Рік існування Третього корпусу: оборона на позиціях та значні трансформації у бригадах 09.06.2026 15:56 Укрінформ Українські захисники не допускають ворожого просування до Слов’янсько-Костянтинівської агломерації на Донеччині та до Ізюма на Харківщині
На початку червня минув рік від формування Третього армійського корпусу, який контролює понад 150 кілометрів фронту. Це становить приблизно 12% від загальної активної лінії протистояння – найдовший відтинок серед усіх корпусів. На противагу Третьому корпусу стоять 20-та і 25-та загальновійськові та 1-ша танкова армії Російської Федерації, жодних успіхів у просуванні вони не мають.
Як новоствореному корпусу вдалося забезпечити стабільність фронту та вивести підрозділи, що мали невизначений кадровий склад і низький бойовий дух, на високий рівень ефективності у використанні артилерії, безпілотників та РСЗВ – читайте в матеріалі Укрінформу.
ПАПЕРОВА КУПА – В МІНУС, ВATTLE CAPTAIN – В ПЛЮС
На початку минулого літа Третій армійський корпус під командуванням Андрія Білецького першим прийняв бригади та повністю розгорнувся на своїй ділянці відповідальності. Він діє власними бригадами, а також здійснює оперативне управління підрозділами Територіальної оборони, Державної прикордонної служби та Національної гвардії.
«Там, де до нашого приходу ворог міг захоплювати до 70 квадратних кілометрів на місяць, тепер не втрачається жодного метра, а тактичне положення покращується. Нам вдалося стабілізувати фронт, ліквідувати всі осередки проникнення противника на нашій ділянці – а колись вони сягали й десяти кілометрів углиб. Ми створили стійку оборону. Нещодавно ми почали повністю контролювати логістичні маршрути окупантів на Луганщині, чим вже завдаємо їм значної шкоди на оперативному рівні», – зазначає заступник начальника штабу корпусу Данило Новицький.
Данило Новицький
За його словами, в межах корпусу вдалося поширити культуру штабної роботи, яка вже була запроваджена в 3 ОШБр.
«Ми побудували єдину систему управління за стандартами провідних країн НАТО, але не сліпо скопіювали – адаптували. Для кожного завдання ми формуємо об’єднаний оперативний штаб, де чітко розподілені ролі. Зокрема, першими впровадили в усіх підрозділах корпусу посаду Вattle Captain. Це офіцер, який безпосередньо керує бойовими діями. І в нас вже повноцінно функціонує Вattle Оfficer, який координує роботу всіх Вattle Captain», – розповідає Новицький.
Одним із перших прийнятих рішень, як він згадує, було скасування 16 щоденних доповідей від бригад.
«Приблизно ще 32 звіти ми скоротили за місяць. Це жодним чином не вплинуло на обмін інформацією, оскільки вона надходила й раніше – завдяки належній комунікації. Але це значно спростило роботу підпорядкованих штабів. Офіцери займалися бойовими операціями, а не бюрократичною роботою», – зауважує заступник начальника штабу.
Старший командир визначає мету та бажаний результат, а спосіб її досягнення, залежно від масштабу операції, визначає командир бригади, батальйону або роти, пояснює Новицький.
«Тому що командир нижчої ланки на місці краще бачить ситуацію. І саме довіра та впевненість у молодших командирах є однією з передумов успіху. Так ми співпрацюємо як зі своїми бригадами, так і з приданими підрозділами», – запевняє офіцер.
Андрій Гітт
У складі корпусу підрозділ отримав підтримку та розуміння, на які навіть не сподівався, підкреслює начальник штабу 3-го прикордонного загону ДПСУ Андрій Гітт. На момент входження до складу Третього корпусу сили загону були розпорошені, частина особового складу перебувала в Серебрянському лісі.
