Україна може вразити та знищити балістичні ракети Росії: які засоби та методи для цього існують

Фото: wikipedia.org Підпишіться на нас в Google додати зараз

Зараз удари балістичними ракетами становлять головну небезпеку та інструмент тиску Російської Федерації на Україну. Гострий дефіцит протиракет для систем Patriot та SAMP/T лише багаторазово посилив ці ризики. Однак це зовсім не означає, що Київ абсолютно безсилий проти ворожих атак. Якщо неможливо збивати самі ракети в повітрі, їх цілком успішно можна ліквідовувати ще до запуску – безпосередньо на пускових установках, з яких вони випускаються. Журналіст Коротко про досліджував, як це можливо реалізувати та які кроки вже було зроблено.

Пуски балістичних ракет здійснюються з землі та з повітря

На даний момент Росія має кілька типів пускових платформ. Це мобільні наземні установки на важких автомобілях, повітряні (з літаків), надводні та підводні кораблі-носії, а також підводні човни. З-під землі, з пускових шахт, прості балістичні ракети не запускаються. Ці шахти призначені виключно для запуску важких міжконтинентальних балістичних ракет, таких як «Воєвода» («Сатана»), «Сармат» чи «Ярс». Ці ракети не становлять загрози для України, оскільки дальність їх застосування сягає багатьох тисяч кілометрів.

Мобільні наземні платформи оснащуються на важких тягачах і поділяються на оперативно-тактичні та стратегічні. ОТРК «Іскандер-М» є основною мобільною платформою для балістичних ракет 9М723, які запускаються з прикордонних Курської, Ростовської та Білгородської областей, а також з тимчасово окупованого Криму.

Повітряні платформи – це літаки, з яких запускається аеробалістичний «Кинджал». Це модифіковані винищувачі-перехоплювачі МіГ-31К, а також бомбардувальники Ту-22М3 та Су-34. Літак набирає швидкість у верхніх шарах атмосфери і скидає ракету, яка потім активує власний твердопаливний двигун і рухається за балістичною траєкторією.

Підводні та надводні човни та кораблі. Однак тут є нюанс: субмарини проєкту «Варшав’янка» та надводні кораблі-носії можуть запускати не балістичні, а лише крилаті ракети, такі як «Калібр», «Онікс» та «Циркон». Дві останні переважно використовуються з мобільних наземних берегових комплексів, розташованих в окупованому Криму, а також з фрегатів та модернізованих атомних підводних човнів.

Основна загроза – швидкісний таймінг розгортання та запуску

Найбільша небезпека походить саме від мобільних наземних пускових установок та літаків-носіїв. Уразити їх надзвичайно складно через дуже короткий час їхньої роботи, високий рівень маскування та значну віддаленість аеродромів.

Комплекси на тягачах пересуваються переважно вночі та ховаються у густих лісових масивах, ангарах або під маскувальними сітками, зливаючись з оточенням. Супутникам оптичної розвідки складно зафіксувати їхні координати під час руху. Час розгортання або переведення комплексу з похідного положення в бойове становить від 4 до 16 хвилин. На сам запуск – підняття ракети у вертикальне положення та постріл – витрачається близько 10 секунд. Інтервал між пусками двох ракет з однієї машини становить менше 1 хвилини. Одразу після залпу пускова установка залишає точку старту. Відхід з позиції займає приблизно 2-3 хвилини. До того моменту, коли український радар зафіксує траєкторію ракети та обчислить координати точки старту, самої пускової установки там уже не буде.

Знищити винищувач МіГ-31К, який несе «Кинджал», безпосередньо в повітрі під час бойового вильоту також практично неможливо. Він злітає з глибокого тилу Російської Федерації, де українським засобам ураження важко його дістати. «Кинджали» мають дальність польоту до 2000 км, що означає, що їхнім літакам-носіям взагалі не потрібно наближатися до кордонів України чи лінії фронту. Вони здійснюють пуски, перебуваючи в повітряному просторі над Нижегородською, Тамбовською чи Рязанською областями РФ, а також над Каспійським чи Чорним морем.

