Фото: Balint Szentgallay/NurPhoto via Getty Images
Одразу після приходу до влади в Угорщині Петера Мадяра, Київ сподівався заручитися його підтримкою. Спочатку так здавалося: він розблокував кредит у 90 мільярдів для України, повернув мільйони українського Ощадбанку, викрадені режимом Орбана, і навіть висловив підтримку запуску першого кластера вступу України до Євросоюзу. Однак, згодом ситуація змінилася. Той самий Мадяр почав активно перешкоджати подальшому прискореному руху України до ЄС, і, подібно до Орбана, виступає проти надання нам зброї. Чи перетворився проєвропейський Мадяр на “Орбана 2.0”, журналіст Коротко про з’ясовував у українського дипломата Романа Безсмертного.
Мадяр, подібно до Трампа, є нарцисом
Дипломат Роман Безсмертний. Фото: прес-служба Романа Безсмертного
– Київ очікував отримати в особі Мадяра прихильника, а натомість отримав другого Орбана. Чому так сталося?
– Навряд чи це можна назвати новим Орбаном. Попри зовнішню схожість із позицією Орбана, його мотиви дещо відрізняються. Він просто діє як ідеологічно правий угорський політик. Якщо проаналізувати його програму, то нинішні його кроки відповідають його програмним засадам, але без проросійського елементу.
– Тоді чим зумовлене збереження антиукраїнських поглядів у нової угорської влади, особливо в економічній сфері? Можливо, Мадяр побоюється, що у разі вступу України до ЄС, фінансування отримуватиме саме наша країна, а не Угорщина?
– Така причина теж існує. Дійсно, Мадяр, як і багато інших, чудово розуміє, що Україні доведеться привести свої економічні показники у відповідність до стандартів Європейського Союзу. Але він, як і багато хто в Європі, відчуває занепокоєння, наприклад, через українські агрохолдинги, які стануть серйозними конкурентами для угорських та інших європейських сільськогосподарських виробників. Оскільки європейським стандартом у аграрному секторі є фермер, то це вимагатиме взаємної зміни правил як для України, так і для Європи.
Однак, головна причина криється в іншому. Мадяр не має досвіду у сфері міжнародної політики. Вже зараз помітно його специфічне ставлення до дипломатичного протоколу та міжнародних відносин. Важливо розуміти, що це людина поза системою, яка з’явилася в політиці лише після того, як став прем’єром. До цього Мадяр не працював в урядових структурах.
І, що найголовніше, що вже очевидно – Мадяр, як і Трамп, є нарцисом. Політики такого типу надмірно закохані в себе і абсолютно позбавлені самокритики. При цьому вони впевнені у своїй особистій непогрішності. Тому до цього слід ставитися дуже спокійно, враховуючи його нарцисизм.
– Але ж усе це грає на руку Росії. Чи означає це, що Мадяр свідомо таємно підігрує Кремлю, як це робив Орбан, чи є інші причини?
– Так, це правда, що дії Мадяра приносять користь Кремлю. Він діє, спираючись на російські нормативи, хоча сам публічно їх не підтримує. Він просто не усвідомлює цього. Це схоже на позицію словацького прем’єра Фіцо, який виступає проти допомоги Україні. Нам потрібно розуміти, що кожен із наших сусідів використовуватиме ситуацію для вирішення двосторонніх та власних проблем. Мадяр використовуватиме ситуацію для врегулювання своїх проблем у відносинах як з Європою, так і з Україною.
– Тоді що йому завадило підтримати прискорений вступ України до Євросоюзу, чому він заблокував цей процес?
– Будьмо чесними та об’єктивними – ніякого прискореного вступу України до ЄС у природі не існує. Проти цього виступає не лише Мадяр, а й багато інших, включно з провідними європейськими країнами. Тому він не може перешкодити тому, чого немає.
Природа антиукраїнських поглядів Мадяра криється в його політичній ідеології
– Але чому Мадяр, як і Орбан, категорично блокує будь-які прямі поставки угорської зброї та військової техніки для ЗСУ?
– Це притаманно угорським правим силам, адже Мадяр – не лівий, не центрист, а саме правий популіст. Це те саме поле, на якому грав Орбан. І через цю свою природу він не може не «погратися» на питанні військової допомоги Україні.
– Чи можливо, що Мадяр, використовуючи антиукраїнські наративи, намагається завоювати прихильність правого електорату Орбана і перетягнути його на свій бік, враховуючи значну “орбанівську спадщину” в Угорщині?
– Певною мірою, так. Але на відміну від Орбана, Мадяр, намагаючись залучити виборців Орбана, одночасно демонструє лояльність до Євросоюзу. Він показує, що можна проводити ЛГБТ-прайди в Будапешті і водночас залишатися правим політиком.
– Чи не є Україна надто поступливою до вимог Мадяра щодо Закарпаття? Київ підписав угоду з Угорщиною, згідно з якою угорцям у цьому регіоні фактично дозволили не вивчати державну українську мову?
