Фото: mon.gov.ua Підпишіться на нас в Google додати зараз
Коли у березні 2023 року на посаду міністра освіти йшов Оксен Лісовий, освітянське середовище відчувало надію. Зараз панують інші настрої: настороженість, недовіра, скептицизм. Після скандалів, якими супроводжувалася бюрократична каденція Сергія Шкарлета, Лісовий отримав великий кредит довіри, бо в ньому бачили людину вільної думки і новатора. Та от виявилося, що реформи – це не тільки кроки вперед, а й тупцяння на місці під нові гасла і за старими правилами. Зараз у нового голови Міністерства освіти Андрія Бутенка швидше кредит недовіри, починати працювати він мусить в умовах, коли дедалі більше і голосніше говорять про кризу освіти.
Які проблеми доведеться вирішувати новому очільнику МОН – у огляді Коротко про.
Довести реформу старшої школи
Найбільше освітян засмучує і навіть обурює, що міністерське крісло знову посіла людина, абсолютно відірвана від реалій середньої освіти, де весь час накручується клубок проблем. Чотири роки вчителювання на початку 2000-х, які має у своїй біографії Андрій Бутенко, – це ні про що, кажуть вчителі. Зараз зовсім інша школа, інші виклики та інші проблеми, які може розуміти тільки практик. Але вже що маємо…
«Тільки не нові реформи! Доведіть до ладу ті, що є, а краще – частину скасуйте» – ось типовий вчительський коментар до новини про призначення міністром освіти колишнього керівника Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). «Годі нас мучити різними вигадками, дайте просто працювати і дихати!».
Головна реформа, з якою доведеться розбиратися Бутенку, стосується старшої школи – і до старту залишилося всього нічого. З 1 вересня 2027 року Україна переходить на 12-річне навчання із запуском профільної освіти в академічних ліцеях, де діти самі вибиратимуть дисципліни для поглибленого вивчення – технічні або гуманітарні. Середня освіта має строго поділитися на три сектори: початкова школа – середня школа – академічний ліцей або профільний коледж (нащадок колишнього ПТУ).
Це не новина, до такої реформи готувалися, але реалії свідчать, що залишається багато нерозв’язаних питань. Навесні цього року чимало громад звернулися до уряду з проханням пригальмувати реформу, поки триває війна. Аргументи – у влади на місцях елементарно бракує фінансів на створення і обслуговування ліцеїв. А це значить, що випускники 9-х класів матимуть долати до 30 кілометрів відстані під повітряними тривогами, щоб завершити середню освіту.
Уряд Свириденко відмовився зупиняти перехід на 12-річне навчання. Уряду Корецького, ймовірно, доведеться переглядати це рішення, і думка міністра освіти, як ми розуміємо, матимемо вагу. Якщо реформа залишиться в дії, необхідно буде за рік вирішити питання про нові програми, нові підручники, транспорт, базу, підготовку педагогічних кадрів академічного рівня, інклюзивні класи для дітей з особливими освітніми потребами і все до них дотичне.
Зламати «фасадний менеджмент»
Оксену Лісовому ставлять в заслугу, що за його каденції вперше за п’ять років – з січня 2026-го – вчителям підвищили зарплату на 30%, ще +20% вони одержуватимуть з 1 вересня. Але ексміністру доводилося періодично виправдовуватися перед освітянами, що в бюджеті немає грошей на гідну оплату їх праці. Давати такі відповіді на запити вчителів доведеться і новому очільнику МОН, бо підвищення заробітку хоч і відбулося, але не на 50%, як це декларується. З 1 вересня, зокрема, у вчителів забирають окрему щомісячну доплату у 2600 гривень – вона спрямовуватиметься в оклад. На місцях педагогам знизили доплати за престижність професії на 5% – 10%.
– Конкурувати із зарплатами касирок у супермаркетах ми навряд чи зможемо, хіба набиратимемо надмірну кількість годин і займатимемося репетиторством, – поділилася з нами учителька середньої школи з Київщини. – Але найсумніше навіть не це. Наша робота досі оцінюється за радянськими стандартами. Танцюємо від ставки 18 годин уроків на тиждень, а весь побічний комплекс завдань – опанування нових технологій, індивідуальна робота з учнями, методична діяльність, організаційна, численні звіти, заповнення таблиць – роботою не вважається.