Мобільні установки ворога можуть змінити позицію за кілька хвилин. У цьому вся складність полювання на них. Фото: militarnyi.com

Що можна зробити без протиракет до Patriot

Однак, навіть незважаючи на це, Україна все ж таки може мінімізувати балістичні загрози з землі та повітря. Насамперед, це масовані атаки українських далекобійних БпЛА на бази літаків МіГ-31К та стратегічних бомбардувальників, а також на склади балістичних ракет. Авіабаза «Саваслейка» розташована за 650 км від України, аеродром «Ахтубінськ» – за 600 км, авіабаза «Оленья» в Мурманській області – за 1800 км, і «Шайківка» в Калузькій області – за 250 км від кордону з Україною. Це означає, що вони цілком досяжні для українських далекобійних дронів.

Знищення мобільних пускових установок для балістичних “Іскандерів” у прикордонних районах. Мобільні колісні ОТРК «Іскандер-М» постійно маневрують, тому їхня ліквідація вимагає максимально швидкої реакції. Тут має чітко та ефективно спрацювати зв’язка «Очі + Розвідувально-ударний комплекс»: українські безпілотники глибокої розвідки (Shark, Leleka-100, PD-2) цілодобово сканують прикордонну смугу. Однак, тут є критичний таймінг ураження – не більше 3 хвилин. Від моменту виявлення «Іскандера» на позиції до нанесення удару високоточними ракетами HIMARS/GMLRS або касетними боєприпасами має пройти не більше 180 секунд.

Крім того, удари безпілотників по підприємствах, що виробляють тверде паливо та мікроелектроніку для ракет, а також порушення ланцюжків поставок зупиняють сам конвеєр виробництва. Тобто знищення балістичного потенціалу росіян відбувається ще на стадії креслень та складання, наприклад, на КБ “Машинобудування” (400 км) чи заводах в Іжевську (1200 км).

Кораблі вже під ударом, а Чорноморський флот у пастці

З кораблями-носіями крилатих ракет «Калібр», «Онікс» та «Циркон» ситуація значно простіша. Вони мають величезні розміри, їхні стоянки в портах та маршрути легко відстежуються супутниками в реальному часі, а самі вони вразливі для морських дронів та крилатих ракет.

Україна зараз фактично позбавила Чорноморський флот РФ ініціативи, застосовуючи комбіновану асиметричну тактику. Головним інструментом ураження російських кораблів-носіїв є морські дрони-камікадзе (Magura V5 та Sea Baby). Вони атакують кораблі групами («вовчими зграями») на зовнішніх рейдах і навіть у бухтах.

Останнім і наймасштабнішим прикладом розгрому російських кораблів-носіїв «Калібрів» у Новоросійську став комбінований удар Сил оборони України в ніч з 11 на 12 серпня 2026 року. Під час цієї унікальної операції сили ГУР, СБУ, Повітряних сил та ВМС України вразили одразу чотири військові кораблі, три з яких є безпосередніми носіями крилатих ракет. Це фрегат “Адмірал Макаров” – флагман Чорноморського флоту РФ, фрегат “Адмірал Ессен”, малий ракетний корабель (МРК) “Буян-М” та патрульний корабель “Василь Биков”.

Для цієї операції було масово задіяно новітні реактивні безпілотники «Паляниця», а також апарати «Пекло» та «Барс», які завдяки високій швидкості подолали прибережну зону ППО. Застосовувалися також модифіковані українські ракети «Довгий Нептун», які вразили кораблі біля причалів. З моря базу з кораблями атакували ударні безекіпажні катери типу «Сарган» та «Мамай», які заблокували вихід кораблів із бухти. Пропелерні БпЛА підтримки – дрони “Лютий”, “Бобер”, “Рамзай” та інші – йшли ешелонами для відволікання уваги.

Після того, як Сили оборони України продемонстрували здатність знищувати кораблі прямо біля причалів Новоросійська, варіантів для безпечного базування залишків Чорноморського флоту РФ практично не залишилося. Чорне море стало для російського командування «мишоловкою», з якої кораблям оперативно нікуди тікати.