«Вибралися з важкими втратами, підрозділ був виснажений. Але нам одразу сказали: “Хлопці, відновлюйтесь. Усе, що вам потрібно, ми забезпечимо”, – розповідає Гітт. – У Третій штурмовій бригаді ми побачили всі ті нові підходи, що значно підтримало наш ентузіазм – стати самодостатнім, незалежним підрозділом. Тепер, виконуючи завдання в смузі оборони, ми відчуваємо постійну підтримку – таку, якої, по суті, з 2022 року переважно не бачили. Це і взаємодія, і відкритість. Ми воювали на багатьох напрямках, і бувало, що сусід справа стверджував, що він там присутній, а фактично його не було. Звісно, це впливало і на виконання завдань, і на нашу стійкість. У Третьому корпусі зовсім інший підхід: усе чітко, ніхто від тебе нічого не приховує. Такої взаємодії я раніше не спостерігав ніде».
ВІД НЕДОВІРИ ДО НОВОГО ПОДИХУ
Вражаючі цифри та приклади наводить командир 125-ї окремої механізованої бригади Володимир Фокін, який очолив бригаду сім місяців тому. За його словами, 125-та бригада була розкидана по трьох областях і майже чотири роки не вела бойові дії повним складом під командуванням власного керівництва.
Володимир Фокін
«Я прийняв бригаду і що побачив? Комплектність особового складу – 18% разом з офіцерами та сержантами. Техніки практично не було: два пікапи та один мікроавтобус. Броньованої техніки не вистачало, хоча влітку бригада була переформатована з ТрО на важку механізовану. Жодних змін, крім тих, що були зафіксовані на папері, – зазначає Фокін. – Рівень морально-психологічного стану особового складу був на нулі. Військовослужбовці, особливо солдати та сержанти, втратили віру в себе та у свій підрозділ. Я пам’ятаю слова одного генерала, який був обізнаний у ситуації: “По-хорошому, цей підрозділ слід просто розформувати”. Але це дало додатковий стимул для мене та моєї команди, яка прийшла з 3-ї ОШБр, – показати всім Збройним Силам, що навіть із такого підрозділу можна створити найкращу важку механізовану бригаду».
Окрім перелічених, новопризначений командир бригади зіткнувся й з іншими проблемами.
«Жодної відповідальності офіцерського складу за прийняті рішення та віддані накази. Завдання ставили як-небудь, і все це прикривали паперами-відписками. Через три тижні я вже був обізнаний про реальний стан справ. Для розуміння: на моє запитання, чому ми не отримуємо бензин, від тилових підрозділів я отримав дивну відповідь – просто немає тари! Чому ми отримуємо для нашого особового складу в чотири рази менше м’яса, ніж належить? Відповідь була також простою: у нас банально відсутні холодильники та морозильні камери. Сказати, що я був спантеличений, – це нічого не сказати. За пів року понад 90% командирів були звільнені з посад», – наголошує Фокін.
За його словами, третина з них виявила бажання залишитися в бригаді – зі зниженням на посаді, фактично потрапивши до піхоти, інші – перевелися.
«Офіцери в піхоті – це не покарання, а нормальне явище, – вважає Фокін. – Якщо не здатний керувати, то береш автомат і йдеш на передову. Щоб подивитися у вічі військовослужбовцям».
За словами командира бригади, виявлені проблеми з логістикою були вирішені за п’ять днів. А до того військовослужбовці на певних позиціях мали лише літню форму одягу, хоча вже був жовтень, і якусь провізію їм доставляли суміжні підрозділи час від часу.
«Тобто офіцери сприймали проблеми з логістикою, евакуацією поранених як норму. Це було для мене шоком. Основним гаслом попередньої команди на всі запитання, чому так, чому не приймали рішень, було: “Раніше не було потреби”. Тепер є потреба, є напрямок руху – стати найкращими», – зауважує Фокін.
Він перераховує досягнення за короткий період: створено з нуля танковий батальйон, батальйон безпілотних систем, роту РСЗВ, підрозділ РЕБ, а піхотні батальйони пройшли переформатування.
«За перші два місяці вдалося повернути 53% військовослужбовців, які самовільно залишили частину. За сім місяців чисельність особового складу зросла на 234%. У травні за показником уражень БпЛА бригада увійшла до 50 найкращих, за показниками спостереження – до 40 найкращих. Артилерія, яка з’явилася 2,5 місяця тому, за показниками ефективності займає 38 місце. Підрозділ наземних роботизованих комплексів у травні – на другому місці», – інформує командир бригади.
