На пам’ять про Владислава Яковенка, позивний «СКАЛА» Хвилина тиші 05.08.2026 09:00 Укрінформ
Цінував життя, родину, свою державу та вірив у світле майбутнє
Владислав Яковенко «СКАЛА» народився 26 квітня 1999 року в селі Пологи Теплицького району Вінницької області, проживав у селі Бубнівка Гайсинського району. Отримав вищу освіту в Національному університеті біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «машиніст шліфувальних установок». Працевлаштований був у ПрАТ «Зернопродукт МХП» у місті Ладижин. Одночасно з навчанням в університеті, пройшов підготовку на військовій кафедрі, здобувши звання молодшого лейтенанта.
Мріяв оселитися у великому місті, збудувати успішну справу. У 18-річному віці придбав свій перший автомобіль, і це було за його власні заощадження. У 2019 році, під час навчання, створив сім’ю, разом із дружиною Юлією оселився в Києві. Згодом у них народилася донька Поліна.
Владислав завжди виявляв енергійність, наполегливість, прагнення до свободи, досягав усіх поставлених завдань. Мав загострене відчуття справедливості. Був турботливим, люблячим, вдячним сином, братом, племінником, онуком. Найкращим, уважним, чуйним чоловіком і батьком.
За словами дружини Героя, Юлії, Владислав цінував життя, свою сім’ю, державу та вірив у щасливе майбутнє. «Його відвагу та впевненість у власних силах міг би заздрити кожен. Цьому обов’язково навчатиму нашу доньку».
Від самого початку повномасштабного вторгнення він був одним з організаторів підготовки рідного села до оборони (облаштування блокпостів, організація чергувань, вирішення всіх організаційних питань).
«Мене часто запитували: „Він такий серйозний і часто злий, як ти з ним живеш?“ Але поруч зі мною це була найніжніша і найтурботливіша людина», – так Юлія згадує свого чоловіка. Вона пам’ятає його як чоловіка, який умів підтримати, підбадьорити, проявити турботу та бути надійною опорою. Їх пов’язували глибоке взаєморозуміння та любов. Владислав надзвичайно любив дружину та доньку, називав їх «мої дівчатка».
З листопада 2022 року служив у Збройних Силах України. Позивний «Скала» отримав завдяки своїй силі, рішучості та безстрашності – він завжди йшов першим, як у розвідку, так і в бій.
З 9 листопада 2022 року по 7 січня 2023 року проходив навчання за програмою курсу підвищення кваліфікації офіцерського складу Збройних Сил України за спеціальністю: бойове застосування аеромобільних (повітрянодесантних), десантно-штурмових, гірсько-піхотних і морської піхоти з’єднань, військових частин, підрозділів. 30 грудня 2022 року був призначений командиром десантно-штурмового взводу у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.
Брав участь у бойових діях під Кремінною (Серебрянський ліс), на Куп’янському напрямку (Перший Лиман). За свідченнями побратимів, «Скала» нічого не боявся, ризикував, прикривав усіх, завжди йшов попереду. Отримав мінно-вибухове поранення: осколок пройшов через плече і зупинився перед сонною артерією. Після реабілітації повернувся до виконання бойових завдань.
Командир роти з позивним «Титул» згадує, що познайомився з Владом на початку січня 2023 року. Тоді до бригади після курсів підвищення кваліфікації прибули четверо лейтенантів, серед них був і «Скала». Ми тоді штурмували позиції противника в Серебрянському лісництві. Влад хотів піти на штурм разом із бійцями, а я попросив його залишитися на командно-спостережному пункті. Того дня Влад займався організацією евакуації, допомагав із пошуком поранених, і завдяки його оперативним рішенням вдалося врятувати багато життів.
«Потім у січні та лютому 2023 року ми тримали оборону та відбивали штурми противника. Іноді виїжджали до Лиману, де проводили заняття для сержантів і солдатів. Влад добре справлявся з цим, пояснював бійцям елементи бойової підготовки. З першого дня він здобув авторитет у підрозділі. Мені подобалося, що в моїй роті є такий командир взводу», – додає «Титул», командир роти.
У 2024 році офіцер пройшов відбір до ССО (Q-курс), перевівся до 140-го центру ССО Збройних Сил України. Він мав надзвичайно складну підготовку, величезний багаж знань і навичок. Капітан Владислав Яковенко був командиром групи спеціального призначення, роти спеціального призначення, загону спеціальних операцій.
Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він отримав вогнепальне поранення і вісім годин боровся за життя. Йому було 26 років…
Побратими з групи, якою керував Владислав, розповідають, що «Скала» був рішучим та досвідченим командиром, його поважали в колективі та бачили в ньому лідера. Свій життєвий шлях він прокладав через випробування, які завжди блискавично долав. Він мав і силу, і розум, щоб підкорювати вершини. І невимовно боляче, що зараз про це залишилися лише спогади…
Поховали воїна в селі Бубнівка Вінницької області.
У захисника залишилися мама, батько, дружина, донечка, брат і велика родина, яка його любила та підтримувала у всьому.
Владислав був нагороджений відзнаками: «Ветеран війни – учасник бойових дій», «Срібний хрест» та почесною відзнакою «Іду на Ви» IV ступеня.
«Влад був надзвичайно сильним і сміливим сином своєї держави. Його дуже хвилювало майбутнє країни, в якій ми повинні виховувати наших дітей. За ним йшли у найтемніші часи і не боялись, бо він був попереду. Коли все довкола трусило від вибухів, він не боявся і безстрашно дивився ворогу в саму душу. Любимо тебе назавжди», – сказала дружина Юлія.
Марія, волонтерка та засновник бренду одягу Brave Samurai Company, запропонувала Юлії започаткувати збір пам’яті та допомогти його групі.
Мета збору – 354 тисячі гривень на 2 тепловізійні багатофункціональні монокуляри Falcon CLE625 V2 inFOV. За 2 тижні вдалося акумулювати 172 тисячі гривень. Підприємство, де працював Владислав, відгукнулося та подвоїло суму, а благодійний фонд «МХП–Громаді» Вінницького хабу додав решту коштів і закупив монокуляри для побратимів «Скали».
Зовсім нещодавно, 18 червня 2026 року, на честь Владислава було організовано турнір пам’яті. А 28 червня під час «Забігу Честі» (започатковано на згадку про Олексія Чубашева – військового журналіста та майора ГУР МО) Юлія подолала дистанцію 5 кілометрів. На Алеї Хоробрих у Києві на ВДНГ встановлено портрет Владислава Яковенка.
Фото з: yakovenko.memorial.ua, сайту Книга Героїв, сайту https://requiem.army/
Підготовлено Українським національним інформаційним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять ССО Війна з Росією Хвилина тиші