Вчителі просять нового міністра звільнити їх від численної «показухи», яка змушує відволікатися від освітнього процесу на те, щоб зробити з нього гарну ілюстрацію чи презентацію – фото-, відеозвіти, сторінки в соцмережах, форуми, коворкінги… Ексдиректор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук назвав це «фасадним менеджментом в освіті»:
– Це коли управлінські рішення ухвалюються не заради покращення якості навчання в кожній окремій школі, а заради створення видимості діяльності. Це політика, де головною метою є не зміст, а звіт про його наявність.
Прем’єр Сергій Корецький особисто представив колективу МОН нового очільника — Андрія Бутенка. Разом з ексміністром освіти Оксеном Лісовим та віцепрем’єр-міністеркою з питань гуманітарної політики, міністеркою культури Тетяною Бережною. Фото: mon.gov.ua
Повернути престиж професії
Вчителі хочуть бути нарешті почутими. Не як смиренні виконавці та прохачі, а як люди, які мають власну думку, можуть оцінювати настанови і вибирати оптимальне рішення. Якщо новий міністр до такого буде готовий, його команді доведеться переглянути певні державні стандарти. Вчителі, зокрема, вимагають скасувати сумнозвісні ГР – Групи результатів. У Новій українській школі (НУШ) вони декларувалися як логічно об’єднані блоки очікуваних результатів навчання, які описують конкретні вміння та компетентності учня за видами діяльності. На практиці ця вимога перетворилася на технічну схему, яка зайве завантажує вчителя і не відображає реальні досягнення учня.
Повернути престиж професії – ще одне сподівання, і тут справа не тільки в грошах. Дитиноцентризм, на якому базувалася НУШ, трансформувався у дитиноегоїзм. Вчителі втратили статус наставників, перетворившись на обслуговуючий персонал. Директори шкіл не раз скаржилися Коротко про, що учні поводяться зверхньо з учителями, скаржаться батькам на їх зауваження, а ті приходять до школи і влаштовують розборки з позиції «яжемать».
– Педагогіка ніколи не була і не може бути сферою послуг. Учитель не продає знання і не виконує забаганки «клієнта». Він формує людину. А отже – майбутнє країни, – нагадує Ігор Лікарчук.
Повернення вчителю статусу інтелектуальної еліти експерт називає питанням національної безпеки:
– Бо жодна реформа не відбудеться там, де головну постать освітньої системи перетворили на виконавця нескінченних інструкцій, звітів і бюрократичних процедур.
Найважча із проблем
Либонь, найскладніша із проблем, яка постане перед новим міністром, – це відтік старшокласників і абітурієнтів за кордон. Реформа старшої школи, якщо буде проведена непродумано, тільки її підсилить. Конкретного рецепту – як втримати молодь у країні, де триває війна, поки не придумали. Розрахунок на патріотизм працює, але у родин школярів є й інші розрахунки. Цілком ймовірно, що ближче до весни знову виникне дискусія про скорочення предметів національного мультимедійного тесту до трьох і виключення математики з обов’язкового іспиту.
За Оксена Лісового МОН не підтримало пропозицію Дмитра Лубінця та ректорів ряду вузів знизити мінімальний конкурсний бал для вступу на престижні спеціальності зі 150 до 130. Однак пообіцяло проаналізувати можливі наслідки. Тепер цим доведеться зайнятися команді Андрія Бутенка. Різке зменшення набору першокурсників загрожує вишам як скороченням спеціальностей, по яких вони готуватимуть студентів, так і ставить під сумнів існування самих вищих навчальних закладів, де буде недобір. Зростання цін на контрактне навчання навряд чи врятує ситуацію.
Порятунок вищої освіти – таке саме нагальне завдання для міністра, як і середньої. Зокрема, Андрію Бутенку доведеться неупереджено оцінити ефективність Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке сам очолював. Бо в аналітичних звітах, як десять і двадцять років тому, пишуть, що університетська освіта залишається відірваною від реалій ринку праці, і це також одна з причин, чому молодь з дипломами їде за кордон.
У своєму першому після призначення пості Андрій Бутенко заявив про нові горизонти, нові завдання, нові виклики, що чекають попереду, і нові здобутки. Щиро бажаємо, щоб останні не залишили того присмаку, з яким більшість освітян прощаються зі своїм колишнім «капітаном». Зрозуміло, що один міністр комплексу проблем не вирішить і взагалі навіть його не осягне. Все залежить від того, хто працюватиме в його команді – функціонери чи професіонали.