Сили територіальної оборони ЗСУ організували в Києві великий Фестиваль перших пʼєс від ветеранів
Фестиваль дебютних пʼєс є значною подією, що завершує третій навчальний цикл Театру Ветеранів, заснованого ТРО Медіа. В програмі представлені прем’єрні сценічні читання творів, написаних ветеранами та ветеранками російсько-української війни.
Під час освітнього курсу майбутніх драматургів ознайомлюють з основами їхньої професії. Кульмінацією є презентація ескізу вистави за написаною пʼєсою. Початківець-драматург відчуває всю повноту відповідальності – він обирає режисера для читання та разом з ним формує акторський склад, бере участь у репетиціях та впливає на кінцевий результат.
НАШІ ПІДТРИМУВАЧІ БАЧАТЬ: МИ ПЕРЕКОНАНІ В ТОМУ, ЩО РОБИМО
Третій Фестиваль перших пʼєс проходив у Києві з 17 по 26 липня. Цього року він встановив власний рекорд – як за тривалістю фестивальних днів (вісім), так і за кількістю заходів (майже тридцять). У попередні роки (започаткований у 2024 році) він тривав менше та мав більш стислу програму. Як бачимо, є відгук, суспільний резонанс, інтерес, але найголовніше – це стабільність.
«Ті, хто нас підтримує, бачать: ми віримо в те, що робимо. Зараз все тримається на ентузіазмі та бажанні конкретних людей робити щось на межі своїх можливостей, і це робиться не формально, а тому що ми справді вважаємо, що це важливо», – підкреслив у коментарі Укрінформу співзасновник Театру Ветеранів, художній керівник освітнього курсу, військовослужбовець Максим Курочкін.
Проєкт реалізується за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні Netherlands Embassy in Ukraine. Фестиваль відбувається завдяки співпраці з Goethe-Institut Ukraine та фінансуванню в межах Фонду стійкості.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
ЗДЕБІЛЬШОГО ВЕТЕРАНИ ПИШУТЬ ПРО НАЙБЛИЖЧЕ І НАЙБІЛЬШЕ ТРИВОЖНЕ ДЛЯ НИХ – ДОСВІД, ОТРИМАНИЙ НА ВІЙНІ
Двадцять вісім подій фестивалю були розподілені на кілька категорій: перша категорія – читання за пʼєсами випускників цьогорічного освітнього курсу. Друга категорія – пʼєси випускників-драматургів попередніх років. Третя – пʼєси військових, які зараз перебувають на службі, і не мали змоги долучитися до навчального процесу, але виявили бажання та написали пʼєси. Також були представлені п’єси першого освітнього набору у Львові, куратором якого була ветеранка Аліна Сарнацька.
Важливо, що до фестивалю долучилися і досвідчені автори: першою подією Фестивалю став показ вистави «Лимони» за пʼєсою ветерана Максима Девізорова, яку він поставив як режисер і в якій брав участь як актор. Нову п’єсу «Tengo frio» («Мені холодно») презентував і відомий автор-ветеран Валерій Пузік, у ній він майже документально фіксує обставини одного виходу з позиції, дії побратимів, їхні думки та переживання.
Максим Девізоров та Максим Курочкін під час Фестивалю перших пʼєс
Перед написанням текстів наставники не встановлюють для початківців-драматургів жодних вимог щодо жанрів чи тематики майбутніх п’єс, вони можуть вільно писати на будь-які теми, однак здебільшого пишуть про найближче і найболючіше для них – досвід, здобутий на війні.
«Ми жодним чином не обмежуємо драматургів у тематиці, виходячи з того, що не існує «правильного» способу написати п’єсу, але нам, звісно, цікаво, щоб вони максимально використовували власний досвід. Тому зазвичай вони пишуть про те, що пережили: травматичні моменти боїв, втрати, ключові рішення, момент вибору піти до війська. Ми зацікавлені в драматургії загалом, щоб ветерани ставали драматургами і писали. Тому це можуть бути і комедії, і драми, і абсурд, і тексти з елементами фантастики, і повністю документальні п’єси», – розповідає Максим Курочкін.
