Фото: 157 окрема механізована бригада (ілюстративне) Підпишіться на нас в Google додати зараз
У зв’язку з інцидентом в ОШП «Скеля», де навесні цього року загинули 26 курсантів, знову привертається увага до первинної підготовки новобранців. Від початку повномасштабного вторгнення курс БЗВП зазнав шести змін, і це ще не остаточний варіант.
Питання БЗВП регулярно піднімаються на найвищому рівні, проте проблеми, які не вдається чи неможливо вирішити, залишаються. Про причини цього – у матеріалі Коротко про.
На початку червня головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський провів масштабну нараду з питань базової загальновійськової підготовки, де були заслухані результати перевірок у 72 військових частинах. 8 з них були позбавлені права самостійно навчати новобранців, інші отримали завдання щодо покращення умов та змісту підготовки бійців.
Чому загострюються хвороби
Курс молодого бійця, розроблений в мирний час, під час великої війни пережив уже шість переглядів. Зараз у кількох навчальних центрах випробовується сьомий, який базується на досвіді 151-го НЦ. У Міноборони заявляють, що перелік тем та вправ, які повинні засвоїти новобранці, не змінився, але змінилася логіка навчання – за принципом «від простого до складного». Курсанти щоденно відпрацьовують ключові навички до автоматизму, особлива увага приділяється протидії малим дронам.
Передостаннє оновлення програми БЗВП відбулося восени 2025 року. Зараз навчальний курс триває 30 днів для мобілізованих та контрактників, придатних до служби у частинах забезпечення, та 51 день – для придатних до виконання бойових завдань. Програма включає вогневу, тактичну, інженерну підготовку, надання домедичної допомоги.
– Програма в цілому є прийнятною. Навчають, як поводитися зі зброєю, як стріляти, як діяти під час штурмів. Однак півтора місяця – це все одно недостатньо для повноцінного вишколу на початковому рівні. Якщо інструктор сумлінний і відповідально ставиться до завдань, на курсантів лягає таке навантаження, що через постійну перевтому важко засвоювати матеріал. Вправи з фізичним навантаженням розраховані на молодих і здорових осіб, а не на чоловіків 45+ з хронічними захворюваннями, яких зараз направляють із ТЦК. Тому всі давні недуги загострюються. До бойової частини людина прибуває вже виснаженою, – ділиться військовослужбовець Станіслав.
Якщо інструктор виявляє поблажливість, зазначає наш співрозмовник, або ігнорує вимоги програми, то курсант буде погано підготовлений. На це також надходять регулярні скарги з передових частин.
Те, що під час навчання загострюються хвороби, не дивно – якщо до цього людина не мала активних фізичних навантажень. Фото: 157 ОМБ (ілюстративне)
Навчальні штурми мало нагадують реальні
– До навчальних центрів переважно прибувають особи, які не мають жодного уявлення про армійську службу. Для багатьох справжнім шоком стає вже «нульовий день» – день приїзду. У деяких підрозділах проводять так зване психологічне перезавантаження – стрільба, вибухи, команди «лягай», «повзи». Це свого роду виведення із зони комфорту, але це не завжди має позитивний ефект, – продовжує Стас. – Пригнічує новобранців і побут – намети або бліндажі, відсутність належних санітарних умов, незвична їжа, обмежений доступ до мобільного зв’язку, можливості вийти в інтернет, оскільки телефони вилучають і можуть повернути раз на тиждень, а то й на десять днів.
Військовий пояснює, що це вимушені заходи. Використання наметів стало поширеним після трагедії в «Десні», коли російська ракета зруйнувала казарму навчального центру, спричинивши численні жертви через велике скупчення людей. Мобільні телефони вилучають з міркувань безпеки та з виховною метою – щоб зменшити кількість скарг до рідних.
– Щодо умов проживання, то в деяких частинах досі можуть використовуватися іржаві мийки та примітивні лазні, що залишилися ще з радянських часів. Вологі серветки не вирішують проблеми гігієни. Основні фінансові ресурси спрямовуються на фронт, а навчальні табори отримують другорядне забезпечення. Багато залежить і від командирів. Деякі шукають волонтерську допомогу для покращення побутових умов та харчування. Деякі привласнюють частину наданих ресурсів, донори це бачать і відмовляються від подальшої співпраці.
Станіслав пригадує свій навчальний курс у Франції.
– Там також нас тренували так, що було важко всім – і старшим, і молодшим. Але умови були зовсім іншими, легше було відновитися. Розміщення в казармі, можливість добре помитися, смачна якісна їжа. Однак тамтешні інструктори, хоч і викладали за українською програмою, були далекі від реалій нашої війни. Вони могли надати більше інформації про конфлікти, в яких брали участь. Наприклад, Ірак – це кардинально інша війна. Коли запитуєш їх: як боротися з FPV-дроном? Відповідають: копай. А кому допоможе це окопування?
Втім, за словами нашого консультанта, і в українських центрах навчальні штурми мало схожі на ті, що відбуваються в реальних умовах «на нулі».
– Я б підсумував так: хто прагне, той і з «учебки» винесе щось для себе. Добре, що програма існує і її вдосконалюють. Однак вимогам сьогодення вона ще не повністю відповідає.
Головною проблемою є війна
Інструктор одного з навчальних центрів, якого ми назвемо Віктором, вважає, що основна проблема полягає в тому, що… триває війна.
– Через повітряні тривоги весь час доводиться пристосовуватися. Заняття, яке було заплановане на 3,5 години, доводиться скорочувати до 1,5 години. Оскільки обід і вечерю не можна пропускати – це святе, але проводити їх можна лише за відсутності тривог. Було таке, що нам одного разу обід із вечерею привезли разом, – згадує офіцер. – Проводити заняття в укриттях немає можливості, адже потрібно встановити комп’ютер і проєктор. Добре, що зараз за спонсорські кошти будують підземний клас.
