Фото: інстаграм globusbooks
Те, що відбувалося на російському книжковому ринку, обговорювалося давно: спочатку тихо, потім голосно. Наляканий режим РФ, який не довіряє власним громадянам, розпочав тотальне полювання на все, що виходить за жорсткі рамки «моралі» останніх років. Під підозрою не лише «розперезані» сучасні письменники, а й класики. Коротко про — про повернення цензури в російську літературу.
Під прицілом – книги для дорослих та дітей
Німецьке видання Der Spiegel оприлюднило інформацію від неназваних джерел у видавничій сфері про те, що Росія запровадила практику залучення експертів для перевірки книг на наявність делікатних уривків перед публікацією.
Під поняття «делікатний уривок» може потрапити все, що завгодно – від ЛГБТ до критики режиму, від згадки наркотиків до західної філософії. Набагато менше церемоняться з авторами спірних, на думку влади, книг: наприклад, твори Бориса Акуніна, Володимира Сорокіна, Людмили Улицької, Дмитра Глуховського, Віктора Шендеровича банально не друкуються, а те, що видано — знімається з продажу та зникає зі складів.
Втім, основним для цензорів вважається політична позиція автора, а що він там написав — на другому місці. Хоча зрозуміло, що має місце збіг і позиції автора, і його творчості.
Окремим епізодом стала спроба відцензурити книгу Григорія Остера “Шкідливі поради”, в якій побачили “сумнівні, з педагогічної точки зору, установки”. Перевірити кумедну книжку, де даються поради, наприклад, гальмувати не в твердий холодильник, а в м’якого тата, «якщо на велосипеді мчиш коридором», доручив не хтось інший, а голова Слідчого комітету РФ Бастрикін.
До речі, у лютому 2022 року Григорій Остер виступив проти війни з Україною та виїхав до Латвії, а «Шкідливі поради» у вигляді книги видаються з 1990 року (перші «шкідливі» вірші взагалі з’явилися в журналі «Колобок» 1983-го).
“Біографія Пазоліні. Померти за ідеї” Роберто Карнеро із зафарбованими чорними сторінками стала хітом маразму останніх днів. Фото: соцмережі Globusbooks
Замахнулися на «сонце» російської поезії
Твори класиків, і не лише російської літератури, також привернули увагу пропагандистів. Після набуття чинності законом про заборону пропаганди наркотиків у березні, її, пропаганду, знайшли у творах Пушкіна, Толстого, Гоголя та інших і почали їх маркувати попередженнями. Що вже говорити про твори Віктора Пєлєвіна, Олександра Звягінцева, Стівена Кінга і Чака Палагнюка… Потрапив до антинаркотичних мереж і фантаст Сергій Лук’яненко, який активно підтримував «СВО», зі своїми «Лицарями сорока островів».
Знайшли пропаганду в детективах Віктора Доценка про Скаженого, у творах Діни Рубіної, Тетяни Устінової, віршах Салмана Рушді, повістях та романах Артуро Переса-Реверте, посягнули на Паоло Коельо, Несбе, Моема та інших. Навіть пригоди Шерлока Холмса внесли до «Переліку книг, що містять згадки наркотичних засобів і підлягають спеціальному маркуванню», але видавництву вдалося відстояти Конан Дойля та його персонажа.
Є в переліку і Булгаков, а донедавна тут же знаходилися і Пушкін з Гоголем, і Толстой, але їх звільнили від відповідальності за пропаганду наркотиків, хоча і з застереженнями. Було знайдено геніальне рішення: книги, випущені до 1990 року, не потребують маркування, а після 1990-го — потребують. Тобто шанс знайти свіжонадрукованого Пушкіна з позначкою про наявність згадок наркотиків у його віршах — не нульовий.