Театр Ветеранів свідомо відходить від поширеної думки, що до появи літературних, драматургічних, художніх (а не документальних) творів про війну потрібна часова дистанція у десятки років. Люди невідворотно повертатимуться до цієї теми знову і знову, але важливо зафіксувати її “по-живому”, по гарячих слідах, щоб ніхто цю страшну правду не зміг спотворити.
«Коли ветеран зараз напише щось неправдиве, йому відразу про це скажуть! Це ж дивляться свідки тих самих подій – побратими та люди, які живуть одночасно з ними. Тобто ніхто вже не зможе сказати, що цього не було, чи було не так, розумієте? От цей момент є визначальним для нас. Я не думаю, що так багато у світі літератур і театрів працювали над цим, фіксували по гарячих слідах такі речі», – наголошує Максим Курочкін.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
МИ МРІЄМО, ЩОБ ВИСТАВИ ЗА ПʼЄСАМИ ВЕТЕРАНІВ З’ЯВЛЯЛИСЯ В БАГАТЬОХ ТЕАТРАХ КИЄВА ТА УКРАЇНИ
Театр Ветеранів уже має власну історію та помітний слід на театральних радарах, і звернутися до режисерів по співпрацю не є великою проблемою, однак, натхненникам фестивалю цікаво пробудити «мисливський інстинкт» у самих режисерів. А саме: оголошується відкритий набір, куди режисери подають заявки (цього року було близько 50 заявок на 28 подій фестивалю). Далі режисерам, які зацікавилися, розсилають тексти, і вони звертаються до конкретного драматурга з пропозиціями. Більше того, у драматурга є можливість вибрати з кількох режисерів, які ним одночасно зацікавилися. Існує практика, що якщо концепції двох режисерів дуже цікаві, то одна п’єса може отримати і дві різні режисерські версії. Зокрема, цього разу текст Олени Шацевої «Діяти за обставинами» режисували дві режисерки – Олена Щурська і Наталія Торжевська, кожна по-своєму, поставивши проникливу історію трьох жінок у місті, яке найближчим часом має опинитися під окупацією. Зазвичай фестивалі так не працюють, але Театр Ветеранів зосереджується саме на драматурзі.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
П’ЄСИ ВЕТЕРАНІВ РОЗЛІТАЮТЬСЯ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ, А ОСЕРЕДКИ ТЕАТРУ ВЕТЕРАНІВ ВЖЕ ІСНУЮТЬ У ЧЕРНІГОВІ ТА ЛЬВОВІ
Цьогоріч відкриття Фестивалю та його фінальна частина відбулися в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Чи може це означати, що вистава когось із ветеранів-драматургів скоро з’явиться на цій сцені?
Військовослужбовці ТРО Медіа не виключають такої можливості, але говорити про це поки зарано. Театр Ветеранів мріє, щоб вистави за п’єсами ветеранів з’являлися на багатьох театральних майданчиках Києва та України. І вони справді поступово з’являються. Зокрема, випускниця першого освітнього курсу для ветеранів Аліна Сарнацька одразу під час Першого Фестивалю перших пʼєс отримала лист про намір поставити виставу за її п’єсою «Баланс» від Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові. І це сталося! Також за цю п’єсу Аліну визнано «Найкращою драматургинею року» II Київського рейтингу Укрінформу «Театральний інфобум». Відтоді вона написала ще дев’ять п’єс, і на цьому фестивалі глядачі побачили ескіз її вистави «Маленькі таємниці Вікторії» в режисурі Вікторії Білан. У 2026 році драматургиня набрала та втілила в життя перший львівський освітній курс Театру Ветеранів, результати якого були тут представлені (Мар’яна Чорномиргін «Поплач, або звари борщу», Андрій Тераз «Випадок у торакальному відділенні», Дмитро Ільїн «Переживака», Марта Шийко «Жінка з холодильником»).