На думку Віктора, польові умови, в яких проживають курсанти, цілком прийнятні.
– Люди повинні розуміти, що їх очікує попереду, і готуватися. Харчування тричі на день, як в «учебці», в окопі їм точно не зможуть забезпечити. Інша справа, що не кожен, хто визнаний придатним, потрапить у той окоп, але це не наша вина. Привозять, наприклад, чоловіка, а він періодично втрачає свідомість – у черепі титанова пластина після ДТП. Або весь жовтий через алкогольний цироз печінки. Таких направляємо до шпиталю. Ці «чартери» доводиться організовувати раз або й кілька разів на день. Щодо загострення хвороб під час навчального курсу, то це не дивно. Коли людина лежала на дивані та вживала алкоголь, звісно, їй стане зле. Зараз у більшості курсантів фізична підготовка на рівні – «не зміг втекти від бусика».
Втім, відзначає Віктор і позитивні зміни:
– У 2021 році ми не могли й мріяти, що замість роботи з паперовими документами будемо використовувати планшети. І що в глухому лісі буде доступний інтернет, коли проводиш заняття на місцевості. Щодо харчування, то інструктори їдять те саме, що й їхні підопічні. Ось у нас сьогодні грецький салат з оливками, каша з маслом, сирний суп, яблука та банани – бери скільки хочеш. Вдома таке не завжди буває.
Співрозмовник також переконаний, що все вирішує людський фактор.
– Якщо командир нормальний, то й волонтерська допомога буде. Ось у нас чудові донорські намети з двома пічками та підлогою. Комісія, що нещодавно була, була приємно здивована. І туалети, хоч і примітивні, але чисті, бо порядок не створюємо, а підтримуємо.
“В учебці” люди мають розуміти, до чого готуватись та що їх очікує. Фото: 157 ОМБ (ілюстративне)
Не кожен може бути наставником
На сьогодні посада інструктора в навчальному центрі – одна з найбільш дефіцитних у ЗСУ. У березні цього року Міноборони навіть запустило проєкт «На досвіді», щоб залучити до інструкторської діяльності більше ветеранів та чинних військовослужбовців, придатних до служби в підрозділах забезпечення. Навчальні центри регулярно повідомляють про брак інструкторів, особливо з бойовим досвідом, а курсанти – про грубість та неповагу з боку наставників.
– Інструктор – це насамперед педагог, який мусить працювати як із слухняними, так і з неслухняними “дітьми”. А на таке не кожний здатний, не кожний може бути педагогом, – каже Віктор. – Тому буває, що людина все вміє сама, але не може нормально спілкуватися та навчати, тому компенсує це зверхнім або суворим ставленням до людей, випускаючи їх непідготовленими та демотивованими. Самих інструкторів демотивує грошове забезпечення у 25 000 гривень, з доплатами воно може сягати хіба що 30 000.
Тема навчальних центрів у ЗМІ звучала не раз. У 2025 році фонд «Повернись живим» опублікував результати дослідження проблем БЗВП за 2024 рік. Багато з порушених питань залишаються актуальними й досі. Зокрема, поширення сезонних захворювань у навчальних центрах та ускладнений доступ до медичної допомоги через ризики СЗЧ.
Нині увага до базової підготовки привернута через скандал у «Скелі», де навесні цього року загинули 26 курсантів. Офіційно – від пневмоній, неофіційно – через відмову в лікуванні та жорстоке поводження.
Що таке пряма відповідальність
«Скеля» належить до тих 72 військових частин, яким дозволено проводити БЗВП на власних базах і з власними інструкторами. За даними видання DW, її немає у списку 8 частин, де це право було відкликано, хоча після розслідування «Бабеля» ДБР відкрило кримінальну справу.
Однак ситуацію в «Скелі» не можна вважати типовою.
– До «Скелі» мобілізованих доставляють із ТЦК, тут був примус. Переважна більшість військових частин, які проводять власний вишкіл, отримують курсантів через рекрутинг. Тобто люди свідомо йдуть служити, а тому й ставлення до програми, до умов, у яких вона реалізується, інше, менша ймовірність конфліктів та СЗЧ, – розповів нам ще один військовий.
Окремі підрозділи мають власну унікальну програму. Наприклад, у «Хартії» – корпусі Нацгвардії – БЗВП у навчальному батальйоні триває два місяці, а ще місяць новобранець тренується безпосередньо у військовій частині. А 3-й армійський корпус готує особовий склад за стандартами НАТО.
Питання, де краще проходити базову підготовку – безпосередньо у військовій частині чи в навчальному центрі з багаторічним досвідом – є дискусійним. Військовий експерт Олег Жданов пригадує досвід радянської армії, який був започаткований ще до Другої світової війни.
– Були полкові школи різних родів військ. Вони існували до 60-х років, коли їх замінили на централізовані “учебки”. Так от методика полкових шкіл була набагато ефективнішою, бо передбачала пряму відповідальність. Сьогодні боєць в навчальній роті, а завтра – вже в батальйоні. Командир батальйону завжди може прийти до командира роти і суворо запитати: кого ти мені навчив? Так само зараз інструктори та командири навчальних частин при корпусах несуть пряму відповідальність перед бойовими командирами.
У навчальному центрі, зауважує експерт, курсантів після підсумкового заліку розвозять по різних частинах. Рівень відповідальності менший, як і ступінь контролю. Але ключовим моментом тут є рекрутинг, якого поки недостатньо, щоб відмовитися від примусової мобілізації.