Фото: SERGEI GAPON/AFP via Getty Images Підпишіться на нас в Google додати зараз
Ситуація з гострою нестачею протиракет для систем Patriot та SAMP/T – це щось наче повторення минулого. Вона достеменно схожа на попередні дипломатичні протистояння за американські та німецькі танки «Абрамс», «Леопард» та літаки F-16. І тут постає закономірне запитання: чи вдасться Києву досягти такого ж дипломатичного тріумфу стосовно постачання протиракет? Журналіст Коротко про аналізував шанси на успіх.
Розумний дипломатичний тиск та емоційний стимул
Нагадаємо, що у 2022–2023 роках Україна стикнулася з серйозним дефіцитом танків та літаків. Тоді Німеччина тривалий час перешкоджала поставкам Leopard 2, побоюючись «загострення» відносин з Росією. Крім того, США та Німеччина стверджували, що обслуговування Abrams та Leopard є надто складним для ЗСУ. А постачання літаків F-16 називалися логістично нереалізованими.
Проте ключовою причиною відмови у передачі танків і літаків був страх перед безпосереднім втягненням у конфлікт з Росією. У відповідь Київ посилив інформаційно-фактологічний тиск на партнерів: Україна розпочала масштабну публічну кампанію для їх переконання. На зустрічах НАТО та в медіа підкреслювалося, що відмова у наданні танків призводить до затягування війни та збільшення жертв. У соціальних мережах набув поширення флешмоб #FreeTheLeopards.
Зрештою, Україні вдалося спершу переконати Велику Британію у доцільності передачі роти танків Challenger 2, що підірвало саму ідею табу на подібні поставки. Під значним дипломатичним тиском Німеччина поступилася та схвалила реекспорт Leopard 2, а згодом і США погодилися на виділення танків M1 Abrams. У підсумку було сформовано потужну «танкову коаліцію».
Схожа ситуація склалася і з літаками. На початку 2023 року постачання американських винищувачів F-16 було офіційно виключене американською стороною. Білий дім обґрунтовував це тим, що навчання пілотів займе тривалий час, а українська інфраструктура не пристосована для цих літаків. Після цього президент Володимир Зеленський відвідав Лондон і, виступаючи у Вестмінстерському холі перед британським парламентом, вручив спікеру шолом українського пілота-аса з написом: «У нас є свобода, дайте нам крила, щоб її захистити».
Цей символічний жест перевів прагматичну дискусію про логістику у площину морального обов’язку Заходу. Результат: на саміті G7 2023 року США офіційно скасували заперечення проти навчання українських пілотів на F-16. Данія та Нідерланди очолили «авіаційну коаліцію», а влітку 2024 року перші F-16 заступають на бойове чергування в українському небі.
Союзники завзято не хотіли давати нам і F-16, а тепер вони успішно воюють в українському небі. Фото: militarnyi.com
Відмінність від ситуації з «танковою» та «літаковою» коаліціями
Наразі союзники так само затягують та обмежують поставки протиракет для систем Patriot та SAMP/T з низки причин. Але тут, на відміну від історії з танками і літаками, проблема полягає не в політичній нерішучості союзників, а в жорстких стратегічних, економічних та виробничих факторах.
Перший суто військовий фактор – це побоювання «знесилити» власні системи протиповітряної оборони, тобто ці ракети є стратегічним запасом. США зберігають основні запаси протиракет PAC-3 для повітряної війни з Іраном та на випадок потенційної війни з Китаєм щодо Тайваню. Американські стратегічні планувальники прямо заявляють: якщо передати ракети Україні, Пентагон не зможе забезпечити захист власних баз в Азії та на Близькому Сході.
У європейських країнах НАТО (Німеччина, Нідерланди, Іспанія) запаси вимірюються не тисячами, а сотнями одиниць. Передача навіть 20-30 ракет суттєво послаблює обороноздатність цих держав за стандартами Альянсу.