ОБМІН ДАНИМИ РОЗВІДКИ ТА СИНХРОНІЗОВАНІСТЬ ДІЙ
На момент входження до складу корпусу 120-ї ОБр територіальної оборони у жовтні 2025 року її батальйони також вели бойові дії на різних напрямках, і фактично керівний склад бригади не брав участі у прийнятті рішень, зауважує начальник розвідки 120-ї бригади Федір Шаповалов.
Федір Шаповалов
«Тому я можу сказати, що в процесі реорганізації я багато чого навчився вже в корпусі. Бригада взяла під оборону Лиман. Це місто, відповідно – міська забудова, що створює дуже складні умови. Спільно з суміжними підрозділами, підрозділами 20-ї окремої бригади безпілотних систем “К-2”, нам вдалося відтіснити противника значно далі від міста. На даному етапі ворог може лише залишати свою кров на території Національного парку “Святі Гори”», – говорить Шаповалов.
Він пояснює, як завдяки підходам, впровадженим у корпусі, полегшилася робота його підрозділу.
«Щоб завдавати вогневого ураження і взагалі планувати операції, потрібні дані розвідки. І тепер у Третьому корпусі ми напряму обмінюємося інформацією, щоб завдавати ефективних ударів, атакувати в глибину позицій противника, його пункти управління, стартові позиції для безпілотників, аби наша піхота не вела з ними безпосередні бойові дії. А раніше старший начальник не бажав ділитися даними розвідки, особливо на велику глибину», – зазначає Шаповалов.
Входження до складу корпусу дало потужний поштовх для розвитку, констатує начальник підрозділу безпілотних систем 66-ї ОМБр ім. князя Мстислава Хороброго Єгор Щербина. Окрім забезпечення, зокрема безпілотниками, були розроблені сучасні методики управління бойовими діями та тактики застосування підрозділів.
Єгор Щербина
«Якщо порівнювати нашу бригаду з тим, якою вона була рік тому, то це, можна сказати, майже два різні підрозділи – і це в кращий бік. З 100, 150 чи навіть 200 найкращих попередніх років ми останнім часом тримаємося в топ-30 за ефективністю застосування безпілотників. У роботі з РСЗВ ми досягли списку 12 найкращих», – підкреслює Щербина.
У березні 2026 року окупанти намагалися одночасно атакувати на кількох ділянках Лимансько-Борівського напрямку, який обороняє корпус.
Протягом чотирьох годин українські захисники знищили загалом 100 одиниць техніки та понад 500 російських піхотинців.
«На той час наша 125-та бригада вже перебувала в зоні відповідальності корпусу. Одне з важливих здобутків, які ми отримали: легкість взаємодії, швидкість комунікації та оперативність реагування на всіх напрямках та рівнях», – наголошує командир бригади Фокін.
«Ніде фронт не було прорвано. Ураження відбувалося ще на підступах, – констатує Данило Новицький. – Якщо підсумувати досягнення за рік, я б не сказав, що ми вигадали щось надзвичайно нове, ми змусили працювати те, що вже існувало. А от надалі нам справді потрібно буде щось придумувати нове».
* * *
Третій корпус утримує три населені пункти на Луганщині – Надію, Новоєгорівку, Греківку – і блокує переміщення противника до Слов’янсько-Костянтинівської агломерації та міста Ізюм у Харківській області. Російська армія не припиняє спроб просунутися на цьому стратегічно важливому напрямку, але жодних успіхів не досягає.
За даними корпусу, за рік противник зазнав втрат у кількості 34300 військових (з них 20270 – безповоротні втрати).
Корпус створив багаторівневу систему протиповітряної оборони, а також має власний полк ППО. За рік було знищено понад 17000 ворожих повітряних цілей. Зокрема, підрозділи Третього корпусу збивають «шахеди», які перетинають лінію фронту для ударів по цивільній інфраструктурі.
Корпус організував власну Батальйонну школу вищої підготовки, щоб мати висококваліфікованих спеціалістів для своїх підрозділів. Її вже пройшли майже 3200 бійців.
Фотографії В’ячеслава Мадієвського та прес-служби корпусу
БПЛА Донеччина ЗСУ Харківщина Військові Війна з Росією БЗВП