Фото: Особистий архів Ольги Чернишової
Останні три роки свого існування 37-річна Ольга Чернишова, мешканка Херсона, присвятила боротьбі: за себе, за майбутню дитину та за увічнення пам’яті про її батька.
Дівчинку Анастасію очікують у липні. На перший погляд, це звичайна історія: довгоочікувана і обожнювана з моменту планування дитина як для матері, так і для батька. Є лише одне “але” – Анастасія з’явиться на світ через три роки після смерті її батька, Сергія Чернишова. Для нього час зупинився на 33-х роках.
Не вдавалося зачати
Військовослужбовець Сергій Чернишов був готовий до найгіршого сценарію, до власної загибелі. І заздалегідь готував до цього свою дружину. На момент його мобілізації дітей у пари не було, проте саме діти, продовження їхнього роду, залишалися для нього найважливішою життєвою метою. Це стосувалося і його коханої дружини. Він наставляв її: що б не сталося, головне – не втрачати бадьорості духу. І йти до спільної мети – стати батьками.
Вони прожили разом сім років – найщасливіші, як стверджує Ольга Чернишева, роки її життя. Вона мріяла про двох дітей, він – про трьох. Це було одним із небагатьох приводів для розбіжностей між ними…
– Сергій був надзвичайно емпатичною людиною, – згадує у розмові з виданням Коротко про Ольга Чернишева. – Пам’ятаєте обгортки від жуйок “love is”? Там була фраза: “Кохання – це коли вона їсть цукерку, а йому солодко”. Це було про нього.
Однак, доля, на жаль, не поспішала наділити їх потомством. Тому подружжя вирішило вдатися до процедури штучного запліднення.
– Я регулярно заповнювала заявки на участь у програмах екстракорпорального запліднення, – продовжує Ольга Чернишева. – Зима 2022 року стала часом, коли ми почали збирати необхідні документи та проходити обстеження. Результати останніх аналізів ми чекали 26 лютого. Але за два дні до цієї дати наше життя кардинально змінилося. Спочатку – окупація міста, а потім ми стали вимушеними переселенцями. Майже на рік ми зовсім забули про можливість мати дітей.
Ольга та Сергій познайомилися на відпочинку на морі та прожили разом сім щасливих років. Фото: Особистий архів Ольги Чернишової
Виїхав із Херсона, аби долучитися до ЗСУ
Сергій прагнув долучитися до лав Збройних Сил України з перших днів повномасштабного вторгнення. Звісно, для цього йому довелося залишити Херсон і виїхати на підконтрольну Україні територію.
– Спочатку ми розробляли план, за яким Сергій мав би виїхати самотужки, а я б залишилася в Херсоні, чекаючи на нашу армію, – згадує Ольга. – Однак, через мою відверту проукраїнську позицію, яку я не приховувала, а активно висловлювала у проукраїнській групі в соціальних мережах, стало зрозуміло, що нам обом необхідно евакуюватися.
Ольга не боялася відкрито висловлювати своє ставлення до окупантів. Одного разу, спостерігаючи за роздачею гуманітарної допомоги від них, вона безстрашно підійшла і висловила все, що думала про них, їхню країну та їхнього президента.
Крім того, був випадок, коли Ольгу зняли з маршрутного таксі та повели в невідомому напрямку. Її фотографували, вносили дані до комп’ютера.
– Я вже готувалася до найгіршого, прощалася з життям, – зізнається Ольга. – Розуміла, що мене або відправлять до підвалу, або просто “розберуться” на місці. Але вони не змогли знайти мій телефон, і я була надзвичайно здивована, коли мене зрештою відпустили.
Саме тоді вони прийняли остаточне рішення – настав час вирушати. Вони сподівалися, що до моменту, коли їхня черга на евакуацію настане (а це займало близько двох місяців), місто, ймовірно, буде звільнено. Але в їхньому випадку дзвінок надійшов уже наступного дня. На початку липня сім’я переїхала до Умані. Тут Сергій звернувся до військкомату. Незабаром він опинився за 10 км від лінії фронту, а згодом – безпосередньо “на нулі”.
Останнє спільне фото, зроблене під час проводів у 30-у бригаду. Фото: Особистий архів Ольги Чернишової
Загинув за два тижні до запланованої відпустки
Коли 26 грудня 2022 року Ольга отримала телефонний дзвінок з повідомленням про те, що їхня родина виграла у лотереї програми ЕКЗ і може долучитися до неї, Сергій уже перебував на фронті. Саме там його й застала ця звістка.
Військовому вдалося отримати дозвіл на коротку одноденну відпустку до Дніпра – щоб підписати угоду з клінікою, заморозити біологічний матеріал та надати Ользі дозвіл на його використання у разі його загибелі.
– Головною його життєвою метою була дитина, він мріяв про сина, – каже Ольга. – Ми обоє про це мріяли.
У лютому 2023 року Ольга вже була переконана у загибелі чоловіка. Він не телефонував і не надсилав повідомлень після того, як вся його група повернулася з позицій. Ну, тобто, як було зазначено у групі дружин інших військовослужбовців, ті, хто вийшов, одразу зв’язувалися. Якщо ні – значить “вантаж 200”. З цими думками вона вирушила на процедури до клініки. На щастя, того разу тривога виявилася необґрунтованою, Сергій тоді залишився живим. Його засипало снігом по пояс в окопі, він змерз і вирішив спочатку відійти, щоб зігрітися. Тому й повернувся з позиції пізніше.