Ще одна вагома проблема – це фізичний глухий кут виробництва, промислова неготовність західних військових компаній до випуску великих партій протиракет. Адже протиракета для балістичної ракети – це не звичайний боєприпас, а високотехнологічний комп’ютер з реактивним двигуном. Завод Lockheed Martin у США виробляє близько 500-600 ракет PAC-3 на рік для всього світу. А Україна під час інтенсивних обстрілів може витрачати цей річний обсяг за кілька місяців.
Робота послів та емоційний стимул
Оскільки протиракет фізично недостатньо, Києву необхідно застосувати комбінований підхід тиску. Це формування «протиракетної коаліції» з країн, які володіють системами Patriot, але не перебувають у стані прямої військової загрози (наприклад, Німеччина, Нідерланди, Іспанія, Швеція).
“Посол повинен знати, скільки ракет для ППО є в країні його перебування і як досягти того, щоб ракети знаходилися не десь там на складах, а в наших пускових установках”, – наголосив президент Володимир Зеленський на нараді послів минулого тижня. Він також озвучив мінімальну потребу України – 300 протиракет типу PAC-3 для захисту ключової інфраструктури.
Точна цифра світових запасів засекречена, проте, за оцінками провідних аналітичних центрів (включно з CSIS), загальна кількість сучасних активних протиракет модифікації PAC-3/PAC-3 MSE у світі оцінюється приблизно в 3000 – 4500 одиниць для всіх 19 країн-користувачів Patriot.
Україна має переконати ці країни спільно вплинути на Білий дім, щоб США схвалили схему обміну: європейські країни надають свої ракети Україні зараз, а США гарантують їм постачання нових партій безпосередньо з виробничої лінії Lockheed Martin у пріоритетному порядку. Українські посли отримали завдання приходити на переговори до міністерств закордонних справ західних країн не з загальним проханням «дайте ППО», а з конкретним запитом: «Ми знаємо, що у вас на складі є така-то кількість ракет. Нам потрібно 10. Ризик для вашої обороноздатності мінімальний, а для нас це врятує, наприклад, наші теплоелектростанції».
Додатково не завадив би і емоційний стимул. Наприклад: «Кожен день зволікання з постачанням протиракет може призвести до негативних наслідків у самій Європі (нові потоки біженців на ваших кордонах)». Тобто Захід має усвідомити, що надання ракет обійдеться дешевше, ніж ліквідація наслідків їхньої відсутності.
Крім того, Київ має запропонувати союзникам проміжний, менш «чутливий» варіант. Наприклад, вимагати не нові антиракети PAC-3, а попередні модифікації PAC-2 або європейські ракети Aster 15/30, які можна інтегрувати в загальну систему. Це зменшить навантаження на стратегічні склади США, але дозволить Україні забезпечити захист неба від балістичних загроз засобами, які на Заході вважаються «надлишковими» або потребують модернізації.
На зустрічі 3 серпня з послами було поставлене завдання – «торгуватися» із партнерами за кожну ракету. Фото: president.gov.ua
Думка експерта
Тарас Загородній, експерт-міжнародник:
– Певний дипломатичний та психологічний досвід, отриманий під час переконання союзників щодо танків і літаків, можна застосувати і для протиракет. Але тут є суттєва відмінність від танків та літаків. Якщо їхні запаси, наприклад у США, були і є, що називається, достатніми для двох повноцінних воєн, то запаси протиракет у світі є суворо обмеженими. Протиракета значно дорожча за просту балістичну ракету, яку Росія виробляє масово, і їх просто фізично та фінансово неможливо випускати в таких обсягах, особливо враховуючи, що на одну ракету потрібно задіяти щонайменше дві, а то й більше протиракет.
Щодо світових запасів, то кожна країна-власник протиракет має власні стратегічні плани їх застосування, які вона не може порушити. США та арабські країни використовують їх у конфлікті з Іраном, Південна Корея та Японія не можуть розслаблятися, враховуючи агресивність Північної Кореї. У європейських країн взагалі порівняно невеликі арсенали, і вони не можуть послаблювати свою протиракетну оборону. Хоча це не остаточна відповідь, у цьому напрямку слід працювати, і наші дипломати вже докладають зусиль. Але головне – нам потрібно розробляти власні ракети, а на фронті знищувати російську балістику ще «на землі», до її запуску.