– Ні, а Мадяр, вимагаючи цього, “вистрілив собі в ногу”. Адже якщо угорці не вивчатимуть українську мову, вони будуть обмежені у своїх правах, оскільки не зможуть претендувати на посади в Україні. Жоден угорець не зможе стати, наприклад, міністром в Україні, якщо не володітиме українською мовою. Це так зване позитивне порушення загальної декларації прав людини, і рано чи пізно це матиме наслідки.
Виконання Києвом вимог Мадяра – це зустрічний компроміс
– Тоді чому ми пішли на це і погодилися виконати 11 пунктів вимог Угорщини до України?
– Це зустрічний компроміс, але загалом це питання слід адресувати тим, хто вів переговори з українського боку і прийняв цю позицію. Однак, ще раз наголошу: якби мені, наприклад, довелося вести переговори, я б ніколи в житті не погодився на це, оскільки це порушення прав, насамперед, самих угорців Закарпаття.
– Примітно, що ці 11 пунктів вимог Мадяра – це, по суті, ті ж самі ультиматуми, які постійно висував нам Орбан. Чому ж тоді ми відмовляли Орбану, а погодилися задовольнити ті ж вимоги Мадяру?
– Ну, по-перше, ці вимоги ще ніхто офіційно не підписав. Вони лише взяті для опрацювання обома сторонами. Крім того, ми не зможемо виконати ті пункти, які суперечать національним інтересам України, її Конституції та європейським стандартам. Зважаючи на це, потрібно розуміти ситуацію і не додавати емоцій. До того ж, ми не можемо робити більше, ніж передбачає загальна європейська декларація прав людини, зокрема й щодо освіти.
Причому варто особливо наголосити, що це має відбуватися на засадах дзеркальності. Умовно кажучи: ми йдемо назустріч закарпатським угорцям у Берегово, а Будапешт – у центрах угорських громад українців у Ньїредьгазі чи в Будапешті.
– Така поступливість вказує на слабкість Києва і може створити небезпечний прецедент для вимог з боку інших національних меншин України?
– Щоб цього уникнути, має діяти принцип рівності. Дійсно, ми не можемо надавати одній національній меншині більше, а іншій – менше.
Україні слід використовувати жорсткість залежно від політичних цілей
– Мадяр і надалі дотримуватиметься своєї антиукраїнської лінії, чи врешті-решт заспокоїться?
– Він продовжить наполягати на реалізації своїх інтересів, але Київ має вести з ним діалог, враховуючи інтереси України та стандарти Європейського Союзу. Це дипломатична тактика. Є проблема – давайте вирішувати. Тому я не бачу загрози ні національній безпеці, ні чомусь іншому, адже це спільний європейський дім.
У мене був подібний випадок, коли я працював послом у Білорусі. У мене там були добрі стосунки з угорським послом. Я пам’ятаю, як Орбан на одних із чергових виборів запропонував надання подвійного громадянства Угорщини. Тоді я запитав угорського посла: навіщо це подвійне громадянство, якщо Угорщина вже є членом Європейського Союзу, де немає внутрішніх кордонів? І він пояснив, що це виключно політична позиція, яка не вимагає практичної реалізації таких закликів. Але вона добре сприймається виборцями політика, який її озвучує.
– А чи не слід Києву жорсткіше відповідати Мадяру, як, наприклад, на претензії польського президента Навроцького у випадку з «орденським скандалом»? Бо як кажуть, даси палець – руку відкусять.
– Знову ж таки, це залежить від цілей, які ставить перед собою політичне керівництво України. Це дипломатична тактика: одному відповідати так, а іншому – інакше. Особисто я, як дипломат, не розумію, навіщо колишні президенти України (Кучма, Ющенко, Порошенко) повернули свої ордени Білого Орла Польщі. Адже вони заслужили ці ордени, і я особисто спостерігав цю складну роботу з налагодження міждержавних відносин з Польщею, починаючи з 94-го року.
І я розумію, наскільки важко було врегулювати ту ситуацію. Крім того, ці ордени – це не лише заслуга президента, а й вияв поваги до всього українського народу. А відмовившись від орденів, вони лише роздули полум’я скандалу. Це не означає, що не слід було реагувати, але вони просто підлили масла у вогонь.
– Тоді як слід було діяти в цьому випадку?
– Існує безліч варіантів дій, у межах яких можна було працювати. Адже той же президент Польщі Навроцький, отримуючи орден Білого Орла, сказав, цитую: «Це не наша справа, хто буде “королювати” (панувати) на вулицях України, навіть якщо це буде Степан Бандера». Тому і зараз слід було вступити в дипломатичний діалог з Варшавою, як це працювало свого часу за президентів Польщі Квасьнєвського, Коморовського та навіть за Качиньського. З ними працювали, зустрічалися, обговорювали міждержавні проблеми, знаходили їх вирішення. Так і зараз потрібно діяти.