Фото: hromadske.radio
Шлях до окупованих Олешок на лівобережжі Херсонщини, які потрапили під контроль з перших днів повномасштабного вторгнення, відтепер іменують не інакше, як дорогою смерті. Суцільні мінні поля, інтенсивні артилерійські обстріли та постійне патрулювання FPV-дронами не залишають можливості доставити місцевим мешканцям ані продовольство, ані медикаменти. Зрідка серед волонтерів знаходяться відважні ентузіасти, проте ціна за такий ризик є надто високою: вони гинуть, підриваючись на мінах або внаслідок атак безпілотників.
Населений пункт опинився в повній ізоляції, перебуваючи на лінії вогню. Про поточну ситуацію в Олешках журналістці Коротко про поінформував ексмер Євген Рищук та мешканці міста, які змогли виїхати з окупації.
«Йдеться про ваше життя, а не про домашніх тварин»
– Я вже чотири роки не очолюю місто, але про обставини там мені відомо від земляків, – ділиться Євген Рищук. – Відбувається саме те, від чого я застерігав з перших днів, закликаючи: вибирайтеся, шановні, добром там не пахне. Волонтери, які до останнього допомагали з евакуацією, ділилися зі мною шокуючими деталями. Трапляється, що замовляють вивезення десять осіб. Волонтери знаходять кошти на пальне, ризикуючи власним життям, приводять мікроавтобус – а виходять лише двоє. Інші заявляють: «Ми ще почекаємо». Або ставлять умови: «Якщо їдемо, то заберіть мою козу, собак, котів». Люди до кінця не усвідомлюють, що на кону стоїть їхнє життя, а не життя їхніх улюбленців. Це жахливий вибір, але його необхідно зробити. Тривають жорстокі бойові дії, цивільні мешканці фактично живуть у прифронтовій зоні.
Доставити продовольство туди неможливо. І причина не лише в замінованих шляхах, а й у цілеспрямованих ударах по дорогах. Сміливців, готових піти на такий небезпечний крок, майже не залишилося. Ті групи волонтерів чи місцевих, які намагалися пробитися самостійно, зазнали втрат, дехто повернувся з пораненнями. Практично немає тих, хто повернувся неушкодженим.
Олешки – місто-супутник Херсона. Фото: deepstatemap.live
Кулі не розрізняють цивільних
– Дороги нині буквально всипані пастками-мінами. Це можуть бути замасковані пластикові трубочки, дитячі іграшки, ручки, – розповідає один із мешканців, котрий виїхав. – На них регулярно підриваються і волонтери, і ті, хто залишився. Боєприпаси розкидаються обома сторонами – триває війна. А куля не може летіти лише в ціль, оминаючи цивільних. Олешки нині – це не та місцевість, де фізично неможливо проживати.
Востаннє доставити туди продовольство вдалося у травні. Спроби прорватися до Олешок у червні не мали успіху.
– Окупанти могли б надати місцевим допомогу з продовольством, якби мали хоч якесь бажання. Але для росіян Олешки – це передова лінія зіткнень. Доля мирного населення їх не хвилює, – продовжує наш співрозмовник. – До того ж, вони прийшли сюди не для порятунку людей.
Загиблі так і залишаються лежати на вулицях, оскільки їх нікому ховати. Усі комунальні служби в місті давно припинили своє існування. Нічого не функціонує.
– Хто поїде туди доставляти їжу під безперервним вогнем? – зауважує Євген Рищук. – Від міста не залишилося й сліду, все розбито вщент. Летять снаряди, курсують дрони. Де Червоний Хрест, де ООН, де міжнародні гуманітарні місії? У місті вже давно немає електрики, газу, медикаментів. Єдине, що залишилося – це вода. Це переважно приватний сектор, у багатьох дворах є власні джерела.
Без документів і майбутнього: у місті залишаються діти
За неофіційними даними, в Олешках досі проживають від тисячі до півтори тисячі осіб (до війни населення становило близько 25 тисяч). Серед заручників війни залишаються родини з дітьми.
– Ще пів року тому, коли волонтери приїжджали за конкретними заявками, люди в останній момент відмовлялися сідати в машину: «Ще поживу», – згадує один із евакуйованих. – Був випадок, коли мікроавтобус приїхав одразу після Нового року, а люди не захотіли їхати, бо «голова після свят болить». Кожен робить свій вибір самостійно. Ситуації різні: хтось там народився і прагне померти на своїй землі, хтось не може покинути могили рідних. Літніх людей переконати практично неможливо, вони змирилися, кажуть – що буде, те й буде. Але чому ж не рятують дітей?
Окрім обстрілів, виїзд ускладнює ще одна проблема – відсутність документів. У багатьох їх просто немає: у когось згоріли під час пожеж, у когось потонули після руйнування Каховської ГЕС. Деякі свідомо знищили українські паспорти з міркувань безпеки, а російські відмовилися брати. Як наслідок, люди опинилися у пастці.
– Зараз там російські паспорти вже й не видають, хоч на початку окупації їх нав’язували. Але наші й самі не хотіли їх отримувати. А якщо залишаєшся з українським паспортом, це величезний ризик. Не факт, що тебе взагалі випустять живим. Вбивства, фільтрація та повне свавілля – це сьогоднішня реальність Олешок.
Так зараз виглядає місто. Фото: Олешки 24/7
На тему
Остання спроба доставки «гуманітарки» закінчилася трагедією
На початку червня 2026 року спроби доставити в Олешки продовольство та медикаменти були фактично припинені через мінну небезпеку. Останній випадок доставки 2 червня завершився підривом транспорту на під’їзді до міста. На в’їзді до Олешок чотири автомобілі з «гуманітаркою» підірвалися на мінах. Один водій загинув одразу, троє інших отримали поранення. Увесь гуманітарний вантаж було знищено. Після цього регулярні цивільні перевезення до цього району припинилися. Через кілька днів, 9 червня, подібний випадок стався на околиці міста в районі Монастирського кладовища. Двоє місцевих мешканців підірвалися на міні під час руху на велосипедах, одна особа загинула.
До речі
Три катастрофи Олешок
Щоб усвідомити, чому Олешки перетворилися на глухий кут, варто подивитися на карту. Місто стало заручником свого географічного розташування, коли послідовно наклалися три лиха.
Перше сталося восени 2022 року, коли під час відступу окупантів на лівий берег підірваний Антонівський міст остаточно втратив функціональність, розірвавши пряме транспортне сполучення між Херсоном та Олешками. До цього вони були єдиним цілим, пов’язаним мостом. Місто впритул наблизилося до лінії фронту, ставши найвіддаленішою, найнебезпечнішою точкою окупованих територій.
Влітку 2023 року сталася друга катастрофа – підрив Каховської ГЕС. Лівий берег Дніпра значно нижчий за правий, тому Олешки прийняли на себе основний удар «великої води». Місто затопило до самих дахів, поховавши під мулом усю вцілілу інфраструктуру. З цього моменту нормальне життя тут зупинилося взагалі.
Фінальний штрих поставило зміщення лінії бойових дій. Олешки опинилися буквально затиснуті між передовими позиціями двох армій. Уся дорожня мережа навколо міста перетворилася на відкритий військовий полігон. Узбіччя щільно засіяли мінами, а небо взяли під контроль FPV-дрони, що б’ють по будь-якому рухомому об’єкту. Три ці фактори – зруйнований міст, «велика вода» і лінія фронту – зійшлися в одній точці, перетворивши колишнє передмістя Херсона на ізольований капкан, з якого немає виходу.