Сергій Жадан представив у Чернівцях книгу «Гімни барокових війн»
Письменник та військовослужбовець Сергій Жадан презентував у Чернівцях свою нову збірку «Гімни барокових війн». Ця подія стала завершальним етапом літературного фестивалю «Meridian Czernowitz».
У книжці автор поєднує воєнний досвід із темами віри, любові, втрати, самотності та пам’яті, вибудовуючи тексти за принципом музичного циклу.
Модератором зустрічі виступив письменник та перекладач Олександр Бойченко.
Під час спілкування обговорювали війну та її завершення, роль літератури й культури, людяність, пам’ять, втрату дому та шляхи повернення. Олександр Бойченко зазначив, що теми, які звучали протягом трьох днів фестивалю, неочікувано знайшли своє відображення у новій книжці Жадана — тут присутні теми Бога, війни, а також досвід тих, хто вирушає на фронт або повертається з нього.
«Коли письменник слухає себе, він багато не почує»
Однією з ключових тем дискусії стала відповідальність письменника та літератури перед реальністю, у якій вони функціонують. Бойченко запитав Жадана, наскільки значним є тиск на автора сьогодні, і чи повинен письменник передусім дослухатися до себе, чи до подій, що відбуваються в країні.
Жадан відповів, що повне відокремлення літератури від суспільства є неможливим. На його думку, культура не існує поза межами реальності, а тому не може усуватися від відповідальності за події, що розгортаються.
«Мені здається, коли письменник слухає себе, він багато не почує. А що таке відповідальність літератури? В чому вона полягає? Де її межі? Те, що існує відповідальність літератури, відповідальність культури, – я це розумію. Ми не можемо відокремлювати літературу від реальности, яку вона описує. Це було б безвідповідально і щодо літератури, і щодо реальности», – сказав Жадан.
Письменник також наголосив на відповідальності культури за суспільні процеси. Він зазначив, що культура, яка існує в суспільстві, де поширюються реваншизм та ксенофобія, може стати частиною механізму зла.
Жадан розмірковував над тим, наскільки далеко сягає відповідальність письменників за створені ними тексти та ідеї, які можуть сприйняти наступні покоління. На його переконання, культура не може бути повністю винесена за межі суспільних процесів, адже письменники значною мірою формують уявлення людей про світ.
«Війна завершується не тоді, коли затихає останній постріл»
Окремо під час презентації обговорювалося питання справжнього завершення війни. Жадан підкреслив, що припинення бойових дій не означає автоматичного закінчення війни — залишаються невирішеними питання загиблих, полонених та відповідальності за воєнні злочини.
За його словами, суспільство муситиме пройти значно довший шлях осмислення війни та її наслідків. Він пов’язує це не лише з нинішньою війною, а й з історичним досвідом, коли непокараним залишається зло, що згодом може відродитися.
«Війна завершується не тоді, коли затихає останній постріл, а тоді, коли повертається тіло останнього загиблого, коли повертається останній полонений, коли останнього вбивцю, ґвалтівника і людину, яка скоювала воєнні злочини, притягують до відповідальности. І ми розуміємо, що відсутність відповідальности за Другу світову війну, відсутність покарання зла призводить до того, що зло в якийсь момент відроджується, підсилюється і знову починає атакувати», – зазначив письменник.
На думку Жадана, питання відповідальності не можна зводити лише до конкретного політика чи окремої держави. Воно стосується суспільства загалом і залишається одним із ключових питань, яке доведеться осмислювати навіть після завершення бойових дій.
«Гімни барокових війн»: музика як основа книжки
Олександр Бойченко звернув увагу на незвичну структуру «Гімнів барокових війн» Сергія Жадана. За його словами, книжка побудована за принципом барокового концерту — вона складається з трьох чотиричастинних циклів, а на початку містить чотири мелодії, які задають її подальше звучання.
Йдеться про «Пісню вигнанця», «Зійди, Мойсею», «Марсельєзу» та «Лілі Марлен». Бойченко зазначив, що кожна з них має власний історичний та емоційний контекст, але в книжці вони набувають нового звучання.
Жадан пояснив, що не підбирав ці пісні за принципом певної ідеологічної відповідності. Йому було важливо використати мелодії, які вже існують у колективній пам’яті та які впізнають навіть тоді, коли людина не пам’ятає їхнього походження чи змісту.
«Мені хотілося взяти чотири теми, які нам усім відомі, які так чи інакше десь уже присутні на рівні підсвідомости. Ми не до кінця усвідомлюємо, що це за теми, хто їх співає, звідки вони з’явилися, але ці речі десь із нами, вони нас супроводжують. Мені було цікаво працювати саме за принципом цієї барокової музичности – коли музика стає не просто звучанням, а виявляє свою структуру, і вже за цією структурою вибудовується звучання», – розповів письменник.
За його словами, ці мелодії дозволяють говорити про речі, які є більшими за політику чи ідеологію. Зокрема, «Лілі Марлен» для Жадана — це історія про солдатську самотність, прощання з коханою людиною та невідомість щодо повернення додому.
«Марсельєза» для нього пов’язана не лише з французькою історією чи національним гімном. Жадан наголосив на її мотиві захисту свого міста, свободи та гідності — тем, які залишаються актуальними і сьогодні.
Так само «Пісня вигнанця» говорить про втрату батьківщини. Жадан пов’язав цей мотив із досвідом мільйонів українців, які через війну були змушені залишити свої міста або країну.
«Радіо»: історія про те, що залишається після війни
Під час презентації Жадан також прочитав один із текстів нової книжки — «Радіо». Це коротка історія про військового капелана, якого боєць просить приїхати до його сестри, яка лежить при смерті.
Жінка розповідає капеланові про роман, що стався в її житті багато років тому, коли вона поїхала на семінар до Києва. Чоловік був військовим, а їхня історія тривала лише одну ніч. Вона нікому про це не розповідала, а перед смертю вирішила поділитися своєю історією зі священником.
У кімнаті, де лежить жінка, капелан помічає старі фотографії та радіо, яке давно не вмикали. Саме цей предмет і дає назву тексту.
Через невелику побутову сцену Жадан говорить про пам’ять, самотність, нездійсненне кохання та життя людини, яке може залишитися непомітним на тлі великих історичних подій. Війна в цьому тексті майже не описана безпосередньо, однак присутня в кожній деталі — у військовому, який приїжджає на Схід, у капелані, у розмовах про смерть та у відчутті життя, яке триває поруч із бойовими діями.