, по-перше, картина ще має сильне емоційне ядро і так приємно через стільки років зустріти улюблених персонажок у виконанні улюблених акторок. Та й та хистка сюжетна лінія, в якій три покоління жінок об’єднуються перед обличчям трагедії, також тримає у напрузі до останнього і змушує переживати за героїв. Відсилки до першої картини пробуджують щемке відчуття ностальгії. А ще дуже красива, хоч і прилизана картинка теж покликана створити казкову атмосферу — над деталями декоратори попрацювали дуже сильно. І окремо хочеться відзначити режисерську роботу Сюзанни Бір, яка продираючись крізь заплутані терни сценарних провалів, все ж таки зуміла донести головну думку про важливість сім’ї та жіночої дружби.
Тож картину треба подивитись, дізнатись, чим закінчилась історія жінок Овенс, чи є шанс на третю частину, а потім просто закрити цю сторінку в своєму житті. І знову насолоджуватись вінтажною першою частиною «Практичної магії» на Гелловін.