Вся справа в нейромережі, яка сама шукає за текстом творів ключові слова та видає попередження. Штучному інтелекту байдуже, Пушкін це чи Стівен Кінг, навіть згадка в непрямій мові слів «кокс» чи «драп» (особливо кумедно, якщо в книзі йдеться про тверде паливо чи тканину. – Ред.) може призвести до появи ярлика.
У соцмережі вже ходить жарт, що знамениту фразу з мультфільму «Навколо світу за 80 днів» — “Чи є у вас план, містере Фікс? – У мене завжди є план!” — також можуть прирівняти до згадування наркотичних засобів, якщо мультфільм має текстову версію. І тоді — прощавай, дитинство?
У російських інтернет-магазинах твори Пушкіна супроводжують подібними коментарями. Фото: скріншот ozon.ru
Замазують сигарети та руйнують сюжет
Ситуація в кінематографі не менш дивна: так, днями «через порушення традиційних цінностей» було заборонено серіал «Метод-3», який розповідає про маніяків та протистояння їм будь-якими способами. При цьому перший та другий сезон серіалу на ту саму тему — не заборонені і транслюються на телеканалах.
Навіть зі старих радянських фільмів вирізаються сцени, які під час зйомок вважалися нормальними, а сьогодні раптом стали «порушеннями традиційних цінностей». Замазуються цигарки або пляшки з алкоголем у руках героїв, зображення жінок топлес, сцени травм чи насильства. В результаті це неабияк заважає перегляду та порушує розуміння сюжету.
А якщо врахувати, що в радянських фільмах, навіть у дитячих, дорослі через одного курили, і це не викликало у дітей негайного бажання бігти в магазин за пачкою сигарет «Друг», то можна лише здивуватися такому прагненню російських цензорів — заборонити те, на чому виросли покоління.
З останнього: у серіалі «Інтерни» вирізано частину серії, де одному з персонажів після бурхливої пиятики сниться сон, у якому він свідомо стрибає з даху хмарочоса, маючи на те свою причину. Ще недавно цей епізод був про право вибору людини, зараз сюжетна частина обривається просто під час його виходу на дах. Мовляв, чого тільки не насниться по п’яні.
Дісталося і «Грі престолів»: через закон про традиційні цінності на стрімінгах вирізано до 15% хронометражу, в тому числі й у ключових сценах. І результат: сюжет зруйнований, мотивація героїв незрозуміла, дивитися, на думку глядачів, серіал стало неможливо.
Цензури зазнала і японська манга. Так, користувачі соцмереж звернули увагу, що зі збірки історій «Що у неї з обличчям» — про дорослішання та життя людей з атопічним розладом шкіри — зникли 6 сторінок, а частина ілюстрацій зафарбована чорним кольором. При цьому книга вийшла 2024 року, але увагу на це звернули лише зараз.
“Цензури немає!”
Підсумуємо: у Росії стверджують, що дотримуються Конституції і щодо неї цензури в країні немає. Насправді — влаштували жорстке «редагування», аж до відкликання тиражів, вимарування текстових блоків та обмеження на тематику. І займаються цим, до речі, не державні органи, а самі видавці — як «самоцензура». І «дмухають на воду», щоб, не дай боже, не пропустити аморальне, хай навіть у Гоголя.
Але російський громадянин — що з нього взяти — позлиться тихенько на кухні (соцмережі ж під забороною), засмутиться трохи — але нічого, схаває (як схавав масу інших обмежень у цивільних правах) і невдовзі вже й сам повірить, що в СРСР не тільки сексу не було, а й алкоголю та сигарет.
А той же переляканий цензор — як би чого не вийшло — стане вибраковувати навіть те, що потрібно: наприклад, досі всім незрозуміло, як видавати книги на медичну тематику, пов’язані з наркологією тощо? Чи потрібно маркувати декадентську прозу? Яке тавро ставити на книги про культуру «хіпі», «бітників» тощо? І напевно нейромережа в Росії буде переконливішою і логічнішою за одурманеного пропагандою росіянина, який без жодних сумнівів і заперечень повірив у непогрішність влади.