За п’єсою «Вийти за межу» Наталі Зарицької (презентованою на Другому фестивалі) поставлена вистава, з якою Театр Ветеранів здійснив свої перші гастролі за кордоном – до Чехії. За п’єсою випускника-драматурга Сергія Іванова «На підвал!» була поставлена вистава в Херсонському театрі імені Миколи Куліша та на сцені в Миколаєві. А виставу за п’єсою «П’єса 22, або Шлях героя» Володимира Туки, ставили Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені М. Куліша та Національна оперета України. Він також не зупинився на першому успіху і на Третьому фестивалі, за його п’єсою показали виставу «Апельсин» у режисурі Катерини Вишні Вишневої.
Отже, тексти драматургів-випускників розлітаються по всій Україні, а регіональні осередки Театру Ветеранів уже з’явилися в Чернігові та Львові.
Максим Девізоров та Катерина Вишня Вишнева під час Фестивалю перших пʼєс
ВАЖЛИВО, ЩОБ ЯКОМОГА БІЛЬШЕ АКТОРІВ БРАЛИ УЧАСТЬ У ЧИТАННЯХ ТА ПІДТРИМУВАЛИ ТВОРЧІСТЬ ВЕТЕРАНІВ
Щодо акторів, задіяних у фестивальних подіях, то на рівні філософії, натхненникам проєкту важливо, щоб їх було якомога більше, щоб вони активно долучалися і підтримували цей рух.
«Наш Фестиваль прагне бути відкритою платформою для акторів, щоб якомога більше людей зустрілося з творчістю ветеранів, щоб навколо читань створювалися нові акторсько-режисерські колективи. Протягом року до нас звертаються військовослужбовці та ветерани, які не планують писати, але хочуть спробувати себе в акторстві, чи повернутися до акторської професії після поранення. Для них це стає елементом реабілітації, відновлення у професії. Наприклад, після дуже важких поранень та контузії актор Андрій Валенський взяв участь у читаннях п’єси Геннадія Удовенкова «Весна». Повертаючись до тематики, тут можна додати, що перша п’єса Удовенка була про його важке поранення в бою, а от «Весна» – вже про його дитинство, про момент, що врятував його, коли знайшлася людина, яка почала давати книги хлопчику з проблемної сім’ї», – розповів Максим Курочкін.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
За його словами, у планах Театру Ветеранів започаткувати та видати серію збірок п’єс ветеранів, адже за три фестивалі їх уже назбиралося досить багато.
«Нас цікавить, щоб Фестиваль був самопідживлюваною системою, і незалежно від того, хто б це робив, він робив це етично, екологічно, правильно і з користю для ветеранів і для суспільства. Ми зацікавлені, щоб ветерани-драматурги – випускники освітніх курсів Театру Ветеранів продовжували писати п’єси, набували досвіду взаємодії з людьми та викликами театру. Це не замінить багаторічної практики, але підготує до основних типових ситуацій. Наш пріоритет – не шоу, а користь для автора та творчої команди», – резюмував Максим Курочкін.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
Насправді цей унікальний Фестиваль – це не просто двадцять вісім цікавих п’єс – дебютів від ветеранів та військових, це двадцять вісім доль, у які вплетені сотні, тисячі й мільйони збережених життів, за які вони воювали. Це новітня історія України, гірка, але правдива. Це гумор крізь сльози, це надія, попри темряву, це людяність у нелюдських умовах, це сила людського духу й любові. Зрештою, це важливий досвід авторів, завдяки якому життя триває. І якщо на початку їм потрібен маленький аванс глядацької довіри, то згодом вони повернутимуть його на театральні сцени України талановитими, впевненими, гарними текстами, яким ми аплодуватимемо стоячи.
Любов Базів. Київ
Фото надані ТРО Медіа