День 16 травня 2023 року Ольга пам’ятає досі. Тоді, як повідомив чоловік, він перебував на навчаннях. Враховуючи, що до цього його перевели з мотопіхоти до штурмовиків, а потім до кулеметників – а вони є одними з найважливіших цілей ворога, – вона нарешті змогла трохи розслабитися. Як виявилося пізніше, Сергій злукавив, аби вона не хвилювалася. І весь цей час він брав участь у штурмових діях.
– Я чекала його додому 1 червня – у нього була двотижнева відпустка, – згадує Ольга. – 16 травня я пропустила дзвінок, через що мало не з’їла себе живцем. Я навіть уночі прокидалася щогодини, щоб зайти в телеграм і дати зрозуміти: я тут, я чекаю. Якщо мене довго не було в мережі, він не хотів мене турбувати. Але, на щастя, увечері він передзвонив. Про що саме ми говорили, я, чесно кажучи, не пригадую – кожна розмова здавалася останньою… Але завжди починалася з того, що в неї все добре, і зі слів “люблю”. Тих слів, які у звичайному житті ми висловлюємо не так часто…
На селфі для дружини Сергій завжди посміхався. Фото: Особистий архів Ольги Чернишової
Пише повідомлення контакту, який більше не відповість
Це сталося за день до його загибелі. 17 травня зв’язку вже не було. Це не викликало здивування у жінки: війна. Часом зв’язку не було й тиждень. А 18 травня надійшов дзвінок з невідомого номера. Представник соціального захисту. Дев’ята година вечора.
– Скажіть, де ви перебуваєте, ми під’їдемо до будь-якої точки, – пролунало на тому кінці дроту.
Ольга з подивом назвала свою адресу. Вийшла на вулицю. Коли з машини, що зупинилася, вийшов чоловік у військовій формі з конвертом у руках, вона все зрозуміла. Ті кілька хвилин, що він мовчав, дали їй можливість ще трохи побути з Сергієм. Живим. Потім вона розкрила конверт.
Того дня частина Ольги померла. Але жінці все ж вдалося зібрати себе по шматочках, пам’ятаючи про свою клятву коханому – досягти їхньої головної спільної мети: народження дитини.
Хоча здійснення цієї мети виявилося непростим завданням, Ольга вже наближається до фіналу – зараз вона на останніх термінах вагітності.
Контакт у телеграмі, який раніше мав назву «Живий, здоровий, цілий», сьогодні позначений як «Видалений». У мережі він був «Дуже давно». Ольга ще тривалий час писала йому, надсилала голосові повідомлення. Розповідала новини про себе, про процедури в клініці, про просування до їхньої мрії – народження дитини. Передавала вітання від друзів-військових, які пам’ятали Сергія.
– Ми обоє не хотіли зайвий раз хвилювати одне одного, – ділиться Ольга. – Розуміли: іншому також нелегко. Кожен має свій фронт. У нього – захист країни, у мене – шлях до штучного запліднення. Він завжди повторював: «Пам’ятай про мету». Відступитися після цього було б зрадою.
Щоправда, народився не хлопчик, як мріяв чоловік, а дівчинка. Але Ольга вважає, що це навіть на краще. До того ж, опція “вибір статі” не передбачена, адже для імплантації лікарі обирають найбільш життєздатний ембріон. Ним і була Анастасія.
– Коли я запитала себе: як же її назвати? – одразу, мов спалах блискавки, виникла думка, що ім’я має починатися на “А”, – продовжує Ольга Чернишова. – Настя, Настюха – мені не дуже подобається, але повне ім’я – цілком. І воно гармонує з прізвищем та по батькові.
Поруч із портретом Сергія фото УЗД їхньої майбутньої доньки. Фото: Особистий архів Ольги Чернишової
“Мета буде досягнута!”
Цей шлях виявився справді складним для майбутньої мами. Її лякали можливим синдромом Дауна, відсутністю носа у дитини. Але, незважаючи на всі ці “страшилки”, наступні аналізи та обстеження показали: дитина абсолютно здорова.
– Мені було важко, фізично я почувалася дуже погано, було багато побічних ефектів, – зазначає Ольга. – Плюс мій вік – мені вже за 35. Але на переривання вагітності я б у будь-якому разі не пішла. Існують, звісно, ризики для мене. Але головне – дитина. З нею все гаразд, і це справжнє диво.
Тепер, каже Ольга, щоб смерть коханої людини не була марною, вона мусить жити за двох.
– Жінкам, які переживають подібну втрату, я б радила робити так само, – зазначає вона. – Мені це допомогло. Ця “сніжинка”, яку він так бажав і чекав, це все, що мені залишилося. Є причина жити далі.
Звісно, не обійшлося і без недоброзичливців, які їдко зауважували: «Заздалегідь прирікає дитину на сирітське життя». Але… інакше вона не може. А слова сторонніх людей не мають значення.
– Хочеться, щоб донька знала, що її батько був гідною людиною, дуже її чекав і віддав за неї життя, – підсумовує Ольга. – І вона – це те, заради чого продовжила жити і я. Я впевнена, що, зважаючи на обставини її народження, на неї чекає велике майбутнє. У мене є слова для Сергія: “дякую за все – і пробач”. І найголовніше: мета буде досягнута!
Зовсім скоро Ольга стане мамою. Фото: Особистий архів Ольги Чернишової